Втрата пам’яті? Як нещодавня резолюція ЄС щодо польсько-української історії викриває вибірковість Варшави

07.08.2026, 17:53 texty.org.ua

Нова резолюція Європарламенту спирається на вибірковий виклад історії та ігнорує злочини поляків проти українців, що грає на руку російській пропаганді та легітимізує напади на українців у Польщі. Про це у своїй статті для Eutoday пише Стів Комарницький — британсько-український письменник, перекладач, лауреат премії PEN та дослідник російської інформаційної війни. Texty.org.ua наводять повний переклад його матеріалу.

8 липня 2026 року Європейський парламент схвалив доповідь щодо України. Попри загалом позитивну оцінку, до документа внесли поправку з критикою президента Володимира Зеленського за присвоєння одному з військових підрозділів імені Української повстанської армії (УПА).

У поправці зазначено, що «депутати Європарламенту шкодують через ігнорування польської чутливості та скорботи, що… підриває… відновлені добросовісні зусилля, спрямовані на примирення».

Однак таке формулювання ґрунтується на вибірковому трактуванні історії, яке не враховує злочинів поляків проти українців, а також того, що в польському суспільному дискурсі вбивства українців польськими силами під час Другої світової війни та раніше інколи подаються як прийнятні.

То що саме депутати Європарламенту проігнорували у своїй резолюції і якими можуть бути наслідки? На другу частину цього запитання відповісти легко.

На вулицях Вроцлава та Варшави побільшає нападів і вбивств українців. Адже багато поляків стверджують, що масові вбивства українців поляками під час Другої світової війни були актами помсти й були виправданими. Для декого це стає підставою виправдовувати нинішні расистські напади на українців, мовляв, українські злочини були тяжчими, а українці «заслужили» це через співпрацю з нацистами. Також вони стверджують, що масове вбивство поляків на Волині у 1943 році було заздалегідь спланованим геноцидом, здійсненим УПА під проводом Степана Бандери. Розгляньмо ці твердження докладніше.

Твердження, що дії поляків були лише відповіддю на події на Волині, не витримує критики, адже насильство поляків щодо українців почалося за кілька десятиліть до Волинських подій 1943 року.

Якщо залишити осторонь століття поневолення й утисків, за яких українці у Львові могли жити лише на одній вулиці — Руській, — і звернутися до подій 1918–1920 років, то побачимо, що поляки вчиняли масштабні злочини проти українців.

У 1920 році український письменник Осип Мегас писав: «Поляки у Східній Галичині та на інших окупованих українських землях поводилися так, ніби перебували в якійсь африканській країні, населення якої потрібно винищити, щоб отримати землю для колонізації».

За однією з оцінок, до 1921 року чисельність польського населення зросла приблизно на 56 тисяч осіб, тоді як кількість українців скоротилася приблизно на 369 тисяч.

Польща встановила контроль над цими територіями у 1923 році після поділу України за договором із радянською Росією. У 1930 році розпочалася жорстока кампанія державного терору, відома як «пацифікація», під час якої польська влада намагалася знищити українську культуру.

Було закрито або зруйновано сотні українських шкіл, громадських центрів і бібліотек, людей жорстоко били. Українську мову обмежували у вжитку, а на українські землі переселяли польських ветеранів-осадників.

Під час Другої світової війни почалися взаємні вбивства: поляки й українці у складі партизанських загонів, самосудних натовпів і формувань, що співпрацювали з нацистами, вбивали одне одного. Твердження, що поляки лише здійснювали виправдані акти помсти проти українців, є грубим спрощенням і викривленням складної історичної реальності.

Тезу про те, що українські злочини були тяжчими, також можна поставити під сумнів, звернувшись до польських джерел. У своїй книжці «Кат» (Egzekutor) боєць Армії Крайової (АК) Стефан Домбський наводить моторошні описи операцій, під час яких убивали й розчленовували українців.

Один із його «колег» розрізав їм животи або перерізав горло так, що кров порскала по стінах. Той чоловік був неймовірно сильним: часто замість ножа він використовував звичайну стільницю, якою розбивав черепи, наче макові головки. Чому Польщі дозволено шанувати збройні формування, до складу яких входили воєнні злочинці, тоді як Україна не може вшановувати УПА, у лавах якої також були як злочинці, так і герої?

Нарешті, твердження про те, що це був спланований геноцид, організований безпосередньо Бандерою, не може бути обґрунтовано архівними доказами чи юридичним консенсусом, оскільки Бандера перебував у полоні нацистів у Заксенхаузені в розпал масових вбивств 1943 року.

Якщо ви окупуєте землю іншого народу й позбавляєте його свободи, він чинитиме опір.

Серед українців, які вбивали поляків, були як розлючені селянські натовпи, так і окремі підрозділи УПА, але АК також масово вбивала українців у цей період і до 1943 року. Чи вчиняли вони також геноцид? З огляду на те що Польща намагалася знищити українську ідентичність на цих територіях ще до 1943 року, є більше підстав стверджувати, що саме польська держава та АК здійснювали етнічні чистки та геноцид, аніж УПА.

Наратив про те, що польсько-український конфлікт цього періоду полягає виключно в тому, що жорстокі українські партизани масово вбивали поляків, є зневагою як до історичної правди, так і до десятків тисяч українців, убитих поляками починаючи з 1918 року.

Дослідницька програма «Жертви українсько-польського протистояння 1939–1947 років», яку координує професор Гданського університету Ігор Галагіда, зосереджена не на політичній упередженості, а на гідності кожної людини, працюючи над встановленням імені кожної жертви з обох боків.

У межах цього проєкту було проаналізовано архіви та польові дані для створення вичерпних списків загиблих. Дослідники встановили, що під час Другої світової війни від рук поляків загинуло від 28 до 29 тисяч українських жертв, і є підстави вважати, що загальна кількість польських жертв є дещо нижчою, ніж вважалося раніше, і становить, імовірно, близько 50 000 осіб.

Важливо, що деякі з цих звірств як з боку поляків, так і з боку українців здійснювалися підрозділами під німецьким контролем.

Тож звідки береться ця версія, яка відмиває Польщу від етнічних чисток та співпраці з нацистами? Розслідування Texty.org.ua викрило, як Росія використовувала тему Волинської трагедії як зброю в період з середини 2000-х до 2013 року, щоб зіпсувати українсько-польські відносини.

Згаданий матеріал Texty.org.ua читайте тут: «Волинська різня». Хто конструював польсько-український конфлікт

Операція залучала кремлівську агентуру в Україні та успішно впровадила велику брехню в геббельсівському стилі, яка стирає польські звірства з мейнстримної польської історіографії.

Європейський парламент фактично взяв участь у російській спеціальній інформаційній операції на прохання польської дипломатії.

Сама ж польська дипломатія стала жертвою держави, не готової зустрітися віч-на-віч зі своєю історією взаємин з Україною. Справжня причина, чому польські шовіністи ненавидять УПА, полягає в тому, що вона боролася проти польської окупації українських земель.

Той самий шовінізм, який призвів до окупації Польщею частини України, закриття шкіл та руйнування церков у міжвоєнний період, сьогодні рухає тими, хто б'є українців на вулицях польських міст.

Європейський парламент має скасувати свою непродуману резолюцію та закликати Польщу й Україну співпрацювати проти сучасної загрози з боку Росії, вшановуючи всіх загиблих цієї трагічної епохи як «наших».

волиньоун-упапольщаросійська пропагандаукраїна-польщаупаєвропарламентісторія