Валерій Коровій: «Довіра суспільства до влади могла б посилити позицію України в переговорах»

03.12.2025, 19:26 33kanal.com

Так званий «мирний план Трампа», що вимагав від України значних поступок (фактично капітуляції), став приводом нашої розмови з доктором економічних наук, колишнім очільником області, а нині лідером Громадського об’єднання «Ми — Вінничани» Валерієм Коровієм.Зокрема співрозмовник наголосив на факторах, які ослаблюють переговорну позицію нашої держави.— По-перше, це корупційний скандал, який торкнувся вершини владної піраміди. Відбулись навіть обшуки в керівника Офісу Президента — людини, яка очолювала переговорну групу України в Женеві. По-друге, у проєкті державного бюджету на 2026 р. передбачається дефіцит на суму 2,4 трлн грн (майже 60 млрд доларів). Очікується, що частину цих коштів можна буде покрити за рахунок репараційних позик Україні із заморожених російських активів, але рішення досі не ухвалено. І це ставить під загрозу функціонування нашої держави, її внутрішню стабільність у наступному році. Через ці два фактори Україна виходить на переговори зі слабшою позицією.Також дискусія про так званий мирний план і оприлюднення запису розмови між спецпосланником президента США Віткоффом і радником диктатора росії говорить про те, що, очевидно, план опирався саме на російську позицію. І є закономірні підозри щодо того, як це все збіглося у часі… Але водночас дискусія показала, що Європейський Союз також усвідомлює ризики цього плану. І тому новий варіант мирного плану, запропонований європейцями, більш прийнятний.— Отже, для України не «все пропало»?— У мене є обережний оптимізм, що Євросоюз чітко розуміє ризики, які можуть настати внаслідок тиску на Україну і ухвалення 28-ми пунктів, представлених посланником президента Трампа. Адже Україна сьогодні в Донецькій області тримає оборонні рубежі, стримуючи не просто просування росіян в Україні, а й подальше їхнє просування у Європі. І вимагати від України залишити ці рубежі, та ще й скоротити армію — це суцільна маніпуляція і створення умов для подальшої російської агресії. Це чітко бачать наші європейські партнери, і їхня принципова позиція — Німеччини, Великої Британії, Італії, Франції та інших країн — вселяє відповідний оптимізм. Тобто не треба драматизувати ситуацію. Але, разом з тим, це покладає великі виклики на українську владу.Маємо розуміти, що криза, пов’язана з корупційним скандалом в «Енергоатомі», не закінчиться санкціями проти двох людей, які втекли за кордон. Проблема значно глибша. Українське суспільство потребує перезавантаження, зокрема і перезавантаження влади. Це має збільшити довіру до владних інституцій. Бо сьогодні криза влади і катастрофічне зменшення довіри є однією з не менш важливих проблем у переговорному процесі, ніж той план, який був представлений Віткоффом.Таке перезавантаження можна було б зробити шляхом виборів, адже, як правило, вибори дають можливість у демократичному суспільстві «випустити пару» і підняти рівень довіри до новообраних інституцій. Але в умовах війни це неможливо. Проте і робити вигляд, що проблеми не існує — неправильно. Суспільство чекає змін, яким би воно довіряло. Тому зараз українська влада повинна ухвалити принципово важливе рішення: треба перезавантажити уряд, і ми повинні знайти людину з найвищим рівнем довіри, яка б очолила цей уряд. Решта міністрів могли б бути суто технократами, але виконавчу гілку влади повинна очолити людина, яка має найвищий рейтинг довіри.— Чи міг би це бути Валерій Залужний? Адже соціологічні опитування показують, що наразі він лідирує за рівнем довіри.— А чому б і ні? Ця людина, якщо вона патріот і любить Україну, має взяти на себе відповідальність, не думаючи про можливе падіння свого рейтингу, про майбутню участь у виборах. Бо тільки це зараз може дати новий імпульс українському суспільству, і навколо нового уряду могли б об’єднатися і громадський сектор, і влада, і військові. У ситуації, в якій перебуває Україна, це було б найбільш правильне рішення. Також маємо розуміти, що наша Конституція передбачає парламентсько-президентську форму правління, і значна частина виконавчої влади належить уряду, який має спиратися на підтримку парламенту.— Дехто каже, що ця зима буде найважчою для України саме через поєднання енергетичної і корупційної криз…— Я б не прив’язував цю дискусію до енергетичної кризи. Звісно, в побуті людям важко, але ми вже переживаємо третю таку зиму, ми адаптуємося. Так, ситуація непроста, і люди все частіше говорять про необхідність миру. Це також свідчить про те, що на фоні цих дискусій і важкої ситуації на фронті країна дуже потребує перезавантаження, яке дасть можливість об’єднати суспільство і знаходити нові фактори для підсилення нашої позиції у переговорах про мир. Адже одна справа, коли тиснуть, інша — коли Україна у 2022 р. звільняла Харківщину, Херсонщину і мала йти в бік Маріуполя. Це сильна позиція, це перехоплення ініціативи на лінії фронту. Отже, ми повинні формувати сильну позицію.— Чи нинішня ситуація подібна до тієї, що була напередодні розвалу СРСР? Адже росія — це фактично «недорозвалений» Радянський Союз.