Не дозволяйте штучному інтелекту думати замість вас – Володимир Бугров

30.09.2026, 15:00 newformat.info

Часи інтернету, соціальних мереж і штучного інтелекту ставлять перед людством чимало нових викликів. Один із них – спокуса шукати прості відповіді на складні запитання. Але життя – бентежна справа. І простих рішень у ньому майже ніколи не буває.

Останнім часом я маю більше можливостей читати – через об’єктивні й суб’єктивні обставини. Підбираю матеріали для студентів і студенток у закладі, де зараз викладаю, повертаюся до книжок із домашньої бібліотеки, перечитую те, до чого колись уже звертався.

І що більше читаєш у добу штучного інтелекту, то сильніше переконуєшся: технології змінюються надзвичайно швидко, але фундаментальні питання залишаються.

Що таке прогрес? Чи кожна нова технологічна можливість автоматично робить суспільство кращим? Де проходить межа між розвитком і небезпекою? І, зрештою, хто відповідатиме за те, як людство використовуватиме створені ним технології?

Принагідно згадую професорку Ганну Іванівну Горак, яка викладала нам розділи «Духовне життя суспільства» та «Суспільний прогрес» дисципліни з моторошною для сучасного студента назвою – «Історичний матеріалізм».

Книжки Улєдова, Межуєва та знамениту статтю Френсіса Фукуями можу й сьогодні цитувати майже напам’ять.

Часи змінилися. Замість суперечок про автоматизацію виробництва ми говоримо про генеративний штучний інтелект. Замість енциклопедії на полиці маємо практично миттєвий доступ до величезного масиву інформації. Машина за секунди може написати текст, перекласти його, створити зображення, проаналізувати дані або запропонувати програмний код.

Але чи означає це, що людині більше не потрібно багато знати?

На мою думку – навпаки.

Що потужнішим стає інструмент, то більше значення має людина, яка ним користується.

Штучний інтелект може запропонувати відповідь. Але поставити правильне запитання, перевірити відповідь, побачити суперечність, відрізнити факт від переконливо сформульованої нісенітниці й усвідомити наслідки рішення повинна людина.

Саме тут книжка залишається незамінною.

Книжка програє смартфону у швидкості. Вона не дає відповіді за три секунди. Її треба читати сторінка за сторінкою, утримувати в пам’яті аргументи автора, порівнювати їх, погоджуватися або сперечатися.

Але, можливо, саме в цьому сьогодні її найбільша цінність.

Книжка привчає до тривалого мислення.

У світі коротких відео, заголовків, дописів і готових відповідей це стає дедалі важливішою інтелектуальною навичкою.

Ми часто говоримо про те, що ШІ має навчитися краще розуміти людину. Але не менш важливе інше питання: чи не розучиться сама людина думати без допомоги ШІ?

Нещодавно читав «Коротку історію науки» Вільяма Байнума у виданні «Нашого формату». Автор нагадує про просту, але принципово важливу річ: наука завжди є продуктом своєї епохи.

Колись нові можливості людству давали телескоп, парова машина чи електрика. Сьогодні це комп’ютери, генетика, великі масиви даних і штучний інтелект.

Але технологічний прогрес ніколи автоматично не означав прогресу морального.

Той самий інструмент можна використати для створення нового лікарського препарату або для злочину. Комп’ютер допомагає науковцеві проводити складні розрахунки, але він так само допомагає хакеру атакувати чужу систему. Штучний інтелект може допомагати лікарю, викладачу чи інженеру, але може використовуватися для шахрайства, маніпуляцій та дезінформації.

Тому особливо важливою мені видається думка Вільяма Байнума:

«Нам потрібні хороші фахівці, однак ми потребуємо й гідних громадян».

Ось, мабуть, одна з головних відповідей на запитання, що нам робити в добу ШІ.

Університет може навчити студента працювати з технологіями. Але справжня освіта не повинна закінчуватися вмінням правильно натискати кнопки.

Освічена людина має розуміти контекст.

Мати історичну пам’ять.

Уміти сумніватися.

Ставити запитання.

Перевіряти джерела.

Розуміти відповідальність за власні рішення.

І саме гуманітарне знання – філософія, історія, література, культура – набуває в технологічному суспільстві не меншого, а, можливо, навіть більшого значення.

Бо машина може навчитися надзвичайно добре відповідати на запитання «як?».

Але запитання «навіщо?» і «чи маємо ми право це робити?» залишаються людськими.

Я не належу до тих, хто вважає штучний інтелект ворогом освіти.

Заборонити технологічний розвиток неможливо – та й не потрібно. ШІ вже став частиною нашого життя, як свого часу стали комп’ютери та інтернет.

Питання в іншому: ким у цьому новому світі залишиться людина?

Пасивним споживачем готових відповідей чи людиною, здатною самостійно мислити?

Саме тому сьогодні хочеться повторити дуже просту пораду.

Читайте книжки.

Читайте складні книжки. Читайте те, з чим не погоджуєтеся. Повертайтеся до прочитаного двадцять чи тридцять років тому. Сперечайтеся з авторами. Порівнюйте їхні думки із сучасністю.

І використовуйте штучний інтелект.

Але не дозволяйте йому думати замість вас.

Бо в добу, коли машина може за секунду згенерувати тисячу відповідей, однією з найважливіших людських здібностей залишається вміння поставити правильне запитання і самостійно осмислити відповідь.

І так, хто читає книжки – той розумний.

Але ще важливіше – той продовжує думати.

Володимир Бугров, кандидат філософських наук, професор