З початком повномасштабного вторгнення рф, починаєш дивитися на інформацію по іншому. Особливо на інтерв’ю першого президента Чеченської республіки Ічкерія Джохара Дудаєва.
На просторах YouTube можна його знайти та мабуть, якби не війна, то сприйняття було зовсім інше.
Пророцтво 1995 року, ми бачимо зараз на власні очі.
Джохар Дудаєв – що ми про нього знаємо?
Джоха́р Дуда́єв — чеченський військовий, державний та політичний діяч, лідер чеченського визвольного руху у 1990-х роках, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія.
За національною ознакою Джохар разом з родиною та усім своїм народом у віці восьми днів був депортований до Казахської РСР. В Казахстані Джохар та його родина разом зі своїм народом та багатьма іншими прожив у засланні 13 років.
В 1957 році сім’я Дудаєвих нарешті повернулася на рідні землі та оселитися в місті Грозному.
1962 року хлопець вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища, де провчився до 1966 року. Сам Джохар вчився в училищі на відмінно, тому при видачі дипломів чеченському льотчику диплом видавав український льотчик-ас, герой Другої Світової війни, тричі Герой Радянського Союзу, Іван Кожедуб.
З 1962 року, аж до Розпаду СРСР він служив у Військово-повітряних силах СРСР, дослужившись до звання генерал-майора авіації. Командував бомбардувальними дивізіями, які знаходилися у місті Полтава та Тарту.
У Тарту радянський генерал вивчив естонську мову. Вже під час проголошення відновлення незалежності парламентом Естонії Дудаєв проігнорував наказ радянського керівництва на блокування естонського телебачення та недопущення відновлення незалежності Естонії. Замість того він направив туди польову кухню. У 1990 році 326-у Тернопільську дивізію важких бомбардувальників було виведено з Естонії після відновлення її незалежності, а сам чеченський військовик звільнився у запас. За словами самого Дудаєва, його звільнення було напряму пов’язано з національно-визвольним рухом у Балтійських країнах, а також на прохання представників власного народу.
Лідер Чечні
Після розпаду СРСР Дудаєв став одним із лідерів Чечні, а вже 27 вересня 1991 року він став президентом Чеченської республіки Ічкерія. Однак, російська влада не визнала Ічкерію, у зв’язку із чим почалася Перша чеченська війна.
У травні 1990 року Дудаєв повернувся у Грозний і почав займатись політикою. 17 вересня було призначено позачергові вибори президента та парламенту республіки. Їх планувалося провести через десять днів 27 вересня. Призначеного дня пройшли, як президентські, так і парламентські вибори. За даними Чечено-Інгуської Центральної виборчої комісії у виборах узяло участь 72 % виборців, з яких 90,1 % віддало свій голос на президентських виборах за Джохара Дудаєва. 1 листопада 1991 року Дудаєв підписав свій перший указ «Про заяву суверенітету чеченської Республіки», яким проголосив незалежність Чеченської республіки Ічкерія від Російської Федерації. 7 листопада 1991 року російський президент Борис Єльцин видав наказ про введення надзвичайного стану в Чечні, що означало незгоду Московської влади з незалежністю чеченського та інгуського народів.
11 грудня 1994 року між Російською Федерацією та Чеченською республікою Ічкерія розпочалася війна. Від її початку за колишнім радянським генералом Дудаєвим полювали російські спецслужби. Ними ж було здійснено три невдалі замахи на життя президента Чечні.
Смерть Дудаєва
Після відступу з Грозного штаб Дудаєва розташувався в гірському селищі у будинку військового прокурора Ічкерії Магомеда Жанієва. Наказ про вбивство Джохара Дудаєва було видано особисто президентом Російської Федерації Борисом Єльциним. 21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, яке знаходилося за 30 кілометрів від міста Грозний. Через це одразу ж у повітря було піднято два літаки Су-25 з ракетами. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови телефоном з депутатом Державної думи РФ, Костянтином Боровим. Магомед Жанієв загинув разом з ним.
Кілька людей, які організували цю операцію, зокрема головком ВПС В.Михайлов, стали Героями Росії.
В період з 1996 по 2003 роки випливали версії, що Дудаєв живий і обов’язково повернеться в вільну Чеченську республіку Ічкерію.
Так, що саме сказав Дудаєв у своєму інтерв’ю в 1995 році про Україну?
Мова оригіналу:
«В Крыму еще будет бойня, Украина еще схлестнется с Россией на непримиримых. Пока русизм существует, он никогда не откажется от своих амбиций. Сейчас, под славянской маркой, они хотят, как и в прежние времена, подмять под себя Украину, Белоруссию. Теперь никто не хочет быть с Россией ни в каком союзе: торговом, политическом и военном, хорошо изучили. Россия, по сути дела – рэкетир. Она угрозами, танками, армадами выбивает себе деньги. Сейчас грозится дать ядерные технологии Ирану. И если цивилизованный мир не хочет этого, тогда пусть дает им деньги на восполнение этой прибыли. Вот это и есть рэкет, обыкновенный рэкет.
Народы бывшего или настоящего, или будущего союза, и в частности Россия, больны русизмом. Причем [это] очень опасная хроническая тяжелая болезнь. Русизм страшнее фашизма, нацизма, расизма — всех человеконенависнических идеологий. Хотят они того или нет. И этот страшный недуг, наверное, можно вылечить только тягчайшими испытаниями. Единственный, наверное, народ на земле, ни во что не верующий, бездуховный, безнравственный и отсталый от уровня развития человечества безнадежно и надолго — это русские. […] Испытания российскому народу предстоят очень тяжелые, и прогноз — неблагоприятный. […] Пути духовности и новой идеи [для России] закрыты. Сейчас политики и идеологи пытаются избрать третий путь — славянизации, объединения на славянской основе. Из этого тоже ничего не выйдет, поскольку главный составляющий компонент славянизации — украинцы никогда не смирятся с русификацией и с русизмом.
Армия в России была единственным сдерживающим фактором авантюристов от политики – преступной политической группировки, прорвавшихся к власти. Эта армия могла в любое время поставить в строй любую политическую группировку. А теперь, когда этот фактора нет, их задача была сломать советскую армию, сделать свою, угодную для нынешнего режима, и делать то, что она сегодня делает: и с этой армией, и со своими необузданными аппетитами. В надежде на то, что реалистическое устрашение бывшего Советского Союза, его военной мощи, сработает и дальше. Не сработает. Для того, чтобы такая машина сработала, надо иметь идею, легитимное государство, идеологию, признаваемую внешнюю и внутреннюю политику, мотивы, стимул. Вот тогда сработает, а сейчас не сработает. Никакие угрозы с кровавой пеной у рта нынешнего российского режима, и будущих режимов – ничего не изменится».
