Ава Гарднер – її називали жінкою з «обличчям ангела і тілом богині». Вона стала однією з найяскравіших зірок класичного Голлівуду, а її врода ще за життя принесла їй неофіційний титул найкрасивішої жінки світу. Проте за образом недосяжної кінодіви ховалася жінка, яка далеко не завжди почувалася щасливою через власну популярність.
Дівчина з ферми, яка підкорила Голлівуд
Ава Лавінія Гарднер народилася 24 грудня 1922 року в сільській місцевості Броджен у Північній Кароліні, яку також називали Грабтауном. Вона була наймолодшою із семи дітей у родині Джонаса та Мері Гарднерів.
Сім’я жила дуже скромно. Батьки не мали освіти, а головною книгою в домі була Біблія. Діти росли в атмосфері суворих баптистських правил: мати багато говорила їм про гріх, мораль та чесноти. Радіо, яке було чи не єдиною розвагою родини, дозволяли слухати лише по неділях.
Коли справи на фермі погіршилися, Гарднери залишили сільське життя й почали переїжджати в пошуках роботи. Мері працювала кухаркою та прибиральницею, а батько погоджувався на випадкові заробітки.
У підлітковому віці Ава почала привертати увагу своєю зовнішністю. Але мати, навпаки, намагалася всіляко захистити доньку від спокус. Їй не дозволяли користуватися косметикою, купувати модний одяг чи думати про щось, крім навчання.
Коли Аві було 15, помер її батько. Незабаром родина знову переїхала — цього разу до Рок-Ріджа. Там дівчина закінчила школу в 1939 році, після чого вступила на секретарські курси у Вілсоні.
Вона ще не знала, що звичайне життя дуже скоро залишиться позаду.
Випадкове фото, яке змінило все
У 1940 році юна Ава поїхала до сестри в Нью-Йорк. Її швагро Ларрі Тарр був професійним фотографом і вирішив зробити кілька портретів молодої жінки як подарунок для її матері.
Але фотографії виявилися настільки вдалими, що Тарр вирішив виставити їх у вітрині свого ательє.
Результат перевершив усі очікування. Біля фотографій почали зупинятися перехожі, а згодом біля вітрини стали збиратися цілі натовпи. Камера буквально закохалася в Аву: її зовнішність чудово передавалася на плівці, і на портретах вона вже нагадувала майбутню кінозірку.
Серед тих, хто звернув увагу на дівчину, був Барнард Духан, юрисконсульт мережі Loew’s Theatres. Він видавав себе за працівника Metro-Goldwyn-Mayer, щоб знайомитися з дівчатами.
Телефон Ави йому не дали, проте родичі погодилися записати її на прослуховування до нью-йоркського відділу MGM.
Акторської освіти в дівчини не було. Вона мала сильний південний акцент, не вміла професійно грати й не мала вокальної підготовки. Але її зовнішність виявилася настільки вражаючою, що студія вирішила ризикнути й запропонувала їй контракт.
У 1941 році Ава разом із сестрою вирушила до Голлівуду.
Голлівудський дебют і перший шлюб
На MGM розуміли, що однієї краси для великого кіно недостатньо. Аві найняли викладачів акторської майстерності та співу, допомагали позбутися південного акценту й поступово готували її до серйозніших ролей.
Спочатку вона з’являлася в короткометражках, а потім отримувала невеликі епізоди у великих картинах.
Саме в MGM Ава познайомилася з актором Міккі Руні. Він закохався в неї майже одразу.
Перше враження, щоправда, було доволі незвичайним. Руні тоді працював над мюзиклом «Babes on Broadway» і одного разу постав перед Авой у гротескному образі бразильської співачки Кармен Міранди — з яскравою помадою, накладними віями та фруктовою композицією на голові.
Того вечора він запросив її на вечерю. Ава відмовила. Вона відмовляла йому ще кілька тижнів, але Руні не здавався.
Зрештою Гарднер погодилася. Їхній роман розвивався стрімко, і через кілька місяців вони одружилися.
Їхній шлюб тривав трохи більше року і завершився розлученням у травні 1943-го.
Чоловіки, які не могли встояти перед Авой
Гарднер швидко здобула репутацію жінки, здатної закохувати в себе чоловіків. Серед її відомих шанувальників був навіть мільярдер Говард Г’юз.
Після Руні Ава вийшла заміж за відомого музиканта й керівника оркестру Арті Шоу. Цей шлюб теж виявився коротким — подружжя прожило разом приблизно рік.
