Піддатий Гоголь, Брітні Спірс і коза на сцені: чим дивує вистава «Майська ніч» у Полтаві

16.10.2026, 15:31 poltavawave.com.ua

17 жовтня у театрі Гоголя відбудеться чергова прем’єра. Цього разу режисер Сергій Павлюк пропонує глядачеві власну інтерпретацію твору Миколи Гоголя «Майська ніч». Ця постановка – зухвала та незвична, особливо для поціновувачів традиційного та автентичного. Полтавська хвиля побувала на допрем’єрному показі і готова ділитися враженнями.

«Майська ніч» – своєрідний сиквел попередньої постановки Павлюка «Сорочинський ярмарок». Її прем’єра відбулася 1 травня 2026 року до святкування 90-річчя театру. Власне, саме із «Сорочинського ярмарку» 1 травня 1936 року і розпочалася історія закладу. Тож із попередньою виставою на сцену «Майської ночі» перекочував майже весь акторський склад. Тут зауважу, що прагнення режисера таким чином створити єдиний цілісний гоголівський всесвіт є цікавим ходом, однак на рівні текстової адаптації виникає внутрішній дисбаланс (особливо, коли перед виставою перечитав класичний твір).

Персонажі вистави уже добре знайомі тим, хто дивився «Сорочинський ярмарок». Фото: Полтавська Хвиля

У центрі сюжету – історія кохання Грицька та Марини. Парубок хоче одружитися, але проти цього шлюбу його батько – голова Антін Цибуля. Бо ж чоловік теж поклав око на Марину. У канву сюжету вплетені юнацькі забави та історія панночки, яку колись звела зі світу мачуха.

Одним із найцікавіших режисерських рішень стає поява самого Гоголя, як учасника вистави, у виконанні Антона Рокити. Письменник у постановці живий, епатажний та спраглий до сюжетів. Він ходить поміж героями, спостерігає за їхніми сварками та на ходу нотує почуте. Це робить персонажів ще ближчими й реальнішими, бо ж Гоголь нібито в майбутньому напише про те, у чому сам брав участь. А коли герой Рокити перехиляє чарку самогону й драматично розмахує плащем та долучається до забав, сценічний простір остаточно занурюється у вихор трагікомічного абсурду (хто побачить Гоголя-ворона, той мене зрозуміє).

Антон Рокита втлює нетипового Гоголя – злегка наївного, добродушного та кумедного. Фото: Полтавська Хвиля

Оговтучись від того, що виробляє Гоголь на сцені, глядач швидко помічає, що хоч фабула вистави спирається на «Майську ніч», самі персонажі вже знайомі.

Найбільше дивує іменна плутанина: чому головну героїню у виконанні Марії Озерянко раптом звати Марина? Адже в «Сорочинському ярмарку» центральна дійова особа – Параска, тоді як у «Майській ночі» кохана Левка – Ганна. Самого Левка в цій інтерпретації також немає. Тож про імена, або пошук подібності з оригінальним твором можна забути. Хоча, багато фраз все ж таки перекочували з тексту на сцену.

Виставу доповнюють і колоритні роми, що комунікують з глядачами на початку і називають директора театру циганським бароном. Фото: Полтавська Хвиля

Окремої уваги заслуговує сценічний вказівник із містами, де поруч із Полтавою виринає Херсон – влучна алюзія на рідне місто Павлюка. А те, як протягом вистави Гоголь гарячково шукає дорогу на Диканьку, викликає здогад – ймовірно, перед нами лише друга частина трилогії, і режисер готує третю зустріч із цими ж героями.

Тимофій Зінченко майстерно виконує роль Солопія Черевика. Фото: Полтавська Хвиля

Беззаперечна окраса вистави – Володимир Архангельський у ролі Писаря. Він філігранно демонструє бюрократичний абсурд за допомогою химерного мовлення. Актор вдало підкреслює абсолютну незрозумілість і відірваність канцеляризмів від реального життя. Це той рідкісний випадок, коли акторська техніка стає самостійною цінністю вистави: слухаєш не стільки зміст, а звукову фактуру, намагаючись відгадати сказане актором раніше, ніж його розтлумачать.

Володимир Архангельський з козою Ритою, вона ж Ірочка-Зірочка

Марина (Марія Озерянко) та Гриць (Артем Лєбєдєв) – центральна пара закоханих. Озерянко наділяє героїню бойовим характером, а Лєбєдєв грає Гриця з юнацьким запалом. Вокальні партії акторів – органічні. Віталій Крапіва у ролі голови Антіна Цибулі – пихатий, хитрий і кумедний та створює комічний контраст у протистоянні з молодими. А Мар’яна Мощар у ролі Панночки вносить містичну ноту постановці. Її пластика та потойбічна виразність створюють гоголівський таємничий флер.

Відгадайте, яку тварину показує Віталій Крапіва

Яскравим тріо стали й черниці у виконанні Аліни Жмурко, Юліани Романової та Юлії Орлової. Вони збирають «на храм» і постійно повторюють відомий мережевий мем «Ісусе, довіряю тобі». Уперше це викликає сміх, але коли фраза лунає знову й знову, прийом стає занадто нав'язливим, демонструює брак відчуття міри.

Масова група артистів працює динамічно й злагоджено.

Окремим провокативним рішенням стала поява на сцені живої кози Ірочки-Зірочки. Її водить за собою Писар (насправді тварину звати Рита і глядачі вже бачили її в іншій постановці Павлюка «Лимерівна»).

У моменти, коли коза впиралася, фокус з акторів повністю зміщувався на поведінку тварини

Але постає запитання: навіщо Писарю ця коза і чи доцільно взагалі залучати живих тварин у театрі? З одного боку, це прийом «живої натури», що підкреслює хаос і спробу Писаря підпорядкувати своїй бюрократії навіть природу. З іншого – використання тварин на сцені є сумнівним елементом.

Головна ставка режисера – музичний колаж. Поява у класичній виставі хітів «I Love Rock 'n' Roll» Брітні Спірс та «Billie Jean» Майкла Джексона в авторській інтерпретації, а також Ламбада в автентичних українських костюмах викликають швидкий глядацький захват. Але за цим криється і головна вразливість постановки. Такі музичні вкраплення та автентична українська естетика разом виглядають як два автономні світи, які намагаються силоміць зліпити в один. Вони існують паралельно й не утворюють нового сенсу.

У результаті вистава не залишає по собі глибокого сліду. Лише відчуття, ніби ти їдеш у швидкісному потязі й спостерігаєш за містом крізь вікно: бачиш миготіння яскравих вогнів, але так і не виходиш на перон, щоб особисто ступити на землю й дослідити місцевість.

«Майська ніч» Сергія Павлюка у Полтавському театрі це яскраве шоу, яке робить ставку на акторську енергію та сучасний фарс. І хоча розрив між автентикою та музикою залишається відчутним, вистава переконує, що гоголівський всесвіт у Полтаві живе і шукає свою правильну дорогу на Диканьку.

Післямова: Авторка цього тексту ще раз на виставу не пішла б, попри свіжість, майстерну акторську гру та цікаві музичні рішення. А ви сходіть, ще ж не були!