Дипломатія на далеку відстань: Індо-Тихоокеанський курс України

01.11.2026, 15:04 lb.ua

Значення Індо-Тихоокеанського регіону для України визначається його впливом на матеріальні можливості обох сторін війни. Північна Корея забезпечує Росію озброєнням і людським ресурсом, китайські постачальники допомагають підтримувати її оборонне виробництво, а азійські покупці енергоносіїв забезпечують експортні надходження. Водночас Японія й Австралія вже перетворили підтримку України на складову власної безпекової політики. Ці зв’язки зафіксовані в міжнародних моніторингових звітах, енергетичній статистиці та міжурядових документах, наприклад у звіті MSMT, Вашингтонській декларації НАТО, аналізі EIA, українсько-японській угоді та у повідомленні уряду Австралії.

Для Києва це означає, що його політика в регіоні має безпосередньо працювати на оборонну стійкість України. Її результативність варто оцінювати за трьома критеріями: наскільки вона обмежує доступ Росії до ресурсів, розширює підтримку Києва та створює економічні й технологічні зв’язки, здатні пережити завершення війни.

Водночас зв’язок між європейською та азійською безпекою не слід перетворювати на тезу про неминучість війни в Азії в разі української поразки. Рішення про застосування сили залежать від місцевого військового балансу, внутрішньої політики та очікуваної реакції союзників. Український досвід впливає на ці розрахунки: він дає змогу оцінити ефективність санкцій, витривалість міжнародних коаліцій і можливості держави, яка обороняється від сильнішого противника. Саме через такі механізми наслідки війни виходять за межі Європи.

Північнокорейський напрям відрізняється від решти регіональних відносин безпосередньою участю КНДР у війні проти України. У першому звіті Багатосторонньої групи моніторингу санкцій — MSMT, оприлюдненому 29 травня 2025 року, — з посиланням на інформацію держав-учасниць зазначено передачу Росії понад 20 тисяч контейнерів із боєприпасами та супутніми матеріалами від вересня 2023 року. Звіт також повідомляє про відправку понад 11 тисяч північнокорейських військовослужбовців наприкінці 2024 року. Це оцінки за охоплений документом період, які не слід подавати як поточні сукупні показники.

Значення цих поставок полягає у здатності компенсувати ресурсні обмеження Росії. Зовнішнє постачання боєприпасів дозволяє підтримувати інтенсивність бойових дій, тоді як залучення додаткового особового складу розширює можливості російського командування. Отже, українська політика щодо КНДР має бути пов’язана з конкретним завданням: підвищувати вартість і складність забезпечення російської армії.

Можливості міжнародного тиску, однак, обмежені. 28 березня 2024 року Росія заблокувала продовження мандата групи експертів ООН, яка контролювала виконання санкцій проти КНДР. Це не скасувало самих санкцій, але послабило механізм їхнього моніторингу. Створена в жовтні 2024 року MSMT стала окремою багатосторонньою відповіддю на цю проблему. Тому стратегія, побудована переважно на очікуванні нових рішень Ради Безпеки ООН, залежатиме від згоди держави, яка отримує вигоду від порушень.

Практичним внеском України може стати систематичне документування використаного озброєння, його компонентів і пов’язаних із поставками структур. Такі матеріали потрібні для санкційних рішень, експортних розслідувань і встановлення відповідальності за конкретні злочини. Реалістичною метою є ускладнення діяльності посередників та доступу до міжнародних фінансових і транспортних послуг. Обіцянка повністю перекрити співпрацю двох сусідніх держав лише санкційним тиском була б необґрунтованою.

Зворотні передачі також потребують уваги. Звіт MSMT містить інформацію про російську допомогу північнокорейській протиповітряній обороні та оцінки щодо передачі засобів радіоелектронної боротьби. Це дає підстави говорити про посилення військових спроможностей КНДР. Натомість твердження про передачу ядерних або підводних технологій потребують окремих доказів і не можуть автоматично виводитися з факту військового партнерства.

Співпраця Москви та Пхеньяна створює предметну основу для українсько-корейського безпекового діалогу. Україна отримує інформацію про застосування північнокорейського озброєння та підготовку військ у реальній війні. Для Сеула такі дані можуть доповнювати власні оцінки противника: технічні характеристики систем самі по собі не пояснюють їхньої надійності, способів використання й адаптації до бойових умов.

Однак спільна загроза не гарантує однакових політичних рішень. Українська дипломатія має враховувати контраргумент Сеула: активніша підтримка Києва може спричинити додаткову російську допомогу Пхеньяну. Відповіддю повинно бути зіставлення ризиків обох варіантів, включно з наслідками безперешкодного розвитку російсько-північнокорейської співпраці.

Промислова основа для діалогу є суттєвою. За даними SIPRI, у 2021–2025 роках Південна Корея забезпечила 47 % польського імпорту основних видів озброєнь. Цей показник характеризує обсяг передач за методологією SIPRI, а не частку вартості контрактів. Він демонструє масштаб уже сформованих зв’язків корейського ОПК з європейським ринком, хоча не доводить наявності вільних виробничих потужностей для України.

