“Серце звіра”: ПТСР, Аляска і Бред Пітт

28.09.2026, 15:31 lb.ua

Відставний майстер-сержант “Зелених беретів” Джеймс Бельмонт (Бред Пітт) та його пес Одін (Убер) пройшли разом багато. Після останньої місії в Афганістані, де обоє дістали важкі поранення, обоє ж пішли у відставку. Тепер тандем намагається адаптуватися до цивільного життя. Бажання пожити на самоті призводить їх до глушини Аляски, куди дістатися можна лише малолітражним літаком. Джеймс і Одін насолоджуються дикою природою, хоч іноді ідилію затьмарюють епізоди ПТСР, то в чоловіка, то в пса. Та одного разу під час перельоту в Джеймса стається серцевий напад. Стається авіатроща, і тепер старі вояки мусять подолати майже сотню кілометрів через хащі, щоб дістатися до цивілізації. Таку дорогу осилить не кожен.

Режисер фільму Девід Ейр останні роки знімав бойовики з Джейсоном Стейтемом (“Бджоляр”, “Профі). На початку “Серця звіра” Ейр наче намагається зробити сердечну драму про дві поранені душі, які прагнуть спокою у цьому скаженому світі. Режисер вибудовує лінію ніжності між людиною та собакою, і навіть вводить випадкового мандрівника (Дж.К.Сіммонс), з яким Джеймс веде філософські бесіди про життя і покликання. Вся перша половина фільму (година з двогодинного хронометражу) не має внутрішньої динаміки і виглядає занадто затягнутою. Цей ефект дещо згладжує операторська робота Мауро Фіоре, який майстерно фільмує навколишні краєвиди (цікаво, що Аляску знімали у Новій Зеландії), але її не вистачає, аби тримати увагу.

Та в другій половині фільму Ейр повертається у звичне йому русло середнякового екшну: просто замість чергових мафіозі чи найманців тут – дика природа. На долю Джеймса і Одіна випадають всі ті небезпеки, які можна зустріти в текстах Джека Лондона: слизька колода над прірвою зі стрімким потоком; ведмідь грізлі і зграя вовків (зроблені у дуже поганому CGI); непрохідне болото і втрата припасів. Ейр наче забуває, що знімав сердечну драму, і наповнює фільм таким тестероновим екшном, що ще на стадії авіатрощі беруть сумніви, чи герої можуть вижити. Кожне нове випробування приносить персонажам несумісні з життям травми, і складно повірити, що вони здатні йти далі. Натомість стосунки людини і собаки поступово відходять на другий план.

“Серця звіра” сильно контрастує зі схожою за темою стрічкою “Дог”, що стала режисерським дебютом актора Ченнінга Тейтума. У ній ветеран мав доставити на похорон побратима його вірного пса, який також мав ПТСР та бунтівний характер. У цьому роуд-муві було значно менше екшну та значно більше комедії, і саме це допомогло розкрити драму: людині, що пройшла війну, легше порозумітися зі псом-ветераном, ніж з іншою людиною, що не воювала. У фільмі Ейра цій колізії побратимства людини та собаки не вистачає щемкості та правдоподібності. А фінальний прийом з листом Джеймса виглядає занадто сентиментальним, щоб всерйоз його оцінювати.

Бред Пітт за останні кілька років створив собі образ, який так чи інакше відсилає до Кліфа Бутта з “Одного разу в Голлівуді…” (до речі, повнометражний фільм про пригоди Кліфа Бутта очікуємо наприкінці року). Це образ втомленого життям чоловіка, життя якого не склалося, як хотілося, але він стоїчно прийняв долю і навіть отримує задоволення від того, що має. Таким він був у “Вавилоні” Дем’єна Шазелла, таким він був у “F-1”. Цей самий образ він намагається протягти у “Серце звіра”. Проте його Джеймс настільки погано прописаний, що акторові там майже немає де розігнатися. Здавалося б, відставний “Зелений берет” – це достатньо фактурний грунт для яскравого образу. Однак у “Серці звіра”, окрім кількох розпливчатих флешбеків з Афганістану, глядачеві не розповідають про героя нічого. Все, що дозволено Бреду Пітту в кадрі – це ковтати знеболювальне, втрачати похідне майно в чергових халепах та демонструвати втомлений погляд на крупних планах.

Cценарій “Серця звіра”, створений Камероном Александером ще у 2017-му, потрапив у голлівудський “чорний список”. Фільм почали знімати 2024 року, але в прокат він вийшов лише у 2026-му, адже Девід Ейр та Бред Пітт мали творчий конфлікт щодо того, яким буде фінальний монтаж картини. “Серце звіра” могло би бути хорошою пригодницькою драмою, де дві травмовані війною особистості – людина та пес – проходять трансформацію через випробування та отримують нове життя. Утім Девід Ейр, здається, і не намагався створити глибоку драму (хоча з тим же Піттом він зняв прекрасну воєнну драму “Лють”), а обмежився черговим попкорн-екшном із зіркою першої величини. Та ще й з собакою – для додаткового замилування аудиторії. В результаті маємо черговий безсердечний та бездушний фільм з тих, що наче з конвеєра випускають для стрімінгових платформ, аби скоротати нудний вечір середи.