«Мія ояката не дає мені задирати носа». Аонішікі Арата про життя після перемог, травми й шлях до йокодзуни

05.11.2026, 14:18 lb.ua

Даниле, на якому етапі зараз ваша підготовка до листопадового гранд-турніру Kyushu Basho, який стартує 8 листопада?

Додаємо обертів. Турнір починається 8 листопада. До 6-го в нас будуть звичайні тренування, потім — один вихідний, а потім будемо починати боротьбу.

Чи вдалося вам відновитися після травми? Як зараз ваша ліва нога?

Уже набагато краще, лікуюся. Не сказав би, що повністю відновився, але набагато краще, ніж було на попередньому турнірі (Aki Basho, — Ред.) Ще є два тижні. Думаю, що зможу гарно підготуватися й продемонструвати якісну боротьбу.

Чи повернулися ви до тренувальних сутичок?

Ми їздили з показовими виступами по всій Японії, тіло було втомленим, тому починатимемо поступово.

2026 рік у вашій кар’єрі був непередбачуваним. Ви починали з перспективою здобути ранг йокодзуни, але потім зазнали травми, втратили ранг озекі… Що було найважчим за цей час?

Я займаюся спортом із шести років, але в мене не було таких серйозних травм. Ця була першою, тому я не знав, як правильно поводитися, як правильно лікуватися — це було найважче. Я не міг виходити на дохйо (ринг у сумо, — Ред.), не міг боротися.

Чи був момент, коли вам було страшно за свою кар’єру?

Більше — за ранг. Я розумів, що якщо пропускаю повний турнір, то опускаюся до рангу секіваке (третій найвищий ранг у сумо, — Ред.). Що ж до кар’єри, то мені 22 роки. Ще є час відновитися й заново піднятися в разі чого.

Важко було пропускати турнір, розуміючи, що це гарантуватиме пониження в ранзі?

На березневому турнірі я травмувався, не зміг показати свою боротьбу, потім пропустив показові тури по Японії, лікувався, усе було добре. Нога відновлювалася, але за тиждень до травневого турніру я травмувався знов. Я розумів, що для збереження рангу озекі потрібно виграти вісім сутичок. Подивився на свої можливості, на свою ногу, і стало ясно, що зробити це буде дуже складно. Як реаліст оцінив ситуацію і зрозумів, що краще пропустити турнір і відновитися, спробувати потім ще раз піднятися.

Звісно, я обговорив усе зі своїм тренером, і ми ухвалили таке рішення. Зараз можна сказати, що воно було правильним.

Наскільки відрізняється ваш настрій, якщо порівнювати періоди перед Kyushu Basho і вересневим Aki Basho?

Якщо говоримо про травму, то почуваюся краще, можу робити набагато більше вправ, більше рухів. У моральному плані перед Aki Basho я переживав, як усе буде. Зараз же я можу більше сконцентруватися на тренуваннях, не думати ні про травму, ні про що інше. Тому, думаю, що настрій кращий.

Японські медіа писали, що Аджіґава-ояката (тренер Данила й керівник стайні, — Ред.) написав вам повідомлення після того, як ви поступилися тричі поспіль на Aki Basho. Що це означало для вас?

Для мене тричі поспіль програвати незвично. За всю кар’єру, може, два-три рази лише таке було. Я почав думати, що це все через травму, що я недостатньо підготувався. Непотрібні речі лізли в голову, тому тренер написав мені, що все вдасться, це не все, на що ти спроможний. Ці слова залізли мені в голову. Подумав, що це справді так. Після цього виграв вісім сутичок. У кінці програв, так, але це сумо: там можна й за секунду програти. Усе ж вдалося поборотися за кубок попри, в принципі, не дуже гарну підготовку.

Після такого перформансу, коли ви тричі поступилися, а потім боролися за кубок, були розчаровані чи задоволені підсумковим результатом?

Сильного розчарування не було. У той момент я зробив усе, що міг, але суперник був сильнішим, тому я не засмутився. У нас такого немає. Наприклад, якщо в професійному боксі ти проводиш два-три поєдинки й програєш, то декілька місяців, пів року постійно про це думаєш. У сумо за два місяці починається новий турнір. Немає часу думати про це. Це стало для мене гарним уроком. Потрібно лише тренуватися й ставати сильнішим — лише це!

В останній сутичці на Aki Basho ви поступилися йокодзуні Оносато. На вашу думку, які його сильні сторони і як їм протидіяти?

Його розмір: він вищий і важчий за мене. Попри свою вагу, він доволі швидкий і рухливий. Також у нього гарний старт. Я повністю програю в габаритах, тому мені потрібно лівою чи правою рукою дотягнутися до його поясу. В останній сутичці я намагався вхопитися за пояс, але він обірвався, тому не зміг зупинити його старт.

Але ви вже перемагали його на турнірі в Нагої, коли здавалося, що ситуація критична, адже обидві ваші ноги були перебинтовані. Важко уявити, наскільки це було складно в тих умовах…

Так, але коли дивишся на результат, то й ноги перестають боліти.

У плей-оф тоді ви перемогли Атаміфуджі й Кірішиму. Перший важить 195 кілограмів. Як вдалося його здолати з травмою ніг?

Я теж хочу в себе запитати, як це вдалося. Якщо говорити чесно, то останній плей-оф — це було інтуїтивно, на характері. Коли дивлюся відео, то розумію, що робив, а от одразу після сутичок не було часу думати, що відбулося.

Потім була сутичка з Кірішимою, коли ви обидва впали з дохйо. Ви ще й приземлилися невдало на плече. Не сильно забилися?

Плече поболіло, але я сходив до лікаря. Нічого серйозного не було.

