Не забуваймо про перемоги УПА

18.06.2026, 18:02 newsua.one

В Україні якимось робом уже склалася традиція зводити діяльність ОУН (усіх відламів) й УПА до героїчного спротиву чужоземним тоталітарним силам, одночасно акцентуючи увагу на позірній безнадійності цього спротиву, який, утім, давав належні результати, проте лише у віддаленій історичній перспективі.І при цьому чомусь забуваються реальні та масштабні перемоги УПА й ОУН у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х років. Причому не стільки воєнні, скільки воєнно-політичні та просто політичні.Отже, звернімося до цього історичного пласту.Без впливу чинників ОУН та УПА Сталін навряд чи послабив би контроль за культурним життям в УРСР у 1943-46 роках, дозволивши тоді «червоний націоналізм» під іменем «українського радянського патріотизму», що дало певні результати. Він проковтнув навіть формулу «великий український народ»… А потім організував штучний голод і прислав Кагановича «наводити порядок». Той за півроку розвалив усе, що зміг, і був відкликаний до Москви.Під час першої «Берлінської кризи» (сухопутна блокада західного сектору Берліна совєтськими військами у 1948-49 роках з метою змусити США, Велику Британію та Францію тікати звідти, і не лише звідти) головну роль у зриві цих планів Кремля. звичайно, зіграв американський «повітряний міст», по якому обложені гарнізони та містяни отримували майже все необхідне. Але не слід забувати і значення потенційної спроможності УПА разом з номінально розпущеною, але реально діючою Армією Крайовою і литовською Армією свободи перерізати шляхи сполучення між СССР й окупаційними військами у Східній Німеччині, видається, порятувала Європу від «визвольного походу» червоних танкових армій. А сталінський замір був серйозний: атомна бомба, створена на основі вкрадених шпигунами технологічних рішень, реактивні винищувачі (з німецькими й англійськими двигунами) та «передерті» з американської «суперфортеці» В-29 стратегічні бомбардувальники. Втім, не вийшло у Європі – і Сталін переорієнтувався на Азію, допомігши Мао Цзедуну перемогти Чан Кайші та нацькувавши Кім Ір Сена на Південну Корею…1953 року, за два з половиною місяці після смерті Сталіна, перманентний опір з боку українських націоналістів мав наслідком ухвалення президією ЦК КПСС постанови по Західній Україні, де стверджувалося, що тотальна русифікація має вкрай негативні наслідки: «Такий стан справ у західних областях України дає підстави для підривної роботи ворогів Совєтської влади, особливо буржуазно-націоналістичного підпілля… ЦК КП України й обкоми партії західних областей досі не можуть врахувати, що боротьбу з націоналістичним підпіллям не можна вести лише шляхом масових репресій і чекістсько-військових операцій, що безглузде застосування репресій лише викликає невдоволення населення і завдає шкоди справі боротьби з буржуазними націоналістами».Крім того, був визнаний ненормальним визиск сільського населення: «Визнати за необхідне, з метою подальшого зміцнення колгоспів, розвитку їхнього громадського господарства і підвищення матеріального добробуту колгоспного селянства західних областей УРСР, провести зниження норм за державними поставками сільськогосподарських продуктів й обов’язкових грошових платежів, передусім для колгоспів гірських і передгірних районів». Головним винуватцем усього цього був визнаний не Сталін, а його креатура – перший секретар ЦК КПУ, відкритий українофоб й антисеміт Мельников. За тиждень на пленумі ЦК (на який були запрошені – нечуваний випадок! – «комуністи – знані представники місцевої інтелігенції м. Львова, західних областей України та м. Києва») його усунули з посади, яку обійняв (уперше від створення КПУ) етнічний українець Кириченко, при цьому «доповідь і більшість виступів (21 з 30) були на українській мові». Схожі трансформації були здійснені й у Литві, Латвії та Естонії, частково – у Західній Білорусі. За рік послаблення тиску на колгоспи була поширена на весь СССР.Нарешті, слід згадати: щоб мати майже безплатну робочу силу, совєтська імперія побудувала неозорий ҐУЛАҐ. Від початку 1920-тих і до середини 1940-вих політичні ув’язнені та засланці в СССР були беззахисними жертвами зеків-кримінальників, підтримуваних табірним начальством. Але по тому українці-в’язні з УПА й ОУН стали головною силою Опору у таборах ҐУЛАҐу. Це змушений був визнати навіть не особливо прихильний до України Солженіцин, пишучи, як радикально змінилося табірне життя, коли за колючий дріт потрапили «выдержанные широкоплечие хлопцы». Тих хлопців привозили, вони роззиралися довкола – і, як потім написав Солженіцин, «у нас бацилла мятежа привезена была бандеровцами». Міцні хлопці, які мали бойовий досвід, подивилися на сваволю, що панувала навколо, і взялися за ножі – наводити порядок. Настрашені кримінальники фактично підкорилися «політичним». А табірне начальство не могло щось зробити – та й боялося за своє життя. Страх перед «урками» та керівництвом таборів зник. «Політичні» перебрали ініціативу до своїх рук і стали господарями табірних зон. А далі почалася низка табірних повстань (найбільшим серед яких стало Кенґірське, де загинуло понад 700 в’язнів-українців), що змусило комуністичну владу в екстреному порядку спершу встановити значно більш м’які порядки в таборах, а потім і звільнити абсолютну більшість політичних в’язнів, у тому числі й тисячі громадян європейських держав. У підсумку фактом стали мінімізація ҐУЛАҐу й істотна трансформація всього суспільно-політичного й економічного життя СССР.До цього переліку можна було б іще дещо додати, але головне, думаю, наразі зрозуміло: цінувати слід не лише жертовність борців за свободу, а і їхнє вміння перемагати.