Пізніше актриса зізнавалася своєму біографу Пітеру Евансу, що ці стосунки серйозно вдарили по її самооцінці. Шоу поводився з нею принизливо, і Ава на певний час втратила впевненість у собі.
Втім, цей період мав і несподіваний позитивний наслідок. Прагнучи не поступатися чоловікові в інтелектуальному розвитку, Гарднер вирішила продовжити освіту та вступити до Каліфорнійського університету.
Її особисте життя залишалося бурхливим, але найбільша роль у долі Ави ще була попереду.
«Вбивці»: момент, коли побачили не лише красу
Перші роки кар’єри Гарднер складалися непросто. Вона зіграла понад два десятки невеликих ролей, але залишалася радше красивою дівчиною на задньому плані, ніж серйозною актрисою.
Перелом настав у 1946 році.
Ава отримала головну роль у нуарному трилері Роберта Сіодмака «Вбивці», створеному за оповіданням Ернеста Гемінґвея.
Цього разу глядачі та критики заговорили не лише про зовнішність актриси. Гарднер довела, що здатна створювати складних персонажів і тримати на собі екран.
«Вбивці» отримали чотири номінації на «Оскар» та премію «Едгар». Сама Гарднер тоді ще не отримала номінації, але її робота привернула увагу критиків. За Авой закріпився образ фатальної жінки.
Та справжній вибух популярності чекав на неї через кілька років.
Сінатра: найбурхливіше кохання Ави
У житті Гарднер з’явився Френк Сінатра — один із найвідоміших співаків і голлівудських серцеїдів свого часу.
На той момент Сінатра був одружений і мав трьох дітей. Проте його почуття до Ави виявилися настільки сильними, що він розірвав шлюб.
У 1951 році Сінатра та Гарднер одружилися.
Їхній шлюб більше нагадував емоційні американські гірки. Вони шалено кохали одне одного, але так само шалено сварилися. Скандали, ревнощі та примирення регулярно ставали темами газетних публікацій.
Пара була постійно на очах у публіки. Сінатра не відмовився від звичного способу життя й численних романів, а згодом у його житті з’явилася Мерилін Монро.
Ава не змогла пробачити зради.
Подружжя фактично розійшлося наприкінці 1953 року, але юридично їхній шлюб завершили лише 5 липня 1957-го. Після цього Гарднер поїхала до Іспанії — країни, яка згодом стала одним із найважливіших місць у її житті.
Гемінґвей, Іспанія та небезпечна корида
В Іспанії Ава зблизилася з Ернестом Гемінґвеєм. Їх пов’язувала дружба, спільна любов до Іспанії та кориди.
Одного разу пристрасть до цього видовища мало не обернулася трагедією. Під час кориди Ава опинилася поруч із биком і отримала серйозну травму обличчя.
Її щока була сильно розірвана, а відновлення тривало близько пів року. Через травму актриса відмовлялася від зйомок і ролей.
Проте саме Гемінґвей свого часу допоміг їй отримати одну з найважливіших ролей у кар’єрі.
«Сніги Кіліманджаро» і титул найкрасивішої жінки
У 1952 році на екрани вийшла драма Генрі Кінга «Сніги Кіліманджаро» — екранізація твору Гемінґвея.
Ава зіграла Синтію Грін, кохану героя Грегорі Пека. За біографічними матеріалами про Гарднер, саме Гемінґвей переконав продюсера Дерріла Ф. Занука взяти її на цю роль.
Фільм отримав дві номінації на «Оскар» і привернув величезну увагу публіки.
Для Ави це був справжній перелом. Вона прокинулася знаменитою. Її почали називати голлівудською зіркою, а її ім’я дедалі частіше з’являлося поруч із визначенням «найкрасивіша жінка світу».
Після успіху її фільмів Ава залишила відбитки рук і ніг біля Grauman’s Chinese Theatre, а в 1960 році отримала власну зірку на Голлівудській алеї слави.
«Могамбо»: поруч із Гейблом і Грейс Келлі
Наступний великий успіх не змусив себе чекати.
У 1953 році Ава зіграла у пригодницькій мелодрамі Джона Форда «Могамбо», де її партнерами стали Кларк Гейбл та Грейс Келлі.
Ава Гарднер була номінована на «Оскар» за найкращу жіночу роль, а Грейс Келлі — за жіночу роль другого плану.
Проте статуетка дісталася Одрі Хепберн за «Римські канікули».
