«Бджолярство — це життя»: волинянин доглядає пасіку та їздить на схід як військовий капелан
68-річний Петро Парфенюк із села Світязь на Волині бджолярством займається із дитинства. Пасіку свого часу тримали його бабуся, дідусь і батько, а нині чоловік продовжує родинну справу.
Суспільному волинянин розповів: також є військовим капеланом. Разом із побратимами кожних півтора місяця їздить на Донецький напрямок та возить військовим й місцевим жителям допомогу, харчі та мед.
Погода для роботи з бджолами зараз не найкраща. Але відбір меду відкладати не можна, каже Петро Парфенюк, бо невдовзі — знову поїздка на схід. Потрібно завершити сезонні роботи на пасіці, підготувати вулики та сім’ї до наступного періоду.
«Як насоваєшся тих корпусів, то трохи, в таких роках, уже почуєш руки», — говорить пасічник.
Петро Парфенюк каже: його родина раніше жила на хуторі, мала багато землі, тримала худобу та велику пасіку.
За часів радянської влади родину назвали «куркулями» та «бандерівцями» й вислали із Волині. Батька відправили працювати на шахти в Сибір, матір і бабу — на лісоповал у Хабаровський край. Пригадує: бабуся після звільнення повернулася до бджільництва.
Для волинянина бджолярство стало не лише професією, а й продовженням родинної традиції. Перший мед на пасіці, каже бджоляр, для нього особливий.
«Головне, щоб були вербові-лозові — це саме в нас основне. Мед дуже хороший, м’який. Такий, мммм. Хоч і пасічник — просто приятно такі рамки брати», — каже Петро Парфенюк.
На пасіці у пенсіонера кожен вулик пронумерований і за кожним веде протягом року записи.
«Якщо один-два вулика, то пасічник запам’ятає. А якщо вже більше 10, то він нічого не запам’ятає. Тому веде журнал чи зошит, куди записує: яка сімʼя, чи робоча, чи добавить рамки чи вощину», — каже бджоляр.
За роки роботи, зізнається, навчився розрізняти характер бджіл.
«Злобність і миролюбність. Така була поведінка в них, що прийшов, відкрив вулика, а вони зразу всією сім’єю на мене. І я в ліс. Такі були сердиті, — пригадує Петро Парфенюк. — Живемо дружно. Не спорим. Їхнє діло — носити, а я збирати мед».
Чимало обладнання для пасіки чоловік виготовив власноруч. Зокрема, медогонку переобладнав зі старої пральної машини.
«Раніше були журнали про бджільництво, а зараз інтернет — велике діло: подивився і зробив, — каже пасічник. — Нема нічого складного. Регулятор обертів тільки купив за 400 гривень, а все інше від пралки. Включаєш — і крутить собі», — розповідає він.
Раніше медогонку доводилося крутити вручну і це була важча фізична робота.
Останні кілька років Петро Парфенюк разом із іншими світязькими капеланами регулярно їздить на схід до військових.
«Каждих півтора місяця ми їдемо на Донецький напрямок, — розповідає пасічник. — За одну поїздку 8-10 бригад обʼїжджаємо. Допомогу везем, не тільки мед — там всяку всячину і харчі. Допомагаємо також місцевим жителям».
Попри повномасштабну війну, поїздки та щоденні турботи, Петро Парфенюк не планує залишати родинну справу. І додає: особливих секретів у бджільництві немає.
«Секретів немає ніяких. Просто з часом всі секрети сам набуваєш, — говорить бджоляр. — Бджолярство — це життя! І дуже-дуже клопітлива, тяжка робота. Від всього можна відріктися, а від пасіки — ніколи».
- Останні
- Популярні
Новини по днях
21 серпня 2026
