Чому Трамп — найбільш антиамериканський президент в історії США, — NYT

23.01.2026, 15:24 texty.org.ua

Письменник, лауреат Пулітцерівської премії, колумніст New York Times Томас Фрідман вважає, що Дональд Трамп є найбільш антиамериканським президентом в історії США, чия політика керується не національними інтересами, а особистими амбіціями. Texty.org.ua наводять переклад колонки автора.

Я ніколи не поширював конспірологічні теорії про Дональда Трампа і Росію. Я ніколи не вважав, що він був російським агентом або що Володимир Путін мав на нього якийсь фінансовий важіль чи компромат у вигляді секс-відео для шантажу.

Я завжди вірив, що все набагато гірше: що Трамп у глибині душі просто не поділяє цінностей усіх інших американських президентів з часів Другої світової війни щодо того, якою має і якою мусить бути роль Америки у світі.

Я завжди вважав, що Трамп має абсолютно викривлену систему цінностей, яка не ґрунтується на жодному із засновницьких документів США. Вона просто сприяє будь-якому лідеру, який є сильним, незалежно від того, що він робить із цією силою. Будь-якому лідеру, який є багатим і може збагатити Трампа, незалежно від того, що лідер робить із цими грошима або як він їх отримав. І будь-якому лідеру, який буде йому лестити, незалежно від того, наскільки очевидно фальшивим є ці лестощі.

Поки диктатор Путін відповідав цим критеріям більше, ніж демократичний лідер України, Трамп ставився до нього як до друга — хай там що з американськими інтересами та цінностями. Путіну навіть не довелося докладати зусиль, щоб зробити Трампа своєю маріонеткою.

З усіх цих причин Трамп — найменш проамериканський президент в нашій історії. Це було очевидно відтоді як Трамп зганьбив сенатора Джона Маккейна, справжнього американського героя війни й патріота, за те, що той був збитий у бою і потрапив у полон. Який американець засудив би Маккейна, який провів понад п'ять років у полоні в північно-в'єтнамському таборі для військовополонених, відмовившись від дострокового звільнення, знаючи, що це буде використано у пропагандистських цілях? Жоден американець, якого я знаю.

Найгірші антиамериканські імпульси Трампа та його інтелектуальні лінощі під час першого терміну в Білому домі стримувалися групою серйозних радників. Цього разу стримувати їх нікому. Він оточив себе підлабузниками. Тож тепер Трамп фактично керує нашою країною, так само як керував своїми компаніями, — як одноосібний керівник, що може укладати жахливі угоди.

Такий стиль управління призвів до шести заяв про банкрутство його компаній. На жаль, сьогодні ми всі є його акціонерами, і я боюся, що він збанкрутує нас як націю — морально точно, якщо одного дня не фінансово та політично.

Поведінка Трампа стала настільки нерозсудливою, настільки самозакоханою, настільки очевидно суперечливою американським інтересам — як їх давно визначали навіть республіканці, не кажучи вже про демократів, — що постає питання: чи Америкою зараз править божевільний король?

Який американський президент міг коли-небудь написати текст, подібний до того, що Трамп написав прем'єр-міністру Норвегії Йонасу Гару Стере, стверджуючи, що однією з причин, чому він прагне придбати Гренландію, є те, що йому не присудили Нобелівську премію миру? Він написав: «Враховуючи, що ваша країна вирішила не давати мені Нобелівську премію миру за те, що я зупинив 8 воєн плюс, я більше не відчуваю зобов'язання думати виключно про мир, хоча він завжди буде переважати, але тепер можу думати про те, що є хорошим і належним для Сполучених Штатів Америки».

Прочитайте ці слова повільно ще раз. Вони не кричать «Америка понад усе». Вони кричать «Я понад усе». Вони кричать «Я, Дональд Трамп, готовий захопити Гренландію ціною розпаду майже 77-річного альянсу НАТО, тому що Нобелівський комітет не дав МЕНІ свою премію миру минулого року» — ігноруючи той факт, що норвезький уряд не контролює присудження премії.

Інша річ, якби Трамп сказав, що готовий розірвати відносини з НАТО через питання геополітичного принципу, що впливає на безпеку американського народу. Я не можу уявити, що б це могло бути, але я міг би принаймні уявити таку можливість.

