Невизначене членство: чому Євросоюз все ще не готовий до України, чи готують "напівЄС" та який план вступу справді може бути реальним. Інтерв’ю з Котовим

28.04.2026, 07:56 obozrevatel.com

Європейський Союз знову опинився у звичній для себе ситуації: гучні політичні сигнали підтримки України не збігаються з реальними рішеннями щодо її майбутнього в блоці. Схвалення кредиту на 90 мільйонів євро стало швидше символічно-вимушеним жестом, ніж проривом – він не зміг приховати головного: у ЄС немає ані єдності, ані політичної волі рухатися до конкретної дати членства України. Кіпрський саміт лише оголив цю суперечність. Формально – умови для початку переговорів створені. Фактично – ніхто не готовий сказати, коли і чим цей процес завершиться.Відео дняПоказово, що навіть зникнення з порядку денного фактору Віктора Орбана не розв’язало проблему. Навпаки – воно зробило її більш очевидною. Європейські столиці більше не можуть ховатися за "угорським вето" і змушені прямо артикулювати власні сумніви: від економічних ризиків до політичних наслідків інтеграції великої воюючої держави. Ідея прискореного вступу, яка ще нещодавно виглядала як політичний сигнал підтримки України, сьогодні стрімко втрачає зміст і перетворюється на риторику без практичного наповнення.На цьому тлі з’являються компромісні формати – "асоційоване" чи "символічне" членство, участь у дискусіях без доступу до бюджету чи права голосу. Для ЄС це спосіб виграти час і зменшити внутрішні ризики. Для України – потенційна пастка, де тимчасові рішення можуть стати постійними. Ключове питання лунає дедалі жорсткіше: чи готовий Євросоюз до геополітичного розширення на фоні російської загрози, чи він остаточно повернувся до логіки обережного процесу без стратегічних ривків. І відповідь на нього визначить не лише європейське майбутнє України, а й саму роль ЄС у новій архітектурі безпеки континенту.Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився експерт з публічної політики, кандидат наук з державного управління Ілля Котов.– ЄС схвалив кредит на 90 млн євро та новий пакет санкцій проти РФ, але це не приховало внутрішніх розбіжностей щодо України. На саміті на Кіпрі лідери ЄС визнали: умови для початку вступу створені, однак, реальної готовності говорити про членство немає. Жодних термінів вступу не визначено. Питання лишається відкритим: чи готовий ЄС підтримати Україну не лише деклараціями?– Варто розпочати з того, що фактично, до речі, я був одним із перших, хто ще в листопаді 25-го року висловив власну думку і певний прогноз, розуміючи, що відбувається. Ми маємо стати членами Європейського Союзу до кінця 2026-го року. На той момент навіть не було розуміння, що цей пункт є одним із пунктів мирного плану, який просувають Сполучені Штати.На жаль, на сьогодні можна констатувати, що процес призупинився – ну і, відповідно, розмови щодо прискореного вступу продовжуються, але вже не за ініціативою Штатів. Я бачу, що ми є таким двигуном цього процесу – наш президент постійно говорить про таку пропозицію. Тому станом на сьогодні ситуація складається таким чином. Відверто кажучи, європейці самі не розуміють, чим має бути зараз Європейський Союз. Чи він має залишитися таким, як є – економіко-політичним об’єднанням держав – або ж у зв’язку з ситуацією з НАТО, позицією Трампа і загалом США має трансформуватися, можливо, і у військовий союз. Допоки у європейських лідерів буде полеміка з цього приводу, дуже важко сказати, де вони побачать місце нашої держави.– Якщо говорити про місце України саме в економіко-політичному союзі – те, що представляє сьогодні собою ЄС?– Ситуація на даний час так, що дуже багато голосів проти. І повірте, деякі держави хоч і не висловлюються проти, але дуже обережно підходять. Це пов’язано не з любов’ю або нелюбов’ю до України – це пов’язано з практичними речами. Наприклад, Орбан що робив? Він блокував не процес вступу – кластери відкривалися офіційно. Його завдання, яке було з Москви – блокування, в принципі, всієї допомоги для України. Але коли говоримо про вступ, то тут з’являються інші позиції – більш раціональні, не пов’язані з війною, а пов’язані з економікою.Давайте почнемо з Польщі. На мою особисту думку, Польща буде однією з держав, яка найбільше виступатиме проти швидкого приєднання України через наш агросектор. Кожен, попри всі взаємовідносини, рахує власні кошти. Відповідно, всі розуміють, що велика Україна, яка саме в аграрному секторі посяде одне з визначальних місць у складі цього Союзу – це, звичайно, певна економічна загроза.Німеччина у цьому ряду. Канцлер Мерц неодноразово говорив про те, що він також не підтримує прискорений вступ, тому що це суперечить усім формалізованим нормам ЄС. Наскільки взагалі під час війни ця формалізація потрібна – залишимо це питання для дискусії – але Німеччина також буде проти. Тому що це перша економіка Європи. Гроші загальноєвропейських фондів – це значною мірою німецькі кошти. Вони розуміють, що Україні для відновлення знадобиться дуже багато грошей – відповідно, це фінансовий тягар. І ми можемо так пройтися по кожній країні.