Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Заслужений тренер України Леонід Буряк поділився думкою щодо роботи Руслана Ротаня в «Олександрії», а також молодіжній та національній збірних України.
— Не можна не торкнутися і теми збірної. Як ви поставилися до того, що Руслан Ротань тепер тренує одночасно три команди, одна з яких — національна збірна України? Це нормально?— Це, звичайно, ненормально. Навіть з урахуванням того, що Ротань дійсно дуже талановитий, я не знаю, чим керувалася УАФ, приймаючи рішення про те, щоб одна людина тренувала три команди одночасно. Такий підсумок — це просто результат стратегічного планування УАФ.
Я пам’ятаю, як запрошував Ротаня до «Динамо». Саме наполіг на тому, що він має бути в команді. Ротань був чудовим футболістом. І я бажаю йому тільки всього найкращого в нього тепер уже тренерській кар’єрі. Але чи вистачить у нього знань і досвіду, щоб очолювати одночасно три команди? Ймовірно, його призначення в національну збірну України — це, так би мовити, рішення воєнного часу.
І при цьому ми досі не знаємо, кого ми чекаємо на посту головного тренера збірної України. Ребров? Говорили-говорили, а тепер все частіше звучить, що він просто підпише влітку новий контракт з «Аль-Айном».
Через призму ситуації з національною командою можна говорити про весь український футбол. Що відбувається в молодіжній збірній, у юнацьких? У який футбол вони грають? Вони грають так, що ворота для них — просто зайвий атрибут. Нашим командам ворота не потрібні. Тому юнацька збірна і програє Люксембургу. Ну а матч національної команди з Англією — це, по суті, відлуння нашого чемпіонату.
А адже раніше наші молодіжні та юнацькі команди завжди були переможцями — з часів Союзу. Так, вже на дорослому рівні з’являлися проблеми, але на юнацькому рівні успіхи були постійно. А зараз все навпаки: ні у кого не можемо виграти.
Але щоб не завершувати розмову на мінорній ноті, я хотів би подякувати всім керівникам клубів, які незважаючи на абсолютно екстремальну ситуацію, продовжують робити все для того, щоб футбол у нашій країні продовжував існувати. Нині — це найголовніше. І це було найголовнішим рік тому: якщо би ми не почали чемпіонат, то просто повністю втратили би український футбол. Нікого би не залишилося в одній з вікових категорій. І треба цінувати то, що зараз ми говоримо про те, що після завершення війни нам доведеться відновлювати не тільки міста, а і футбол. Тому що якщо би ми не почали нинішній сезон, то зараз ми би говорили про тому, що наш футбол повністю втрачений і нам належить його не відновлювати, а створювати з абсолютного нуля.
І нам нічого поки не залишається, крім як вірити, чекати і, звичайно, терпіти. А не опускатися до того, щоб поливати брудом свої команди, свій футбол. Причому сидячи на дивані.
