Помер Ален Делон. Красень, кумир мільйонів і гордість Франції

18.08.2024, 10:35 subota.online

Його називали найкрасивішим чоловіком світового кінематографа. У нього закохувалися, йому заздрили. В юності в Європі йому відмовляли в ролях на тій підставі, що він занадто привабливий, а кар’єра в Голлівуді у нього не склалася. Але він все одно здобув світову популярність і знімався у Вісконті, Антоніоні та Годара. Фільми з його участю увійшли до скарбниці світового кіно. У неділю 18 серпня не стало французького актора, кінорежисера, сценариста і продюсера Алена Делона. «Алан-Фаб’єн, Анушка, Ентоні, а також [собака] Лубо з величезним сумом повідомляють про смерть батька. Він мирно помер у себе вдома в Душі, в оточенні трьох дітей і сім’ї», – йдеться в заяві сім’ї, переданій AFP. Знаменитому акторові було 88 років. Ален Фаб’єн Моріс Марсель Делон народився 8 листопада 1935 року в Со, передмісті Парижа. Його дитинство пройшло по сусідству – у містечку Бур-ла-Рен. Його батько Фаб’єн Делон і мати Едіт Арнольд розлучилися, коли майбутньому акторові було лише три роки. Незабаром мати вийшла заміж за власника м’ясної крамниці на ім’я Поль Булонь, а сам Ален був змушений кілька дитячих років провести в прийомній сім’ї і тільки потім повернувся до матері та вітчима. Навчання виявилося не для нього: він був норовливим учнем, і його за погану поведінку встигають виключити з кількох пансіонатів. З одного з них він утік сам – але ненадовго, його швидко знайшли. Після цього вітчим нарешті влаштував його помічником у свою крамницю, і 14-річний Ален Делон почав опановувати ремесло ковбасника і навіть встиг здобути професійний сертифікат за цією спеціальністю. У 17 років Ален Делон записався до морської піхоти Франції і навіть встиг побувати в Індокитаї. Там він теж опинився через свою неспокійну вдачу: його відправили в охоронну роту Сайгонського арсеналу після того, як у військовій школі зв’язківців Les Bormettes він попався на крадіжці радіообладнання. Нестатутна поведінка продовжилася і в Сайгоні: наприкінці війни його знову затримали за викрадення і пошкодження автомобіля. Своє 20-річчя Ален Делон зустрів на гауптвахті. До Франції він повернувся в травні 1956 року – і з цього моменту починається його паризьке життя. Дешева кімната на Пігаль, робота портьє, офіціанта і продавця, а також нові друзі та знайомства в середовищі паризької богеми, які приводять його на Каннський фестиваль. Там він проходить свої перші кінопроби, його помічають продюсери – і він отримує свої перші ролі. У 1957 році він знімається у фільмі Quand la femme s’en mêle («Коли втручається жінка»). У 1958 році він знімається вже у двох картинах: «Будь гарною і мовчи» з молодим Жан-Полем Бельмондо і «Христина» з актрисою Ромі Шнайдер – з нею у нього зав’яжеться роман, який триватиме шість років. Перша популярність приходить до нього вже після фільму «Слабкі жінки» (1959), де він зіграв одну з головних ролей. Але його першою по-справжньому великою роллю в кіно стає картина «На яскравому сонці» (1960) – екранізація роману Патриції Гайсміт «Талановитий містер Ріплі» французького режисера Рене Клемана. У цій картині Делон зіграв авантюриста Тома Ріплі, якого американський мільйонер відправляє до Європи, щоб той повернув до Штатів його сина, який живе богемним життям і не поспішає залишати Старий Світ. Режисер залишився задоволений Делоном: «Він мав вражаючу здатність зібратися, надзвичайно сприйнятливе «вухо». Актор з таким рідкісним слухом – благодать для режисера. Багато акторів засвоюють лише те, що їх влаштовує. Ален був готовий завжди виконувати найнеймовірніші речі, але ж саме неймовірні речі здатні рухати вперед дію драми», – говорив Рене Клеман. Сучасному глядачеві відома й інша екранізація цього роману, яка так і називається – «Талановитий містер Ріплі» (1999), з Меттом Деймоном і Джудом Ло. У мережі досі можна зустріти суперечки про те, у кого Том Ріплі вийшов цікавішим: у Делона чи Деймона. Але очевидно, що це два абсолютно різних втілення: Деймон в образі Ріплі – це людина нізвідки, бідний, не найхаризматичніший чоловік і не найцікавіший співрозмовник, до того ж з пересічною зовнішністю. У той час як Ріплі Алена Делона – фатальний красень, який цілком усвідомлює всю силу своєї чарівності. Оглядач «Франс Суар» назвав його «Жюльєном Сорелем 1960 року», порівнявши з протагоністом роману Стендаля – молодою людиною, яка живе в глушині і вирізняється розумом, неординарністю і честолюбством. Того ж 1960 року Ален Делон вперше знявся у фільмі Лукіно Вісконті – це була картина «Рокко і його брати» про італійську сім’ю Паронді, яка переїхала з півдня країни до Мілана в пошуках кращого життя. Делон зіграв головного героя – Рокко Паронді, чуйного, порядного і здатного до самопожертви, який не приховує в душі ані звірячої жорстокості, ані холодного пристосуванства, властивих його братам. Вісконті Ален Делон був зобов’язаний своїм дебютом на театральній сцені: 1961 року він разом зі своєю коханою Ромі Шнайдер взяв участь у його постановці п’єси «Як шкода її розпусницею назвати» англійського драматурга Джона Форда, сучасника Шекспіра. Постановка мала успіх у паризької публіки. 