«Я вообще-то в Києвє роділась», — сказала мені сьогодні квіткарка в малиновому светрі магазинчику на Лукʼянівці, куди я забігла купити доньці квіти, поки вона не вийшла з НМТ.
Бо коли я зайшла до магазинчика, на мене одразу полилася злива інформації російською: і про квіти, і про букети, і кілька разів наполегливо про бюджет, на який я розраховую.Я зазвичай стримуюся. Але це була побита росіянами Лукʼянівка, діти саме писали НМТ. Я переживала за доньку. І ще ці наполегливі питання про мої гроші.Я ні з ким не сварилася. Просто у відповідь сказала , що сама від себе такого не чекала: «Мені потрібні красиві квіти і українська мова за будь-які гроші».Жінка могла б не помітити, а почати виконувати закон. Але завелася. Навіщо я, мовляв, її, «киянку», мало не ображаю й принижую проханням говорити українською.Далі ми почали мірятися адресами народження: моя Софіївська — проти її Ярославового Валу. Несподівано нас «примирила» 57-ма школа, яку, як зʼясувалося, ми обидві закінчили. Школа, де свого часу існував справжній культ російської мови.«Мені легше англійською», — сказала продавчиня. Я не перевіряла. Моралі не буде. Але до наступних клієнтів 63-річна пані зверталася вже українською. Квіти я в неї купила. Бо поспішала.У нас усіх ще довгий шлях — до своєї українськості й одне до одного.Але дорогу здолає той, хто йде.Марічка Падалко
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 липня 2026
