Вибухи на полігоні Хмельницького. П’ятеро військових зникли безвісти

05.08.2026, 14:25 33kanal.com

Гуркіт був настільки сильним, що здригнулися вікна у різних районах Хмельницького. А коли у небі з’явився густий чорний дим у вигляді гриба, це стало справжнім шоком.Люди інстинктивно схопили телефони, щоб перевірити сповіщення про повітряну тривогу. Але їх не було. Це додало ще більшої напруги.31 липня, близько полудня, місто здригнулося від потужного вибуху. За ним пролунав другий, згодом – третій. Здійнялися густі стовпи чорного диму, які було видно за десятки кілометрів. Після перших вибухів ще довго лунали повторні детонації. Ніхто не знав, що сталося. Одні подумали про російський ракетний удар, інші припускали атаку безпілотників. Дехто говорив про масштабну техногенну аварію. Відсутність офіційної інформації в перші хвилини лише посилювала тривогу.Соціальні мережі буквально вибухнули. Хмельничани викладали відео густого диму, ділилися фотографіями та намагалися зрозуміти, що відбувається. Жодних офіційних повідомлень не було. Місто опинилося в інформаційному вакуумі, який швидко почали заповнювати припущення.Значно пізніше начальник Хмельницької обласної військової адміністрації Сергій Тюрін повідомив, що сталася надзвичайна подія, на місці працюють усі екстрені служби, а людей закликав не поширювати неперевірену інформацію. Міський голова Олександр Симчишин написав на своїй сторінці, що до офіційних повідомлень військових цивільній владі заборонено коментувати ситуацію.Лише наступного дня з’явилися перші офіційні подробиці. Пошкоджень зазнали майже 30 багатоквартирних будинків, магазин, автівки, будинки дачного масиву.Через розліт боєприпасів і їхніх уламків небезпека могла чатувати у будь-яких місцях. Сили спеціальних операцій Збройних сил України підтвердили, що сталася детонація боєприпасів. За офіційною інформацією, троє військовослужбовців отримали поранення і були госпіталізовані.Найболючішою залишається інша інформація: станом на останні офіційні повідомлення тривають пошуки п’ятьох військовослужбовців, зв’язок із якими було втрачено після детонації. Їхня доля поки що офіційно не встановлена.До робіт залучили не лише саперів, а й підрозділи Сил безпілотних систем ДСНС України. За допомогою безпілотних літальних апаратів і роботизованих комплексів фахівці дистанційно виявляли боєприпаси, мінімізуючи ризик для особового складу. Виявлені вибухонебезпечні предмети вилучалися для подальшого знешкодження.Правоохоронці відкрили кримінальне провадження. Слідство має встановити, що стало причиною детонації.Сапери ДСНС розпочали масштабне обстеження території. Станом на 2 серпня вони перевірили територію площею понад 591 гектар і 868 домоволодінь. Обстежували подвір’я, городи, господарські будівлі, дахи та місця, куди могли потрапити уламки.Ця цифра показує, наскільки великою була зона можливого розльоту небезпечних предметів і чому мешканців просили не торкатися жодних підозрілих знахідок. Хмельничани ділилися враженнями про пережите.Яна Марущак, помешкання якої неподалік полігону, каже, що у її будинку вибило хвилею четверо дверей, сім вікон, також зруйнований дах, димохід, огорожа. І досі, додає, не може оговтатися від того страху, адже в повітрі після третього вибуху літали й арматура, і каміння.Тетяна розповідає свою історію: у цей час були в гостях діти й онуки. Коли стався перший вибух, не знали, що робити. Злякалися, що може зруйнуватися будинок, і почали тікати. Більшість людей розповідають, думали — це приліт, але оголошення тривоги не було. Почувалися розгубленими, страх сковував і рухи, і думки. Детонація зупинилася аж ввечері о 19.00 годині.Як повідомив міський голова Олександр Симчишин, мешканцям оперативно видавали будівельні матеріали для аварійного ремонту: понад 150 листів шиферу, більше 600 метрів захисної плівки, понад 500 метрів дерев’яної рейки, було вирізано 183 шибки скла для тимчасового закриття вибитих вікон. Також людям надавали психологічну допомогу. Психологиня Світлана Доброзинська розповіла, що одразу після вибухів звернулося шестеро людей у стресовому стані. Були й інші, хто хотів отримати таку допомогу.Тим часом у соцмережах хмельничани продовжували висувати десятки версій надзвичайної події. Хтось писав про порушення правил безпеки на складах із боєприпасами, інші припускали людський фактор. Були думки про можливу технічну несправність. З’являлися й емоційні припущення про диверсію.Не менш активно люди обговорювали інше питання: як могла статися така масштабна детонація і чи були дотримані всі заходи безпеки? Чи були склади належно захищені?Наразі жоден державний орган не повідомляв про порушення режиму охорони або неналежне зберігання боєприпасів. Так само немає офіційної інформації про диверсію чи зовнішній вплив.Втім, запитань без відповідей залишається ще чимало: чому подібні трагедії трапляються навіть далеко від лінії фронту? Чи є вони випадковістю, чи війна поступово змінює сам характер небезпек, із якими стикаються українські військові? Та головне — які висновки має зробити держава, щоб подібні трагедії не повторювалися? І, мабуть, саме ці питання сьогодні є значно важливішими за численні припущення, які традиційно з’являються після будь-якого резонансного інциденту.Так, для Хмельницького ця подія стала особливо болючою. Місто вже неодноразово переживало російські атаки. Люди звикли: якщо є загроза — лунає сирена. Цього разу все сталося інакше. Спочатку пролунав вибух. Потім ще один. Потім десятки менших детонацій. І лише після цього люди почали отримувати першу офіційну інформацію. Саме ця невідомість стала причиною паніки, чуток і численних запитань.Сьогодні Хмельницький уже повертається до звичного життя. Проте історія ще не завершилася. Сапери продовжують працювати на місці події. Слідчі встановлюють причини детонації. Родини військових чекають новин про тих, кого досі розшукують. А мешканці міста — чесних відповідей.Бо після будь-якої трагедії найважче пережити не сам вибух. Найважче — жити в невідомості. І саме тому відповідь на запитання «Чому це сталося?» сьогодні важлива не лише для слідства. Вона важлива для всього Хмельницького та всіх інших міст України.Світлана ШандебураАвтор: Світлана Шандебура