Тому співпрацю доцільно будувати поетапно. Першим рівнем можуть стати регулярні консультації, технічне дослідження озброєнь КНДР і спільна оцінка загроз. Наступним — проєкти у сферах захисту інфраструктури, розмінування, зв’язку та протидії безпілотникам. Масштабніші оборонні програми потребуватимуть окремих політичних рішень, фінансування й узгодження експортних умов.

У відносинах із Китаєм Україна стикається з подвійним завданням: обмежувати підтримку російської воєнної економіки та зберігати можливість взаємовигідної співпраці.

Торгівля показує масштаб цієї подвійності. За аналізом Національного інституту стратегічних досліджень, у 2025 році товарообіг із Китаєм становив майже 21 млрд доларів США, або 16,8 % зовнішньої торгівлі України товарами. Водночас український імпорт із КНР сягнув 19,2 млрд доларів США, за даними Держмитслужби, наведеними у підсумках року. На машини, устаткування та транспорт припадало 69,8 % товарного імпорту з Китаю, як зазначено в дослідженні НІСД.

Із такого співвідношення випливає, що економічна взаємозалежність є нерівномірною: для України китайський напрям передусім забезпечує значний обсяг необхідних поставок, тоді як можливості впливати на Пекін через власний попит обмежені. Тому торговельну політику доцільно спрямовувати на розширення експортних можливостей і поступове зменшення залежності від окремих постачальників, узгоджуючи ці завдання з потребами українського виробництва.

У Вашингтонській декларації від 10 липня 2024 року держави НАТО назвали КНР вирішальним чинником забезпечення російської війни, пов’язавши цю оцінку з масштабною підтримкою російської оборонно-промислової бази та передачею продукції подвійного призначення. Це офіційна колективна оцінка Альянсу; вона не замінює доказування ролі кожної окремої компанії.

Саме на рівні конкретних постачальників українська дипломатія може бути найбільш предметною. Вимога «припинити підтримувати Росію» потребує перетворення на документовані питання: яке обладнання отримало конкретне підприємство, через яких посередників, для якого виробництва та з якою участю фінансових установ. Наявність іноземного компонента в російській зброї є підставою для розслідування, але сама по собі ще не доводить свідомого постачання виробником російському ОПК.

Мета такої роботи — створювати для залучених компаній вимірювані комерційні ризики. Українські матеріали матимуть більшу вагу, якщо їх використовуватимуть партнери, здатні обмежувати доступ порушників до фінансових послуг, технологій і великих ринків. Це потребує постійної координації санкційних та експортних рішень.

Паралельно слід зменшувати власні критичні залежності. За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, у 2024 році Китай виробляв близько 94 % світового обсягу спечених постійних магнітів у розглянутому агентством рідкісноземельному виробничому ланцюгу. Концентрація на стадії переробки й виготовлення компонентів означає, що наявність родовищ за межами КНР ще не забезпечує незалежного постачання готової продукції.

Для України це аргумент на користь аудиту компонентів, від яких залежить оборонне виробництво. Диверсифікацію слід починати з позицій, зупинка постачання яких може зупинити цілу виробничу лінію. Для них потрібні альтернативні виробники, перевірені замінники та економічно обґрунтовані запаси. Суцільна відмова від китайської продукції без готових альтернатив могла б збільшити собівартість і погіршити забезпечення власних сил.

Японія має підстави посідати центральне місце в українській регіональній стратегії. Угода про підтримку України та співробітництво від 13 червня 2024 року зафіксувала понад 12 млрд доларів США вже наданої та зобов’язаної допомоги від березня 2022 року, включно з підтримкою на 4,5 млрд доларів США у 2024 році. Ці суми не слід ототожнювати з уже перерахованими коштами. Документ також закріпив довгострокову рамку взаємодії у сферах безпеки, відновлення та реформ.

Водночас торговельна складова відносин залишається виразно асиметричною. За даними UN Comtrade, наведеними Trading Economics, у 2024 році Україна експортувала до Японії товарів на 37,88 млн доларів США, а імпортувала з неї на 948,26 млн доларів США. Їхня сума становить близько 986,1 млн доларів США товарообігу, проте український експорт покривав лише близько 4 % імпорту. Понад половину японських поставок становили транспортні засоби; помітне місце також посідали оптичні та медичні прилади.

Отже, масштаб політичної підтримки ще не перетворився на співмірну присутність українських товарів на японському ринку. Практичним завданням могли б стати допомога українським підприємствам із сертифікацією, пошуком дистриб’юторів і виходом у японські ланцюги постачання. Паралельно закупівлю японського обладнання для відновлення варто пов’язувати з підготовкою українських фахівців, місцевим сервісом і, де це економічно виправдано, локалізацією окремих виробничих операцій.

Наступне завдання Києва — перетворювати цю рамку на прогр