Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Харків'янин Юрій Сапронов, який свого часу був спонсором Еліни Світоліної та обіймав посаду першого віце-президента Федерації тенісу України, в ексклюзивному інтерв'ю Sport.ua висловив думку про принципи роботи щодо формування збірної команди країни.
– До речі, що ви думаєте про ситуацію із відмовою гравців грати за збірну? Євген Зукін казав, що є різні причини, але часто ситуація ускладнюється фінансовими питаннями.
– Як має бути, на мій погляд, виходячи з мого досвіду. У 2007 році я був першим віце-президентом Федерації тенісу України за президента Вадима Шульмана. Вадик мені сказав: Юра, забери весь жіночий теніс. Окрім досить великої кількості турнірів, ITF та навіть стотисячник ми зіграли у Харкові за цей час, я зібрав команду. Володимир Богданов був капітаном збірної, Всеволод Кевлич – менеджером збірної. Що я зробив? Я взяв на контракт першу ракетку України Олену Бондаренко, потім Машу Коритцеву та Юлю Федак. А ще за рік – Катю Бондаренко.
Це був 2007-й рік, Олена Бондаренко у рейтингу була 38-ою, Катя Бондаренко – 79-ю, Юля – десь між 90 та 100, а збірна України була 36-ю у світовому рейтингу. У 2008-му році Олена була вже 19-ю, це її найкращий рейтинг, Катя піднялася у топ-50, Таня Перебийніс була у сотні, Маша – біля сотні. І з цією командою, коли я йшов у 2010 році, ми були шостими у світі і грали у чвертьфіналі Кубка Федерацій, у вісімці першої світової групи. Із цими гравцями. Цього ще ніхто не повторив. Більше того, шостою у світі не була збірна України з жодного ігрового виду спорту у світовому рейтингу.
Тепер я заплющую очі і переношуся на 10 років вперед, у 2019 рік. У мене є гравці: Еліна Світоліна – третя у світі, Даяна Ястремська – 21-22, Леся Цуренко – 23-25 та Марта Костюк у топ-50. Та я б із цією командою грав у фіналі! Так, це умовний спосіб. Але із таким складом є шанс. Шанс, який можна використати. Усім завжди дається шанс. Чому? Це дуже складний процес. Найбільша вада нинішньої Федерації у підході до збірної країни: треба розмовляти з гравцями. Президентові Федерації чи як мінімум віце-президенту, бо перед Сергієм Лагуром знімаю капелюх, адже треба пошукати ще, хто з любителів тенісу захоче під час війни вкладати свої кошти у теніс. А ось менеджмент Федерації, і Євген Зукін, і ті хлопці, які намагаються займатися збірною, повинні розмовляти особисто з гравцями та їхніми батьками.
Я розмовляв із батьками Бондаренко, заслуженим тренером України Наталією Бондаренко, з батьками та тренером Федак, з батьками Тані Перебийніс, батьками Марії Коритцевої. Потрібно також спілкуватися з їхніми особистими тренерами. Не п'ятому своєму заступнику доручати, а особисто розмовляти. Я це робив. Вже після мене, коли я вибудовував цю базу, підключалися Всеволод Кевлич та Володимир Богданов. Але базово: потрібно особисто розмовляти і з гравцями, і з найближчим оточенням. Злазити з Олімпу, піднімати дупу і їхати до умовної Красилівки, сідати пити чай з мамою Олени та Каті. Це перше та дуже важливе.
Тому що далі, коли йдеться про гроші, там все вирішується просто. По-перше, у збірної 2-3 матчі на рік. Припустімо: тиждень підготовки, тиждень матчу, і ось гравець отримав травму і випав на два тижні. Грубо кажучи, чотири тижні. Поїхали дивитись, скільки в середньому заробляє цей гравець на тиждень. І його компенсація – це сума за чотири тижні.
Де взяти ці гроші – інше питання. Нема стільки грошей? Окей, Юра Сапронов їде та розповідає дівчатам: у нас є стільки грошей. За матч ми отримуємо, я припускаю, що зараз гарантії за один матч Кубка Біллі Джин Кінг, десь між 45 000 і 55 000 євро. Це гроші Федерації. Але гравці, які грають за збірну – це також Федерація. 3/4 цієї суми треба відкласти гравцям. Порахували – не вистачає. Добре, давайте телефонувати Корогодському, Сапронову, Фуксу, Шевченку, Реброву, Буткевичу, всім, хто якимось чином колись був пов'язаний із тенісом. Зателефонувати і сказати: «Гаррі Давидовичу, ми тобі дамо дві акредитації на весь Вімблдон, додай, будь ласка, 10 тисяч доларів, нам не вистачає на збірну», умовно кажучи.
Говорити, що гравець зобов'язаний грати за збірну – так, честь прапора, патріотизм та війна, це важливо. Але чи говорили з Ангеліною Калініною та її чоловіком, тренером чи батьками? А Федерація нічого Калініній не дала. Тому треба приїжджати і говорити: «Ангеліно, вибач будь ласка, були моменти, ми їх пам'ятаємо». Але чомусь переважна більшість вважає, що слово «вибачте» - це позиція слабкого. А я все життя вважав, що це позиція сильного. Людська, чесна, справедлива позиція. Ти хочеш 20 тисяч гарантії, а я маю 10. Але треба розмовляти. Я не знаю, наскільки сильними є образи того чи іншого гравця на Сапронова, Кевлича, Зукіна чи Лагура. Але треба розмовляти. Особисто, не по телефону, приїжджати та пити чай. Ось це основна помилка підходу менеджменту Федерації до збірної України.
Так, зараз держава виділила 18 млн. гривень на Федерацію тенісу, але це теж гроші. Я розумію, там квитки сплатили комусь, там тренування, ракетки, все розумію. Грошей ніколи не вистачає. Але я знаю, що кожна перемога має свою ціну. З 2007 по 2010 роки менше мільйона доларів я не витрачав на збірну чи гравців. І так упродовж чотирьох років. Я не впевнений, якби я витрачав 1,5 млн, чи грали б ми у півфіналі. Напевно, якби щастя впало, то так, але вище навряд. Ще раз: у нас був один гравець у топ-20 та один у топ-50. А у 2019 році у нас один гравець у топ-3, два – у топ-25 та один у топ-50. Капець! Просто мрія. Господи, чому я цього не мав?