Упродовж років, відколи ви почали займатися сумо в Японії, доводилося змагатися з багатьма суперниками. На вашу думку, хто з них найскладніший?

Найскладніший суперник для мене — це я сам. Завжди з такою філософією борюся. Якщо ти не можеш перебороти себе, то не зможеш перемогти суперника.

Чи був період упродовж турніру, коли ваш ояката вірив у вас більше, ніж ви самі?

Мені здається, що із самого початку моєї кар’єри він вірить у мене більше, ніж я сам. Зазвичай він мені каже, що все буде добре, і так і виходить, тому мені немає сенсу йому не довіряти.

Як би ви описали свої стосунки з тренером?

Це людина, з якою я можу поговорити не тільки про сумо. Ми можемо поговорити про все. Коли тільки вступив у стайню, постійно дивився на нього: як він поводиться, як говорить із людьми. Він став прикладом для наслідування.

Зараз ви головний сумоїст у стайні, адже маєте найвищий ранг. Це престижно для вас чи все ж фактор додаткового тиску, адже потрібно показувати приклад іншим борцям?

Коли ти виходиш на вулицю, то це більше питання престижу, адже тебе більше знають. Але коли виходиш на дохйо, то думаєш тільки про тренування. У сумо ти повинен підтверджувати свій ранг. Якщо програєш два турніри — опускаєшся. Я ще не став йокодзуною, тому для мене зараз це основна мотивація. Хочеться піднятися до цього рангу, тому я не думаю ні про що інше, крім сумо.

Ви дуже швидко дійшли до найвищого дивізіону в сумо — макуучі, оновили купу рекордів. Наскільки ви змінилися за цей час?

Мені здається, є те, що змінилося, а є те, що залишилося. Важко говорити про себе. Думаю, люди, які довкола, набагато більше знають. Якщо говорити про сумо, то я набрав більше ваги, став більш технічним, додав у силі. Через травми й випробування впродовж кар’єри, здається, що став сильнішим морально як людина.

Як не втратити землю під ногами?

Мій ояката не дає мені задирати носа. У сумо, якщо ти виграєш турнір, то вже за два місяці тобі треба буде підтверджувати свій статус.

Коли виграю турнір, то найбільше в голові відкладається перша ніч. Я, наприклад, не можу спати, перебуваю на енергетичному підйомі. Після цього ти прокидаєшся і розумієш, що світ не змінився: потяги так само курсують, риби плавають у морі, тому потрібно збиратися із силами й підтверджувати свій статус на наступному турнірі.

У сумо існує жорстка ієрархія в стайні. У вас в Аджіґаві вона теж є чи все ж розмови про це дещо перебільшені?

Ієрархія, звісно, є. У сумо все починається з рангу — це твій паспорт. Коли ми сідаємо їсти, то все починається з оякати, а потім уже за рангом. Молодші за рангом борці підносять тобі їжу, воду, коли ти їси. Так само з почерговістю в душі. Це, звісно, є. У нас доволі нова школа, всі молоді хлопці. Можу сказати, що в нашій стайні нічого надто жорсткого немає.

Для розуміння: ви ж також, коли лише прийшли, були тим хлопцем, який підносить воду та їжу?

Звісно, усі через це проходять. Я вважаю, що це важливий час, твій фундамент у сумо.

Японські медіа наголошують, що ви дуже швидко опанували японську мову і вправно нею користуєтеся. Поділіться секретом, як вам це вдалося.

Секрет у тому, щоб не боятися помилятися, коли спілкуєшся японською мовою. Що більше спілкування, то швидше ти її вивчиш. Коли я вступив в Аджіґаву, навколо мене були лише японці. Навіть коли ти не хочеш її вчити, то все одно чуєш розмови навколо і потрохи-потрохи вивчаєш. Я думаю, що в будь-якій мові основне — це практика.

В одному з інтерв’ю ви казали, що хочете трішки набрати ваги, але потім було декілька поразок. Критики заявляли, що ви втратили швидкість через вагу. Наскільки ці припущення відповідають дійсності?

Зараз я націлений не на те, щоб набрати вагу, а на те, щоб вона не знижувалася. Я не завжди був такий здоровий. Потрібно щодня доволі багато їсти, щоб її підтримувати. Зараз у мене 142–143 кілограми. Почуваюся добре, не вважаю, що швидкість стала меншою. Думаю, що ще 2–3 кілограми можу набрати спокійно, і це не вплине на мою швидкість. Ми ж не просто набираємо вагу, це не просто жир. Коли ти набираєш вагу й тренуєшся, то це не сповільнює тебе.

Так-так. Це думки критиків переважно.

Так-так, вони точно знають краще за мене (усміхається, — Ред.).

Чому сумоїсти стільки їдять? Навіщо набирати вагу?

Найпростіший приклад: якщо буде аварія фури й велосипеда, то ми розуміємо, що фура цього навіть не відчує. Важко, коли проти тебе виходить людина вагою 190 кілограмів, а ти важиш 100. Дохйо всього 4 метри 55 сантиметрів у діаметрі. Він не такий великий, немає куди втекти. Щоб був баланс, тобі потрібно набирати вагу. Думаю, що середня вага в макуучі зараз близько 150 кілограмів. Окрім того, ти ж не одну сутичку борешся, а 15 днів поспіль. Якщо всі будуть важчими за тебе, то це дуже складно для твого тіла й ризик травмуватися вищий.

Ви самі казали, що багато тренуєтеся, любите відвідувати спортзал. Пригадаєте, яку вагу підіймаєте в жимі лежачи?

У мене було 220 кілограмів на один раз. Моя вага 140 кілограмів. Якщо ми говоримо про відсотки, то це небагато, але в мене немає цілі підіймати багато. Головне, щоб сила була.

Як