Японія дозволила перетворити себе на «заповідник» шпигунів Путіна

13.07.2026, 14:51 enovosty.com

У нинішній час важко чимось сильно здивувати, але розслідувачам видання The New York Times це вдалося! У публікації Джейн Бредлі (Jane Bradley), Майкла Швірца (Michael Schwirtz) та Адама Голдмана (Adam Goldman) на конкретних прикладах показано, що останнім часом Японія перетворилася на «заповідник» для шпигунів Путіна, де московська резидентура «гуляє», як у себе вдома. Причому це стосується України найбезпосереднішим чином.

На тлі санкцій, які на Заході хоч погано, але все ж таки діють, в Японії московські агенти, працюючи часом під абсолютно примітивним прикриттям на рівні шкільного гуртка «юних друзів головного шпигунського управління», абсолютно вільно закуповують і переправляють через треті країни підсанкційну продукцію відомих японських і не тільки компаній, засновують з цією метою більш ніж підозрілі фірми або відкривають «липові» представництва російських фірм типу відомого з радянських часів «Аерофлоту», які зайняті явно не тим, що декларують на своїх вивісках. Багато з того, що закуповується за цими тіньовими схемами, потім використовується у війні проти України.

Правда, на думку автора цих рядків, акценти в публікації The New York Times розставлені невірно, аж до некоректних заголовків.

Стаття називається «How Putin Turned Japan Into a Den of Spies», тобто «Як Путин перетворив Японію на лігво шпигунів».

Але треба ставити питання не стільки про те, на що перетворив Путін Країну Вранішнього Сонця, скільки про те, що Японія сама дала перетворити себе на лігво для путінських шпигунів і підсанкційних ділків.

Наскільки можна зрозуміти, в Японії з населенням понад 120 млн осіб на островах площею трохи більше 377 тисяч кв. км практично відсутні спецслужби, які б займалися питаннями національної безпеки. Функції контррозвідки віддані звичайній кримінальній поліції, яка ніяк не може розібратися з місцевим криміналом типу «якудзи». Тому їй поготів не по зубах досвідчені у шпигунських справах московські спецслужби, які, втім, працюють настільки «топорно», що їх міг би викрити сільський детектив-дільничний Аніскін зі старого радянського серіалу.

Не кажучи вже про те, що відповідні структури Європи з початком повномасштабної агресії Москви проти України у 2022 році вислали зі своїх країн велику кількість московської резидентури, у тому числі тієї, що працювала під прикриттям усіляких «представництв». При цьому європейці попередили японських колег, що велика кількість цих «правнуків Судоплатова» можуть перебратися до Японії, яка відрізняється якимось патологічним «непротивом злу» щодо іноземної шпигунської публіки. Але японці на це не особливо відреагували і дали Москві можливість перетворити свою країну на «розсадник московського шпигунства», причому у відверто примітивній та цинічній формі.

Японські компанії, які продають «невідомо кому» продукцію військового та подвійного призначення в умовах санкцій та кровопролитної війни в Європі, теж «включають дурня», коли журналісти ставлять їм відповідні запитання, хоча очевидно, що японські ділки чудово усвідомлюють, з ким вони мають справу.

В результаті ситуація доходить до крайнього ступеня ідіотизму. Американські журналісти, виконуючи роботу місцевих спецслужб, займаються розслідуванням діяльності московських шпигунів в Японії.

Про реакцію японської влади на цей «театр абсурду» жодної інформації поки що виявити не вдалося.

Нижче наведемо конспективний переклад публікації у виданні The New York Times, яка має бути цікавою для вітчизняної аудиторії. Текст дещо скорочений, але із збереженням змісту та основного наповнення.

Діючи з токійського хмарочоса, підрозділ військової розвідки виявляє високотехнологічне обладнання, необхідне Росії для ведення війни.

Невдовзі після початку війни в Україні західні лідери вислали сотні російських шпигунів і внесли до чорного списку компанії, пов’язані з Кремлем.

Метою скоординованих дій було ускладнити Кремлю збір розвідувальної інформації та закупівлю обладнання, такого як мікрочіпи, передавачі та верстати, що використовуються для виробництва зброї.

З того часу десятки цих вигнаних шпигунів опинилися в несподіваному місці: в Японії.

Слабкі закони країни про шпигунство та процвітаюча високотехнологічна промисловість зробили її найважливішим елементом військових зусиль Росії. За оцінками українського уряду, 90% російських ракет та безпілотників містять японські компоненти.

В основі операції в Токіо лежить секретний підрозділ російської військової розвідки, відомий як 20-те управління, роль якого ніколи не розголошувалася.

За словами нинішніх та колишніх співробітників п’яти західних розвідувальних агентств, його офіцери, видаючи себе за дипломатів чи бізнесменів, займаються купівлею чи крадіжкою військової техніки та її контрабандою до Росії.

За даними співробітників розвідувальних агентств, людина, яка курирує операцію 20-го управління в Токіо, використовує підставне ім’я співробітника авіакомпанії «Аерофлот». Він відіграє вирішальну роль у постачанні російської військової машини.