– Вже очевидно, що проблема не тільки, або не скільки в Орбані…– Саме так. Треба розуміти, епоха Орбана завершилася, епоха блокувань завершилася. Питання вже в майбутньому розвитку ЄС. І якщо блок залишиться справді економіко-політичним союзом – без прив’язки до оборонних стратегій – нам буде важко, і треба дуже багато пропрацювати. Я навіть зараз не про кластери – я про конкретні точкові речі у взаємовідносинах з іншими європейськими державами, насамперед економічних.– На вашу думку, головні побоювання пов’язані з економікою? Україна справді велика – і за територією, і за аграрним, і за економічним потенціалом. Чи все ж вирішальними є політико-військові фактори? Адже країна у стані війни – серйозний виклик. Водночас у ЄС вказують і на внутрішні проблеми України: недостатній рівень подолання корупції та повільну імплементацію ухвалених законів. Хоч прогрес визнають, темпи змін поки не відповідають очікуванням.– Як в Україні під час війни може не шкульгати імплементація тих норм, які держави ЄС десятиліттями впроваджують і досі не можуть завершити? Чому вони дивуються? Тут сама конструкція не зовсім коректна. По-перше, треба зазначити головне – допоки триває війна, ніхто, звичайно, нас нікуди брати не планує. І це абсолютно логічно. Ми говоримо про будь-який вступ – пришвидшений чи ні – лише після завершення війни.Тепер щодо економіки та реформування. Є основна складова, яка стосується інтересів кожної держави Євросоюзу – і це економіка. Та ж Польща боїться нас через агросектор. Німеччина – через обсяг коштів, які ми можемо отримати. Інші країни – через вплив України у процесах голосування, адже принцип одноголосності досі не скасований. Тобто європейські держави відверто побоюються бачити Україну у своєму складі. А щодо кластерів – звичайно, не все швидко, але ми рухаємося на доволі хорошому рівні. І, до речі, враховуючи, що рухаємося разом із Молдовою, підкреслю: ми не гірші, попри війну.Є ще поняття "балканського коридору" – коли держава формально виконує всі умови, веде переговори, але сам процес вступу затягується на десятиліття. Нам головне – не потрапити в таку ситуацію.Щодо реформ – не все, що вимагає ЄС, актуальне для країни, яка воює. Звичайно, верховенство права – ключова річ. Без нього вступу не буде. І це потрібно робити не для ЄС – а для себе: для боротьби з корупцією, для покращення економіки. Але є й інші вимоги, які не відповідають реаліям. Наприклад, запровадження ПДВ для флоту. Економіка воюючої країни працює на межі – це треба враховувати. Або питання ринкових тарифів на комунальні послуги. Чи готове зараз українське суспільство – на п’ятий рік війни – до цього? Відповідь очевидна. І таких пунктів багато. Тому я б радив почати з аналізу самого ЄС. І коли ми проаналізуємо, бо є у нас, до речі, в суспільстві чомусь така нав'язана позиція, що от Україна максимально не готова, все погано, всі погані, все не так, зрада. Якщо взяти ту ж Болгарію, до речі де купа проблем. Давайте подивимося на Угорщину як члена ЄС. Там досі декларації держслужбовців подаються у паперовому вигляді. Україна зробила це ще 10 років тому – і все у відкритому доступі. Тому якщо від нас щось вимагають – варто також дивитися, що відбувається всередині самого Європейського Союзу. І тоді стане зрозуміло, що ситуація не така однозначна, як її часто подають. Знову ж таки, та ж Угорщина, до речі – де рівень корупції, відверто кажучи, я не побоюся цього слова, в рази вищий, ніж в Україні. Але ЄС намагається на щось заплющувати очі – тому що вже, начебто, член.– Тобто, ви вважаєте, що певні умови чи претензії до України необґрунтовані? – Треба з’ясувати: ми або говоримо про справедливі рівні вимоги й умови для всіх – або навіщо, перепрошую за ненауковий вислів, "викручувати руки" саме нашій державі? Та сама ситуація, наприклад, із політично значущими особами. Як це працює в ЄС? Після звільнення з посади – перший рік для фінансового моніторингу банку, далі – лише у випадку підозр чи порушень. А нам кажуть – робіть пожиттєво для всіх. Це лише один із прикладів того, що не завжди підхід однаковий.Якщо ми підемо шляхом виконання всіх вимог, які існують у відкритих кластерах – це не швидкий процес. І це процес не для воюючої держави. Це процес повного реформування – від державного сектору, публічного управління – до базових речей, як-от стан доріг чи питна вода. До речі, за підрахунками, щоб забезпечити систему водопостачання і водовідведення на рівні європейських стандартів і мати питну воду практично скрізь – потрібно близько 100 млрд євро. На секундочку – просто варто замислитися, звідки брати ці кошти. Тобто це не швидко. І, відповідно, повертаємося до початку: європейці мають самі вирішити, яким буде Європейський Союз. Основна небезпека – це Росія. Якщо вони це усвідомлюють і розуміють, що нова агресія може початися будь-коли – тоді Україна там потрібна. А якщо говоримо про кластери – це вже дещо інша історія.– Напередодні канцер Німеччини Мерц зазначив: "У Зеленського була ідея вступити до ЄС 1 січня 2027 року. Це не спрацює. Навіть 1 січня 2028 року – це нереально". Чи можливий усе ж таки прискорений вступ за такого розвитку подій? Зараз ця тема н