“Обмежено придатні”: любов і ненависть в умовах війни

18.01.2026, 09:11 lb.ua

У 2024 році Аркадій Непиталюк випустив повнометражний фільм “Уроки толерантності” за п’єсою Ігоря Білиці “Гей-парад”. Родина Найдюків у складі тата Зеника (Олександр Ярема), мами Наді (ОленаУзлюк), сина Дениса (Олександр Піскунов) та доньки Діани (Кароліна Мруга), щоб вилізти з боргів під час пандемії, погодилася на химерну євроінтеграційну програму з подолань стереотипів щодоЛГБТ-спільноти. Три тижні Найдюки жили з геєм-сантехніком Васею (Акмал Гурез), який насправді не так долав їх упередження щодо ЛГБТ, скільки вчив, що сімейне щастя та злагода будуються на любові,довірі та сприйнятті найближчих, а не пасивній агресії, істериках, скандалах та замовчуванні образ.

У 2025-му Непиталюк разом з Білицею пише сценарій, а потім знімає серіал “Обмежено придатні”. У центрі сюжету знов родина Найдюків, але вже рід час повномасштабного вторгнення. Кожному з нихдоведеться зобити непростий вибір. Мама Надя та донька Діана їдуть у Польщу; там у Наді прокидається старе, з часів “човникової торгівлі” 1990-х, кохання до польського ресторатора Гжегожа, а Діанараптом закохується в його сина. В цей час в Україні мама Зеника (феєрична Ніна Набока) починає сватати сина до його старої шкільної подруги, в яку вже давно закоханий кум Зеника (БорисГеоргієвський). А син Денис ховається від мобілізації – з цього починається його шлях сприйняття служби на благо Батьківщини.

Перше, що кидається у вічі ще зі стартового епізоду – всі “уроки толерантності” доброго гея-наставника Васі минули дарма. Найдюки, які у фільмі начебто навчилися чути і сприймати одне одного, усеріалі знову гризуться і демонструють взаємну неповагу. Настільки сильну, що родина забуває про день народження матері та дружини. Щоб знову “перевиховати” Найдюків, Непиталюк посилає їмвипробовування різними тяготами повномасштабного вторгнення: обстрілами, втратами, мобілізацією, блекаутами, розлукою, життям у міграції та переусвідомленням себе на тлі масштабноїкатастрофи.

За винятком стрічки “11 дітей Морщина” (пропоную уявити, що вона вам наснилася), Непиталюк послідовно досліджує провінційних українців. Жителів сіл та селищ (чи вихідців з них), які так чи інакшевимушені контактувати з міським середовищем. Цю тему можна побачити і в його коротких метрах (“Кров’янка”, “ГКЧП”), і у повних (“Припутні”, “Уроках толерантності”). Непиталюк добре знає своїхперсонажів, тому їх мова звучить ідеальним хмельницьким говором і не скочується в примітивний суржик вперемішку з матюччям. Діалоги живі, а їх органіка настільки влучна, що всі ці “перли” зкриниці народної мудрості можна легко почути десь у під’їзді чи в переповненій маршрутці. Кожна дія персонажів, якою б незграбною вона не здавалася, має цілком логічну мотивацію – якщо не забувати,що мова йде саме ось про цих простих та добрих людей з провінції. При цьому Непиталюк не вдається до пасторалізації героїв – вони не блаженні пастушки. Вони здатні на підлість та зраду, здатнісердитись та неохоче визнають провину. Але водночас щиро кохають, співпереживають і підтримують одне одного.

“Обмежено придатні” – це комедійна (мело)драма. І якщо з комедійною складовою діалогів все склалося успішно, то сюжетна, на жаль, повторює ситуацію з “Уроків толерантності”. Автори відтворюють всету ж схильність до репризи в дусі КВК – цього разу вже без жартів про метеоризм гладкого батька, але все ще з дивними гегами про обійми чоловіків з-заду.

Водночас фільм пропонує чимало комічних ситуацій з початку війни, явно почерпнутих з життя, коли люди в тилу крутили сотні нікому не потрібних коктейлів Молотова, ловили примарних диверсантів,будували самопроголошені блокпости та взагалі всіляко хотіли долучились до оборони країни – навіть якщо від цього шкоди було більше, ніж користі. Непиталюк – це режисер, який явно виріс напобутових радянських комедіях межі 1970-1980-х років, на кшталт фільмів Георгія Данелії. Щоправда, теплий вайб данелієвської побутової комедії, що межує з сатирою, Непиталюк розбавляє уже сучаснимабсурдом. У серіалі за це відповідає ціла сюжетна лінія: лесбійська пара сусідок та їх друг місцевий дільничний. Ці троє додають цій побутовій комедійній драмі про звичайну родину елемент майжелінчевського безумства: абсолютно не логічні в цьому сеттингу (але цілком органічні самі по собі) персонажі роблять дивні малозрозумілі речі, і вся ця сюжетна лінія виглядає як додатковий вимірвсесвіту сімейства Найдюків та певний відгомін “Уроків толерантності” в серіалі.

Робити сімейне застілля кульмінаційною частиною, яка розкриває всі плот-твісти – це вже ознака стилю Непиталюка. В “Обмежено придатні” застіллю присвячено цілий епізод, яке розкриває усі таємниціНайдюків та їх оточення. Все це Непиталюк подає як гомеричну комедію з гротескними сценами бійок (смішних, а не жорстоких). Натомість фінал серіалу режисер виводить у кращих традиціях гепі-ендівсімейних мильних опер, об’єднуючи усю родину на свято.

“Обмежено придатні” – неідеальний серіал. Є тут і несмішні жарти, і дивні сюжетні ходи, і забагато мелодраматизму. Водночас, тут багато дуже людяного намагання зрозуміти українців та їхпроблеми в часи війни, багато самоіронії і теплого родинного вайбу. Цей серіал вийшов так само нерівномірним, як “Уроки толерантності” – але при цьому так само щирим та чесним у розмові про те,хто ж такі ці “прості українці” і як вони проявляють себе в умовах війни.