60-ті стали найінтенсивнішим періодом його кар’єри, а для французького кіно вони стали «епохою Делона» – тоді вийшли найвідоміші його фільми. Не маючи професійної освіти, Ален Делон, який потрапив у кіно майже випадково, швидко довів світові, що його акторський талант значить не менше, ніж його зовнішність, і що він може грати не тільки млосних красенів. Він пробує себе і в пригодницьких фільмах, і в більш серйозних амплуа. У Вісконті крім «Рокко і його братів» він знявся в «Леопарді» (1963) – драмі про часи об’єднання Італії, де Делон зіграв молодого аристократа, який приєднується до революційно-визвольного руху. У Клемана в картині «Як добре жити», Ален Делон також грає молодого бунтаря – Улісса Чекконато, юнака-ідеаліста, який бере участь в антифашистському русі в Римі в 1920-ті роки. З інших великих італійців Делон також працює з Мікеланджело Антоніоні – щоправда, лише в одному фільмі – «Затемнення» (1962), де грає роль багатого, холодного і байдужого біржового маклера. 1964 року виходить пригодницька комедія «Чорний тюльпан» Крістіан-Жака, де він знову грає революціонера – Жюльєна де Сен-Пре, вигаданого героя Французької революції, зухвалого і романтичного месника в масці. А картина «Мелодія з підвалу», в якій Делон знімався разом з Жаном Габеном і зіграв молодого і відчайдушного афериста, була 1964 року номінована на «Золотий глобус» як найкращий зарубіжний фільм. Після того, як він став зіркою першої величини в європейському кіно, Делона стали запрошувати і до Голлівуду – але там його кар’єра не була настільки ж успішною. Акторові, який не володіє достатньою мірою англійською мовою, в американському кіно домогтися такої ж слави, яка у нього була в Європі, не вдалося. 1965 року він знімається у фільмі «Жив-був злодій» у ролі колишнього злочинця, який безуспішно намагається зав’язати з кримінальним минулим, а 1966 року грає іспанського аристократа-втікача у фільмі «Техас за річкою», проте ці та інші американські фільми за його участю не завоюють і частки тієї популярності, яку здобули його європейські роботи. 1967 року він повертається до Європи – і відразу ж, ніби компенсуючи свою американську історію неуспіху, знімається у двох фільмах, що стали класикою кіно: це «Шукачі пригод» Роберта Енріко і «Самурай» Жан-П’єра Мельвіля, в якому він зіграв образ розумного і тонкого найманого вбивці зі складною душевною організацією. Роботу Делона в «Самураї» називають однією з найблискучіших його ролей, а сам фільм, як вважається, справив великий вплив на образ найманого вбивці у світовому кінематографі. ««Самурай» назавжди затвердив міф Делона. Мовчазний, у капелюсі й плащі […] актор став вічною іконою, найвищою мірою трагічною особистістю, що виражається в його жестах, у погляді. Останній символ честі у світі компромісів, який, жертвуючи собою, стає рівним абсолюту», – писав про нього французький журналіст Самюель Блюменфельд. Зі світом криміналу Делон стикався не тільки в кіно, а й у житті: так, 1968 року його допитувала поліція у справі про вбивство його друга і охоронця Стевана Марковича, вихідця з Югославії. Паризькі пліткарі обговорювали участь у цій справі не тільки самого Делона, а й ледь не колишнього прем’єр-міністра Жоржа Помпіду, проте злочин так і не було розкрито. Сам же актор у цей час продовжував зніматися в кримінальних драмах. На екрани один за одним виходять фільми «Джефф» (1969), «Сициліанський клан» (1969), а також «Борсаліно» (1970), що став особливо популярним у Європі, в якому він знявся з Жан-Полем Бельмондо і виступив продюсером. У ті ж роки знімається і детективна історія під назвою «Басейн» (1969) з Джейн Біркін і Ромі Шнайдер. З Шнайдер Делон на той час уже розлучився, але їхня спільна поява в «Басейні» змусила публіку пліткувати про те, що між ними ще не все скінчено. Захід життя суперзірки золотого століття французького кіно був затьмарений сімейним скандалом – і ця драма розгорталася не на кіноекрані, а в ЗМІ та соцмережах. У Делона було троє дітей від двох різних жінок: сини Ентоні та Алан-Фаб’єн і дочка Анушка. Був у нього і третій син від співачки Ніко, якого актор так і не визнав і який страждав на наркотичну залежність і помер 2023 року. Сам актор, переживши 2019 року інсульт, вів усамітнений спосіб життя в маєтку Душі за 120 км від Парижа. Там же актор і помер. Визнані діти на початку 2024 року вирішили поділитися з публікою своїми образами одне на одного. Висловлюючи їх, нащадки актора не соромилися ні образ, ні судових позовів, ні таємно записаних розмов, звинувачуючи одне одного в поганому ставленні до батька і приховуванні відомостей про його здоров’я і когнітивні здібності. Чи покладе закінчення цій суперечці смерть Алена Делона – залишається тільки здогадуватися. Також незадовго до смерті стався й інший скандал, пов’язаний з ім’ям актора: в Алена Делона в будинку знайшли цілий збройовий склад – французька поліція вилучила 72 одиниці колекційної та стрілецької вогнепальної зброї. На жоден зі стволів у Делона не було ліцензії. Красень, улюбленець жі