Що для мене немислимо, то це американський президент, настільки одержимий здобуттям Нобелівської премії миру, щоб потішити своє его і перевершити свого попередника — а також зрівнятися з Бараком Обамою, який отримав премію миру у 2009 році, — що він був готовий зруйнувати весь альянс НАТО і систему торгівлі з Європою через те, що не отримав її.

Я намагаюся уявити сцену, де Трамп без сорому диктує цю нотатку помічнику, а той надсилає її норвежцям — ймовірно, без того, щоб хтось в ієрархії Білого дому зупинив це, без того, щоб хтось сказав: «Пане президенте, ви з глузду з'їхали? Ви не можете ставити свої особисті амбіції щодо Нобелівської премії вище за весь Атлантичний альянс».

Але Трамп може це зробити, бо він, очевидно, надає мало або зовсім ніякого значення крові, коштам та енергії, які покоління американських солдатів, дипломатів і президентів до нього принесли в жертву, щоб побудувати це міцне партнерство з нашими європейськими партнерами.

Дозвольте мені висловитися термінами, які Трамп має зрозуміти: якби Америка була компанією, ви б сказали, що покоління американських робітників, керівників та інвесторів створили найуспішнішу, найприбутковішу та найвпливовішу корпорацію в історії світу — Атлантичний альянс/НАТО, викуваний з попелу Другої світової війни.

Завдяки відносно невеликим інвестиціям у післявоєнну Європу, відомим як План Маршалла, ми створили здорового торговельного партнера, який допоміг зробити і Америку, і Європу багатшими, ніж будь-коли. Ми допомогли перетворити Європу з континенту, відомого націоналістичними, етнічними та релігійними війнами, на найбільший центр вільних ринків, вільних людей і верховенства права у світі — давши собі потужного демократичного «напарника», щоб допомогти стабілізувати світ і стримувати Росію протягом останніх трьох чвертей століття.

Це правда, що Європа стикається з величезними викликами, від неконтрольованої міграції до надмірного регулювання та підйому ультраправих партій. І так, вона часто реагує на це нерішучістю. І так, в Арктиці існують обґрунтовані проблеми безпеки. Але покоління американських державних діячів і президентів розуміли надзвичайну важливість американсько-європейського договору і ніколи навіть не замислювалися над тим, щоб пожертвувати ним заради суверенітету над Гренландією.

Настільки очевидно, що тільки патологічний нарцис, який наполягає на тому, щоб його ім’я було на всьому — від чужого Центру Кеннеді до чужої Нобелівської премії миру — міг би ризикнути всім вищезазначеним, щоб отримати Гренландію. Особливо якщо врахувати, що ми вже маємо право використовувати бази в Гренландії, розміщувати там передові війська та ракети. Ми також маємо право інвестувати у видобуток її корисних копалин.

Якби Америка справді була компанією, рада директорів відреагувала б на поведінку Трампа, оголосивши про «втручання» в діяльність генерального директора. На жаль, рада директорів Америки, а саме Конгрес США під керівництвом республіканців, повністю позбавила себе повноважень. І тепер її народ, акціонери, залишаться з рахунком, який доведеться оплатити.

Тим часом конкуренти America Inc. просто не можуть повірити своєму щастю. З моменту закінчення Другої світової війни і Росія, і Китай розуміли ту одну велику річ, якої не розуміє Трамп: конкурентну перевагу Америки. У той час як Росія та Китай мали лише васалів, яких вони могли змушувати та тиснути, щоб ті приєднувалися до них у будь-якій геополітичній чи геоекономічній конкуренції зі Сполученими Штатами, Америка мала секретну зброю, що ховалася на видноті: союзників, які поділяли наші цінності та були готові робити важкі речі — наприклад, посилати своїх солдатів воювати і гинути в наших війнах в Іраку та Афганістані. Одним із них була Данія, яка має суверенітет над Гренландією.

Росія та Китай мріяли, що одного дня станеться щось таке, через що Америка втратить своїх союзників, а НАТО розколеться. Без економічних союзників Америка ніколи не змогла б бути такою впливовою в торговельних переговорах із Китаєм, а без військової могутності США НАТО було б важко завадити Росії повернути частини Центральної та Східної Європи, контроль над якими вона втратила після падіння Берлінської стіни.

І ось одного дня їхні мрії збулися. Американський народ обрав людину, яка, незалежно від того, що вона нам каже, веде нас у майбутнє не під гаслом «Америка понад усе», а під гаслом «Америка наодинці» та «Я понад усе».

НАТОгеополітикагренландіясшатрамп