Попри це, кар’єра Ави продовжувала стрімко розвиватися.
«Босонога графиня» — роль, яка стала її візитівкою
Серед усіх робіт Гарднер особливе місце займає «Босонога графиня» Джозефа Манкевича.
Це історія про блискучу зовнішність, славу, гроші та самотність — фактично розповідь про темний бік життя кінозірок.
На роль Марії Варгас претендували інші відомі актриси, зокрема Елізабет Тейлор та Джоан Коллінз. Але Манкевич обрав Аву.
Образ Марії багато в чому перегукувався з самою Гарднер: жінка, яку мільйони бачать як недосяжний символ краси, але яка всередині прагне звичайного людського щастя.
Порівняння з Мерилін Монро
У 1950-х преса дедалі частіше протиставляла Аву Гарднер Мерилін Монро.
Кінокритики сприймали їх як символи двох різних епох. Гарднер називали останньою великою красунею класичного Голлівуду, тоді як Монро ставала першою сучасною попіконою.
Особливо багато таких порівнянь з’явилося у 1953–1954 роках, коли популярність Мерилін стрімко зростала.
Журнали буквально нав’язували публіці питання: хто красивіший — Ава чи Мерилін?
Але сама Гарднер не любила цю конкуренцію. Вона не вважала себе кращою за Монро і тепло відгукувалася про неї у своїх спогадах.
Ава добре розуміла, наскільки важким може бути життя людини, яку весь світ перетворив на об’єкт поклоніння.
Зірка, яка поступово згасала
У 1960-х Гарднер продовжувала працювати, хоча її кар’єра вже не була такою стрімкою.
Однією з найпомітніших її робіт стала драма «Ніч ігуани» 1964 року — екранізація п’єси Теннессі Вільямса. Актриса зіграла разом із Річардом Бертоном.
Стрічка отримала «Оскар» за дизайн костюмів, а сама Гарднер отримала номінацію на «Золотий глобус» і здобула головний акторський приз на кінофестивалі в Сан-Себастьяні.
Ще одним помітним проектом став «Майєрлінг», де Ава зіграла імператрицю Єлизавету. Головні ролі у фільмі виконали Омар Шаріф та Катрін Денев.
Але у 1970-х актриса дедалі частіше відмовлялася від ролей і рідше з’являлася на екрані.
Серед останніх помітних проектів Гарднер — радянсько-американська казка «Синій птах», у якій також знялися Елізабет Тейлор та Джейн Фонда.
Фільм провалився у прокаті й не зміг повернути навіть десятої частини свого бюджету.
Для жінки, яка колись була однією з головних зірок планети, це був символічний фінал великої кінокар’єри.
Самотність після слави
У 1986 році Ава перенесла інсульт, після якого її здоров’я різко погіршилося. Вона частково втратила рухливість і була змушена більшу частину часу проводити в ліжку.
Колись навколо неї постійно були режисери, актори, журналісти та шанувальники. Тепер поруч залишалися лише літня хатня працівниця та її улюблений пес.
Аву іноді відвідував Грегорі Пек — її давній друг і колега. Не забував про неї й Френк Сінатра, який допомагав оплачувати її лікування.
Вона померла 25 січня 1990 року у віці 67 років від пневмонії.
Сінатра погасив борги колишньої дружини та подбав про її похорон, хоча особисто на церемонію не приїхав.
Грегорі Пек узяв під опіку її домробітницю та собаку.
Аву поховали у Меморіальному парку Сансет у Смітфілді, штат Північна Кароліна, поруч із членами її родини.
Пам’ять про жінку, яка не любила бути іконою
Парадокс життя Ави Гарднер полягав у тому, що світ зробив її іконою краси, тоді як сама вона прагнула, щоб її сприймали передусім як актрису. Її романи, зовнішність і особисте життя постійно ставали предметом уваги преси, а слава часто приносила не лише захоплення, а й самотність.
Її спадщина залишилася не тільки у фільмах. У Смітфілді з 1996 року працює музей, присвячений актрисі, а в іспанському Тосса-де-Мар у 1998 році встановили її бронзову статую.
Ава Гарднер назавжди залишилася символом золотої епохи Голлівуду — жінкою, яку мільйони вважали найкрасивішою у світі. Але за образом недосяжної кінодіви ховалася звичайна людина, яка хотіла кохати, бути коханою і мати право на життя без постійного погляду мільйонів. Саме ця суперечність і зробила її історію незабутньою.
