Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Шостий місяць в Україні триває повномасштабна війна. І діти не живуть в вакуумі, вони спілкуються з іншими, чують розмови дорослих і чудово розуміють, коли щось не так, як зазвичай. Тому не можна робити вигляд, що нічого не відбувається. «Діти егоцентричні: вони вважають, що впливають на світ своєю поведінкою. І тому, якщо з ними не говорити, то вони будуть додумувати, – вважає психологиня Ірина Басіста. – Наші діти не були повинні знати, що таке війна, але тепер це частина їх життя, тому у них мають бути для неї слова. І головна задача батьків – допомогти своїм дітям підібрати слова для цих нових подій та їх реакцій на ці події. Отже питання: як говорити з дитиною так, щоб це було максимально безболісно, корисно і зрозуміло?» Перше, з чого варто почати – вік дитиниЗ дитиною до двох років, але яка вже розмовляє і трохи розуміє, що відбувається, говорити про війну треба дуже м’яко. Це досвід, з яким вона житиме все життя. І він має бути описаний словами, аби в майбутньому не бути травматичним. Ось, наприклад, мама немовляти, сидячи в підвалі, коли він голосно плакав, почала пояснювати, що зараз в будинку небезпечно, і нам потрібно бути в безпечному місці. Так, тут холодно і незручно, але я з тобою. Говорила мама про війну? Так! Допомогло це дитині заспокоїтись? Так! Розуміла дитина щось? Ні. Але мамині слова, відчуття і голос заспокоювали дитя. «Чим старша дитина, тим конкретніших пояснень потребує. З двох років і старше пояснюйте все, що відбувається, з чим маєте стикатися, – радить психолог. – Наприклад, я вчасно вивезла сина в безпечне місце, ми не застали звуків вибухів. Але він все одно спілкується з іншими дітьми і потім ставить мені питання: що таке гармата, бомба? Чому росіяни напали на нас? В таких випадках мій мозок напружується, бо треба підбирати зрозумілі для нього слова, бути обережною у визначеннях і, звичайно, розуміти, що це і для чого». З дорослішими дітьми теж не слід уникати болісних тем, бо вони вже більше усвідомлюють і знають різницю між мирним і воєнним життям. Особливо потрібно більше розмовляти, а іноді і ініціювати розмови, з тими дітьми, які пережили окупацію чи інший воєнний досвід. Так, вони можуть відреаговувати почуття, а ви зможете дізнатися більше про те, як дитина сприйняла цей досвід і вчасно його скорегувати. Особливо уважними потрібно бути з підлітками. Вони і так вразливі в цьому віці, а тут ще й війна. Говоріть з ними максимально відкрито і постійно давайте відчуття безпеки і пояснюйте, що в своїх емоціях вони можуть спиратися на вас. Основні правила розмов мають бути такі: чесність, бо довірливі стосунки – це найважливіше;будьте послідовними, дитині потрібен наратив і послідовність: спочатку було це, потім це і.т.д.;менше емоцій, більше інформативності – так ви не налякаєте дитину;підбирайте максимально зрозумілі слова, які відповідають віку;не уникайте розмов, коли дитина їх ініціює, якщо невчасно, то обов’язково повертайтесь до них;слідкуйте за реакцією дітей і давайте підтримку. Допомогти дітям, що постраждали від війни можна, приєднавшись до проєкту «Від великих сердець – для маленьких» від «Фонду Маша» Маші Єфросиніної. Це збір коштів для набори з усім необхідним на місяць життя дитини. Подробиці – тут.
