Дедлайн для Сербії: між санкціями Вашингтона та енергетичним диктатом Кремля

08.01.2026, 12:39 lb.ua

Аби спрогнозувати можливий розвиток подій, варто згадати, що саме їм передувало. NIS - ключове підприємство для сербської економіки - перебуває під санкціями США з 9 жовтня 2025 року. Їхній старт відкладали на прохання Белграда шість разів упродовж року. Самі ж санкції вводила ще адміністрація Байдена і стосувалися вони російських нафтових активів. Сама ж NIS має російське управління: "Газпромнефть" володіє 44,9%, а "Газпром" – 11,3% акцій NIS. Уряд Сербії натомість має 29,9% акцій, решта належить дрібним акціонерам і працівникам. Тож, потрапивши під американські санкції, NIS не може нормально функціонувати і закуповувати нафту. Адже при фактичних розрахунках всі компанії, які співпрацюють з сербською, можуть опинитися під вторинними санкціями США. Вільно дихати NIS зможе, тільки позбувшись енергетичного зашморгу російських власників.

“Гуманітарний” жест OFAC США тимчасово вирішує питання неспроможності NIS оперувати купівлею нафти на ринках, аби забезпечити в першу чергу свої потреби. Наприклад, після того, як санкції почали працювати, хорватська JANAF перекрила вентиль Сербії щодо постачання сирої нафти. Адже будь-яка транзакція з компанією, де контрольний пакет належить “Газпромнефти”, автоматично ставила б хорватські банки під удар вторинних санкцій. Тепер NIS має підтвердити оплату за 85 тисяч тонн нафти. Це тимчасовий ковток повітря і для самого Вучича.

OFAC поставив NIS дедлайн – 24 березня 2026 року, аби повністю позбутися російського власника. І тепер постало питання, до чиїх рук потрапить російська частка акцій сербської компанії.

Один із ймовірних покупців – угорська компанія MOL. Міністерка гірничої справи та енергетики Сербії Дубравка Джедович-Ханданович напередодні підтвердила наявність переговорів і повідомила, що NIS звертався до OFAC, як і MOL, що сербська сторона інтерпретує як спробу забезпечити юридичні передумови для потенційної операції. А наприкінці грудня Вучич заявив: "Ми нічого не маємо проти, угорців - наші друзі. Давайте просто покінчимо з цим якомога швидше до 15 січня”. Логіка офіційного Белграда проста – росіяни продають свою частку угорцям, власник стає “європейським”, санкції США знімаються автоматично, а Вучичу не доводиться сваритися з Путіним через примусову націоналізацію.

Проте, обговорюючи ймовірну угоду, низка експертів у Сербії висловлюють сумніви щодо реалістичності швидкого завершення переговорів між російськими власниками NIS і угорською MOL. Будь-які часові санкційні відтермінування і заяви про переговори з потенційними покупцями вони називають лише “купівлею часу”. Тут навіть грає роль фактор України. Адже після активізації перемовного треку, експертне середовище і тамтешній політикум не виключають швидкого політичного врегулювання війни. Ймовірно, сподіваючись після цього на скасування будь-яких санкцій проти Росії.

Разом з тим потенційний продаж російської частки MOL може мати подвійне дно: по-перше, Угорщина може стати номінальним власником-посередником, за яким збережеться реальний вплив Москви через неформальні домовленості між Орбаном та Кремлем. По-друге, входження MOL у NIS означає, що Угорщина отримає монопольний контроль над сербським паливним ринком, що дозволить Будапешту диктувати ціни на АЗС у Белграді. Нарешті, фактор політичної нестабільності в самій Угорщині та виборчий цикл роблять таку угоду вкрай ризикованою: де гарантія, що можливий наступний уряд у Будапешті не змінить правила гри? І тут ще треба брати до уваги, що будь-яка угода, пов’язана зі зміною контролю російських власників, де-факто буде неможливою без схвалення Управління з контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (OFAC).

Торік у листопаді, після запровадження санкцій проти NIS, Белград активно обговорював ще один шлях вирішення проблеми – націоналізацію російської частки. Впродовж місяця тема була на слуху. Але після того, як Москва висловила своє невдоволення озвученими намірами, риторика сербської влади змінилася: Вучич заявив, що уникає націоналізації, бо, мовляв, частина власності Сербії у NIS не така значна, як у Росії. Тож, за його логікою, перед тим, як знову порушити питання націоналізації, варто вичерпати всі інші можливості для врегулювання ситуації.

Тим часом Москва вже виставляє юридичні перепони для такого кроку. Так, російський посол Алєксандр Боцан-Харченко напередодні Нового року надіслав Белграду чіткий сигнал: будь-яка спроба націоналізації NIS буде розцінена як порушення базової угоди 2008 року. Це та сама енергетична угода щодо постачання нафти і газу, за якою, зокрема, було продано контрольні акції NIS Росії. Вона була ратифікована на рівні парламентів як міждержавний договір. Про те, що для Росії націоналізація NIS є небажаною, прямо говорить і Путін, лякаючи при цьому сербську владу припиненням “подальших інвестицій в економіку країни”.

Поки влада шукає компроміси чи то з Будапештом, чи з Москвою, сербська опозиція не гає часу і пропонує інші шляхи позбавлення російського енергетичного зашморгу. Лідер Партії свободи і справедливості (SSP) Драган Джілас та рух “Srce” представили законопроєкт, що може стати прецедентом в енергетичній історії Балкан. Їхня пропозиція - не чекати схвалення Москви, а задіяти конституційне право на захист “публічного інтересу”. План передбачає запровадження в NIS тимчасового наглядового органу з фахівців, які мають досвід в енергетиці та комерційному праві, та фактичне припинення управлінських прав “Газпромнефти”. Опозиція непохитна: Сербія не має права залишатися заручником ані амбіцій Москви, ані страхів президента.

Зі свого боку на ситуацію з NIS активно впливає Кремль. Він уже почав скорочувати Сербії терміни постачання газу та відмовлятися від довгострокових гарантій. Посил Москви: спроба Белграду піти шляхом націоналізації або “недружнього” продажу призведе до того, що газ для промисловості та населення стане ринково дорогим, а його постачання — нестабільним. Тим самим вона прямо натякає на те, що в разі націоналізації нафтової компанії новий контракт на постачання російського газу Сербії з 1 квітня 2026 року, а саме до цієї дати діє чинна газова угода, може бути не підписаний.

Тож Сербія сьогодні виявилася затиснутою між санкціями США та енергетичним диктатом Росії. Це гірка розплата за десятиліття короткозорої політики, яка залишила країну без альтернативних енергетичних маршрутів, зробивши залежною від російського палива. І тепер від того, яке рішення по NIS прийме чинна влада, залежить не лише подальша доля цієї компанії та енергетичного сектору країни загалом, а й багато в чому той вектор, у якому найближчим часом рухатиметься Сербія.