Після того як у травні російська крилата ракета Х-101 знищила багатоповерховий будинок у Києві та вбила щонайменше 24 людини, слідчі вивчили уламки. Вони виявили, що ракета керована японськими компонентами, експорт яких до Росії суворо заборонено, згідно з українською оцінкою.

Українські офіційні особи надали Японії докази того, що їхні технології використовуються в російських атаках. Однак японський уряд, попри відкриту підтримку України, діє повільно.

Японія давно відома як рай для шпигунства, частково через обмеження, введені переможцями після Другої світової війни, які послабили розвідувальні служби країни. В Японії навіть немає власної зовнішньої розвідувальної служби. Офіційні особи заявляють, що усвідомлюють загрозу шпигунства і працюють над зняттям багаторічних обмежень на збір розвідувальної інформації.

Схоже, що російські шпигуни діють прямо під носом у японської влади.

Офіс «Аерофлоту» в Токіо розташований за 10 хвилин ходьби від штаб-квартири Національного поліцейського управління, яке займається розслідуванням шпигунства.

Представники західних розвідслужб стверджують, що саме там, в офісі авіакомпанії, на 22-му поверсі, людина з 20-го управління в Токіо керує своєю смертоносною операцією.

Його звати Максим Володимирович Фільченков.

Коли 49-річний Фільченков, досвідчений офіцер ГРУ, обійняв свою посаду в Токіо у лютому 2024 року, Росія гостро потребувала високотехнологічних компонентів.

Маючи за плечима одне відрядження до Японії, він мав необхідний досвід, щоб знайти потрібне обладнання та доставити його до Росії. Фільченков почав налагоджувати зв’язки з логістичними компаніями, що займаються доставкою товарів із Японії до Росії. Західні чиновники попереджали Японію, що подібні зв’язки допомагають співробітникам ГРУ купувати секретні технології обманним шляхом та відправляти їх до Росії, іноді використовуючи підроблені транспортні документи.

За словами співробітників розвідки, саме в цьому і полягає перевага 20-го управління. Хоча історія підрозділу невідома, чиновники заявили, що він існував ще до війни в Україні. З початку цієї війни, за їхніми словами, він відігравав центральну роль у зусиллях Кремля щодо отримання військових технологій.

З часів СРСР шпигуни ГРУ використовували роботу в «Аерофлоті» як прикриття, прагнучи роздобути західні технологіи.

Вхід до токійського офісу «Аерофлоту» виглядає як тюремні двері: вузьке вікно та дверний дзвінок. На початку цього року двері відчинила жінка середнього віку з православним хрестом на шиї. Вона виглядала здивованою, побачивши відвідувачів.

Жінка сказала, що Фільченкова там не було. Вона не могла сказати, коли він повернеться.

«Аерофлот» не внесений до чорного списку Японії, але фактично призупинив свою діяльність, оскільки не може отримати там необхідні запчастини та послуги.

Проте офіційні партнери «Аерофлоту» продовжують свою діяльність.

Одна з них, компанія Proco Air, позиціонує себе як «міст між Японією та Росією». Proco орендує вантажні місця на рейсах авіакомпаній, що літають до країн, де працює «Аерофлот», наприклад, до Шрі-Ланки чи Узбекистану. «Аерофлот» забирає вантаж там і доставляє його до Росії. У цьому немає нічого протизаконного чи навіть незвичайного. До Росії, як і раніше, вільно надходить велика кількість товарів, і подібні партнерства дозволяють це робити.

Представники західних розвідслужб заявляють, що такі домовленості також необхідні для операцій 20-го управління.

Японія є найбільшим у світі експортером секретних технологій подвійного призначення, якими цікавиться Кремль.

Контрабандистам не потрібно доставляти це обладнання безпосередньо до Росії; їм достатньо переправити його в місце, де його готові продати Росії.

Наприклад, найбільшим ринком збуту для японських секретивних технологій є В’єтнам, який, у свою чергу, є найбільшим експортером секретних технологій до Росії.

Компанія Proco Air розташована у промисловому портовому районі Токіо, за 20 хвилин їзди від офісу «Аерофлоту». Пана Фільченкова там теж не було, але власник компанії, Такехіко Мікі, та його дружина були готові до розмови.

Мікі, японець за походженням, розповів, що познайомився з Фільченковим приблизно у 2018 році, але всерйоз почав з ним співпрацювати лише після повернення Фільченкова до Токіо через шість років. Дружина Мікі описала їхнього російського ділового партнера як похмуру людину, яка показувала лише «ділову сторону» своєї особистості.

За словами двох людей, минулого року Мікі зв’язався зі своїм партнером у Китаї, з яким його познайомив Фільченков. Мікі спеціально попросив допомогти з відправкою товарів, які, як він визнав, заборонено відправляти до Росії, повідомили джерела.

Мікі заперечував, що знав про зв’язки Фільченкова з російською розвідкою. Він також категорично заперечував, що коли-небудь звертався за допомогою у перевезенні заборонених товарів до Росії.

Як доказ він попросив дружину принести копію нещодавнього рахунку за авіаперевезення. Перш ніж передати його, Мікі спробував замалювати ручкою назви компаній-учасників.

Документ підтвердив твердження Мікі. У ньому було показано постачання