Ім’я Богдана Весоловського – композитора, який працював у сфері української естрадної музики – було добре відоме у світі. Його твори – пісні в ритмі вальсу, танго чи фокстроту – ставали танцювальними шлягерами і звучали на найпрестижніших сценах світу в США, Аргентині, Австралії та багатьох країнах Європи.
Весоловського називали королем української танцювальної музики і він був чи не єдиним українським композитором, який записав понад 20 альбомів власних творів. Популярні танго Весоловського співали і в Україні, але прізвище автора через політичні обставини не називалося.
З музикою в серці
Народився Богдан 30 травня 1915 року у Відні в українській родині Остапа Весоловського та Марії з дому Охрімович. Після Першої світової родина переїхала до Стрия. Остап Весоловський мав поважний статус депутата Західноукраїнської народної республіки, відтак спершу Веселовський-молодший хотів йти його стопами і пішов вчитися на юридичний факультет Львівського університету.
Однак у юнацькі роки Богдан захопився музикою, яку він почав писати музику з 16 років, у 22-річному віці написав одну зі своїх найпопулярніших пісень — «Прийде ще час» і вступив до інституту імені Миколи Лисенка.
Уже перші музичні твори принесли Богданові Весоловському славу.
Його твори важко назвати джазом у звичному для нас вигляді. Це одночасно прості та вишукані романси в ритмах танго і фокстроту, які могли б звучати будь-якою іншою мовою. Та їхня цінність саме в тому, що звучали вони українською.
Статус «суперзірки» і головний хіт у 22 роки
У 30-х прогресивна молодь Львова ходила на «репрезентативні балі» та дансинги, що були предтечами джазових концертів. Щоправда, на таких вечорах грала переважно польська музика. У 1934-му п`ятеро львівських україномовних музикантів зібралися разом і вирішили, що ситуацію треба змінювати. Так з`явився «Ябцьо-джаз» — перший український джазовий ансамбль.
Засновником гурту вважається скрипаль Леонід «Ябцьо» Яблонський. До складу також увійшли піаніст Анатолій Кос-Анатольський, співак Степан Гумінілович і вокалістка Ірена Яросевич. Богдан Веселовський («Бонді») грав на акордеоні та став головним автором пісень колективу.
За три роки «Бонді» створив свій перший шлягер – танго «Прийде ще час». Текст до нього написав поет Степан Чарнецький, який погодився на це за умови, що в майбутньому Веселовський повністю працюватиме над піснями самотужки.
У 30-их роках учасники ансамблю «Ябцьо-джаз» вважалися суперзірками львівської музичної сцени. Творча активність Богдана Весоловського протривала лише кілька років. Через принципову проукраїнську позицію більшу частину свого життя музикант поневірявся за кордоном у пошуках заробітку, що відволікало від написання пісень. Проте йому вистачило цього часу, аби залишити яскравий слід в історії української музики.
Наприкінці 1930-их політичні амбіції Весоловського взяли гору над музичними. У 1938-му юнак вирушив до Ужгорода, де збирався розбудовувати культурне життя в новоствореній Карпатській Україні.
Без головного композитора шляхи решти учасників «Ябцьо-джаз» розійшлися. Леонід Яблонський емігрував до Чехії, а згодом жив у Аргентині та Канаді. Степан Гумінілович вступив до війська ОУН, а після Другої світової війни виїхав до Італії, де організував власний хор. Ірена Яросевич пішла співати у єврейсько-польський ансамбль «Тео-джаз». Анатолію Кос-Анатольському пощастило більше за всіх: наприкінці 40-х він увійшов до Спілки радянських композиторів України та зробив собі ім`я на обробках лемківських пісень.
Життя в еміграції і повернення в Україну
Із втратою незалежності Карпатської України, Весоловський емігрує до Відня, де навчається в одному із найпрестижніших дипломатичних навчальних закладів Європи – Консульській академії, де стає членом Українського студентського товариства «Січ», а з 1940-го – його керівником.
В 1941 році Богдан одружується зі своєю троюрідною сестрою Оленою. У роки війни у подружжя Весоловських народилися двоє синів. Жити у Відні було непросто. Музика була єдиним джерелом заробляння грошей – грав на фортепіано та акордеоні у клубі, а також був редактором «Українського музичного видавництва» Бориса Тищенка. Згодом (квітень 1945), втікаючи від комуністів, сім’я Весоловських оселилася у Верхній Австрії, а пізніше був табір для переміщених осіб і нарешті в лютому 1949 р. за допомогою Рятувальної служби ООН вони емігрували до Канади.
У Канаді працював керівником української секції канадської радіокомпанії Сі-Бі-Сі, збільшивши її мовлення з 14 до 60 годин на тиждень. Богдан жив Україною щодня, був добре обізнаний з усіма подіями, що там відбувалися. Весоловський мав змогу читати українські часописи і знайомитися із сучасною українською поезією. Особливо йому припала до душі лірика Володимира Сосюри, на поезію якого він написав приблизно 20 романсів. Крім того, у нього є солоспіви на слова М. Рильського, П. Тичини, В. Симоненка, О. Олеся, О. Слісаренка, Т. Осьмачки, Ганни Чубач, П. Воронька та багатьох інших поетів.
Пісенна спадщина Весоловського охоплює понад 100 композицій, 60 з яких, тобто значну частину свого творчого доробку в галузі легкого розважального жанру, композитор зафіксував у звукозаписах. Інструментальні твори Весоловського (польки, танго, фокстроти) також відзначаються мелодійністю, простотою викладу, легкі та доступні для сприйняття. Власне, ці типові риси музики Весоловського забезпечили їй широке визнання, любов і популярність серед слухачів та виконавців.
Побачити батьківщину знову Весоловському судилося лише наприкінці 1960-х, у рамках українсько-канадського культурного обміну. Музикант з`їздив у Львів і відвідав могилу Тараса Шевченка в Каневі.
Богдан Весоловський помер у грудні 1971-го в Монреалі. Через 20 років його дружина виконала бажання музиканта, поховавши його прах у родинному гробівці в Стрию. Похорон був дуже велелюдним.
Творча спадщина композитора
За словами пісняра, безпосереднім поштовхом, який виявив його композиторський хист, було те, що бракувало української розважальної музики. На той час домінувала польська музика. Конкурувати з нею можна було тільки якістю.
Пісенна спадщина композитора нараховує понад 130 творів. У першому (львівському) періоді творчості вони написані, в основному, в жанрі танго, фокстроту, легкого вальсу. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. У наступні роки пісні набули яскравого громадянського звучання («Лети, тужлива пісне» та «Чар карпатських гір»).
У післявоєнні роки у Канаді були випущені платівки з піснями Весоловського.
В Україні також виконували його пісні, але як твори «невідомого автора». Зі сцени кілька пісень зазвучали лише наприкінці 1980-х років у виконанні гурту «Львівське ретро».
1998 року вийшов диск із записом 15 пісень Б. Весоловського у виконанні співака Остапа Зорича. Заходами О. Зорича за фінансової підтримки Лідії Матіяшек-Чорної також зняли 4 відеокасети спогадів Олени Весоловської про її чоловіка.
У 2001 році за участі дружини композитора Олени Весоловської (Залізняк) була видана перша збірка пісень Весоловського, до якої увійшло 56 творів.
Наступний крок у поверненні творчої спадщини Весоловського до України зробив Олег Скрипка, який на основі знайдених в Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе…» (2009) і «Жоржина» (2011).
Мелодія Б. Весоловського була використана для музичного оформлення документального фільму Ю. Луканова «Три любові Степана Бандери».
У 2015-му у Львові вперше пройшов Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського.
