Мета правління як щоденна життєва реальність

20.07.2026, 13:38 lb.ua

Новітня історія демонструє приклади того, як компетентність правителів і їх діяльність, спрямована на становлення і зміцнення держави, на благо суспільства мали наслідком стрімкий розвиток успішних держав. Здавалось би, без жодних передумов для цього. Найяскравіший – Сингапур. У своїй книзі «Із третього світу в перший. Історія Сингапуру 1965-2000» Лі Куан Ю детально описав, як розроблявся і реалізувався кожен із напрямів внутрішньої політики. Мимоволі виникають паралелі.

Лі Куан Ю задекларував місію – формування чесного й ефективного уряду. Установка на те, що «кожен долар із державної скарбниці підлягає суворому обліку і має бути використаний за призначенням» стала першим кроком у реалізації цієї місії. Отримавши тотально корумповане середовище, Лі Куан Ю розпочав із подолання корупції на найвищому рівні влади. Робота Бюро боротьби з корупцією була чітко спрямована проти корупціонерів у вищих ешелонах влади. Хід і результати розслідувань справ високопосадовців-корупціонерів широко висвітлювались у пресі. Коли сам Лі Куан Ю опинився в центрі корупційного скандалу, він звернувся до суду, виграв справу і висунув до авторів публічних звинувачень вимогу щодо публічних вибачень. Так влада постійно демонструвала суспільству що недоторканних немає. Так працює меритократія, за якої владні посади обіймають особи відповідно до їхніх компетенцій і професійних досягнень, які працюють заради блага суспільства (Аристотель таку форму правління називав «політія» – влада найкращих для досягнення суспільного блага). Паралелі вказують на те, що для реалізації такої мети правління і для меритократичної системи влади потрібні компетентні фахівці, які швидко і доказово демонструють результати своєї роботи. Але ж вони абсолютно зайві для іншої системи влади, з іншою метою правління.

Декан Школи державного управління імені Лі Куана Ю (в якій сьогодні 80% контингенту – іноземні студенти з 52 країн) Кішор Махбубані до 50-ї річниці Сингапуру написав книгу «Чи виживе Сингапур». Винятковий успіх своєї держави пояснює трьома чинниками: меритократія як безжальний відбір найсвітліших голів для роботи в ключових державних інститутах, прагматизм і чесність. Завдяки цим чинникам в органах державної влади та судовій системі працюють найбільш талановиті і чесні. Дух прагматизму проявлявся, зокрема, у пошуку й адаптації успішного досвіду реформ та вирішення різноманітних проблем. Ґо Кен Сві, один із батьків-засновників Сингапура, керувався принципом: з якою проблемою ми зіткнулися б, хтось десь уже знайшов для неї вирішення. Тож треба його дослідити і застосувати. Ще один прояв вкоріненої культури прагматизму – у взаємодії з суспільством, із політичними опонентами та їх залученні до участі в ухваленні рішень. Автор називає це «політикою всебічного залучення людей». Якщо в когось є обґрунтовані ідеї, ставлення до них таке: Знаєш, як це зробити краще? Ми даємо таку можливість, спробуй! Якщо вдалося, отримуєш більше повноважень.

Проте, лише вивчення і адаптація досвіду, на думку Кішора Махбубані, вже не забезпечить Сингапуру виживання. Бо країна вже попереду інших. Тож ключовою стає здатність для прогнозування майбутнього та інноваційних рішень для ймовірних у майбутньому проблем.

Тепер про паралелі. У Сингапурі 30 років вибудовували правильну форму правління, маючи єдиний ресурс – компетентність правителів і керуючись метою – побудувати незалежну державу і досягти суспільного блага. Для реалізації здійснювались і далі здійснюються вищезгадані кроки. Але досягнуті результати не скасовують питання про майбутнє виживання. Найбільші загрози, на думку декана Школи державного управління, внутрішні, що можуть бути наслідком внутрішнього розбрату. Тому для захисту від них влада передусім спрямовує зусилля на зміцнення довіри до головних державних інституцій і судових органів, на посилення суспільної інтеграції. Ключовою компетентністю для вищих державних посадовців стає вміння прогнозувати загрози, вирішувати ті проблеми, які ще ніхто не вирішував.

Україна, що бореться за своє виживання та існування, відчуває увесь спектр загроз. Внутрішні виглядають не менш небезпечними, ніж зовнішні. Для подолання тих і інших першочерговим є перехід до правильної форми правління, метою якої є виживання й збереження держави, благо суспільства. Сингапур називають найкращою державою-копіїстом. Тож Україні варто стати другою такою і багато в чому використати досвід Сингапуру. Передусім осмислити філософію правильного правління і адаптувати досвід боротьби з корупцією та впровадження мерикратичного правління. А ще культивувати іншу культуру взаємодії як всередині владної «команди», так і з політичними опонентами. Адже правління на благо суспільства передбачає надання можливостей для участі тим, хто може це благо зробити більшим. Принцип «розділяй і володарюй», посилення суспільної напруженості й дезінтеграції під час війни за виживання – це аж ніяк не про доцільне правління. Якщо в той час, коли сучасна війна вимагає швидких, ефективних інноваційних рішень усувати тих, хто довів свою здатність їх приймати і реалізувати, то це теж не про доцільне правління.