— На внутрішню ситуацію у країні-агресорі я дивлюсь як економіст. Сьогодні внутрішні чинники в росії підштовхують її до перемовин, але росіяни блефують за рахунок своєї пропаганди. Думаю, що перемовини все-таки будуть іти навколо зупинення війни на лінії зіткнення. Але коли росія змушена буде піти на таку поступку — важко сказати.Існує дві фази війни: бліцкриг, що триває місяць-два, і війна на виснаження. У другій перемагають ті країни, які мають більше ресурсів. Спочатку Україна змогла знищити все військове угруповання, яке наступало на Київ. Але з вересня 2022-го, коли путін оголосив мобілізацію, він почав переводити свою економіку на військові рейки. Тобто вони почали входити у фазу ресурсної війни. І з середини минулого року ситуація у них різко погіршується, росія почала втрачати ті переваги у війні на виснаження, які мала раніше. Вони «проїли» золотовалютні резерви, фонди, законсервоване обладнання, людські ресурси, і почали проявлятися серйозні проблеми в економіці.За цей період вони надрукували грошей удвічі більше, ніж до початку війни. І зараз фінансують дефіцит бюджету за рахунок емісії. Тільки за листопад у росії грошова емісія за рахунок операцій РЕПО з купівлі-продажу цінних паперів досягла межі 3,5 трлн рублів. У них у бюджеті дірка, вони за підсумками року будуть мати дефіцит бюджету 8,5-9 трлн рублів, це більше 100 млрд доларів. І в них нема звідки взяти, крім як друкувати. Їм ніхто не позичає — ні Китай, ні зовнішні ринки.Доходи від нафти у них впали на 30%. Збиток тільки «Газпрому» за пів року — 600 млрд рублів. Якщо раніше «Газпром» постачав до Європи 350 млрд кубів, то в цьому році якщо поставить 50 млрд, це буде для них добре. Уявляєте, яке падіння продажів газу!У них різке скорочення споживання товарів населенням. Наприклад, у кількісному вираженні споживання продуктів харчування скоротилось на 10-20%, автомобілів — майже на 40%. Вони працюють у збитках, у них імпорт упав на 20%, зокрема імпорт із Китаю на 10%. Вони не можуть купити валюту і для стримування інфляції не дають людям забирати їхні вкладення з банків, щоб люди не йшли купувати валюту. Але це може підірвати росію зсередини, бо якщо люди мають гроші в банку і просто не можуть їх взяти… Може настати «час ікс», коли всі побіжать за грішми, і фінансова система просто рухне…Всі великі імперії — кайзерівська Німеччина, Австро-Угорщина, російська — розпадалися під час війни не через військові поразки, а через економічні проблеми. Ще один чинник — прагнення до самостійності деяких суб’єктів рф. Наприклад, там є Якутія, яка виробляє найбільше алмазів, але є найбіднішим регіоном. Також є Татарстан, Північний Кавказ, які, до того ж, мусульмани…— Але ж кажуть, що «Україна не має карт», а ресурсів у нас менше, ніж у росії.— Можливо, це так, якщо дивитись на Україну ізольовано. Але Україна, на відміну від росії, має потужну фінансову підтримку країн Євросоюзу, в яких значно більше ресурсів, ніж у росії. І ми це бачимо за виділенням коштів на підтримку нашого бюджету. Нам з початку війни наші західні партнери надали підтримки в бюджет (тобто невійськової) майже на 130 млрд доларів. І в наступний рік стоїть питання про ще 60 млрд доларів. Плюс це величезний потенціал промисловий, інвестиційний, і ЄС зараз тільки включається у цей процес. Тому ми просто приречені на входження до Євросоюзу, інтеграцію у європейську спільноту.Мені подобається позиція представниці ЄС з іноземних справ Каї Каллас: не можна вимагати від України обмеження її військового потенціалу. Бо хто на кого напав? Треба вимагати це від росії, щоб вона ні на кого не нападала. Адже сьогодні росія витрачає 40% свого бюджету на війну, а на всі соціальні програми — 17%. Тому треба ставити питання до росії про скорочення видатків на військо і про демілітаризацію, не чекаючи, доки вона вкотре нападе.Але щоб це вимагати, ми повинні мати сильну позицію. Знову наголошу: маємо об’єднатись навколо державності України. Потрібен поштовх для консолідації влади, війська та народу. За підтримки європейських партнерів ми будемо мати сильну позицію, і ця кількість підтримки неодмінно переросте у якість забезпечення ЗСУ та військових дій на фронті.— А на чиєму боці Дональд Трамп? Звісно, ми не маємо права обговорювати, як таку людину могли обрати… Але чи США досі є нашим союзником?— Президента Трампа вибрав американський народ, і тільки американський народ може давати йому оцінку. Для нас його постать будується, в першу чергу, на наших емоціях, які пов’язані з нашими очікуваннями і з його реальними справами та заявами. Як науковець я можу сказати, що економічна політика, яку він реалізує, це політика ізоляціонізму, яку проводили США ще в ХІХ ст. До речі, така політика певним чином призвела до двох світових воєн, і після Другої світової була створена, наприклад, Світова організація торгівлі, почали говорити про вільну торгівлю, про зняття бар’єрів. Усі вже думали, що ми до цієї теми не повернемось…Але все-таки США сьогодні є основним постачальником озброєння та розвідувальних даних для ЗСУ. Тому покладається величезна відповіда