Продаж української зброї за кордон. Які ризики обговорюють, що кажуть у владі та яка ситуація з технікою на фронті

05.06.2025, 04:28 lb.ua

Про ризики для виробників і українського ОПК загалом, якщо держава таки не відкриє експорт, ми писали раніше.

Якщо коротко, мова про:

— Фактично весь наш ОПК має стелю — це попит в Україні. І цей попит обмежений фінансовими можливостями держави. Є співпраця з іноземними урядами, але це тимчасове рішення, це теж стеля. Для інвестора де-факто в нас один споживач, і якщо завтра він не замовить нічого — вашого бізнесу не буде. Тому великий приватний інвестор тричі подумає, чи інвестувати, бо ризик великий, — пояснює Михайло Гранчак, керуючий директор інвестиційно-банківського департаменту Dragon Capital.

З 50 опитаних стратегічних міжнародних інвесторів 28 зацікавлені компаніями українського ОПК, каже Гранчак. Основна зона інтересу — усі види дронів, РЕБ-системи, оптичні системи, транспорт. Особливо IT-компонент, тобто не просто залізо, а система для управління і взаємодії з іншими засобами.

У ТСУ стверджують: виробничі потужності дозволяють додатково виготовити дронів і РЕБ-систем на $2 млрд, але держава не має ресурсів дозамовити такі обсяги.

Загалом же, за словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії спроможні виробити зброї на $20 млрд, тоді як держава може законтрактувати лише на $6 млрд на рік.

Водночас ворогу, оборонний експорт якого знизився на 70 %, не заважає поповнювати бюджет додатковими $15 млрд від експорту, тобто 10 % від загального оборонного бюджету, підраховує Артем Старосєк, засновник і CEO розвідувальної агенції Molfar.

— В Україні оборонний бюджет — $50 млрд, і якщо ми експортуємо на 5 млрд — будемо набагато краще почуватися, — вважає Старосєк.

Зазначимо, якщо говорити про партнерські гроші в оборонці, то мова про нижчі суми. Наприклад, торік ініціатива ZBROYARI залучила понад $1,5 млрд міжнародних інвестицій від урядів дружніх країн. Тоді як у рамках співпраці за данською моделлю, у 2024-му ЗСУ отримали озброєння на майже €538 млн.

Мабуть, головний — чи не переключаться виробники на закордонний ринок після відкриття експорту (з очевидно вищими цінами), нехтуючи замовленнями держави.

На цей ризик, за даними джерел, зважають у двох варіантах експортної моделі, які розглядає Офіс Президента. Йдеться про індивідуальне погодження кожної заявки від кожної компанії, а також пропорційний експорт — дозвіл експортувати 50 % від обсягу українських контрактів, а частину виторгу від експорту передавати на зброю для ЗСУ.

Ще один ризик — гіпотетичне потрапляння української зброї в руки росіян у разі реекспорту. Цей ризик прорахувати складно самим лише обмеженням країн, у які дозволять продавати зразки техніки. Обговорюють, що в це коло входитимуть країни-учасниці Рамштайну.

Водночас росіяни досі вдало маскуються під європейські компанії. Артем Старосєк з агенції Molfar каже про щонайменше дві історії, які викрили під час повномасштабної війни.

— Перша — це французька компанія, яка вийшла з пропозицією співпраці: ми дивимося глибше — а це спільна компанія з Казахстаном, ще глибше — з росіянами. Друга — німецька компанія, що має вигляд гарної європейської, що запускає супутники, тоді як наше розслідування показало, що це представник Роскосмосу в Німеччині, — розповідає Старосєк.

На його думку, варто порушувати питання не лише фактичної наявності росіян у Європі, а й шпигунства та кібератак.

У такому разі грамотно побудована протидія цьому ризику з боку України могла б посприяти і безпеці європейських держав.

Третій ризик — політичний. Політики країн-партнерок нерідко виступають проти допомоги Україні, тож якщо вона почне продавати власну зброю за кордон, російська пропаганда зможе це використати у власних цілях, подавши цю тему як додатковий аргумент для скорочення підтримки української армії.

Натомість Марія Берлінська, керівниця Центру підтримки аеророзвідки і проєкту Victory Drones, вважає, що це питання комунікації, адже оборонний експорт є вагомим інструментом геополітики.

— Україна може віддячити партнерам, уклавши контракти з певними виробниками про інтелектуальну власність на вироби і не лише. Це не просто гроші, це можливість тримати у фокусі довготермінові стратегічні партнерства і допомагати Європі прокидатися. Треба чітко комунікувати, що ми захищаємо безпеку Європи. І давати нам зброю і проводити спільні розробки — це великий безпековий інтерес, — пояснює Берлінська.

Вадим Юник, CEO FRDM, президент Технологічних сил України, вважає, що українські виробники вже мають учитися співпрацювати з європейськими партнерами.

— Бо якщо ми хочемо повністю відірватися від Росії, нам треба забути, як співпрацювати з ними, і працювати за моделлю Європи. Можливо, зараз ми не готові, але треба йти і вчитися створювати спільні підприємства, технології, — зазначає Юник.

Тим часом обмеження експорту стосується не лише готових продуктів чи програмного забезпечення, а й запчастин. Як розповів Олексій Бабенко, засновник Vyriy Drones (нещодавно заявив про FPV-дрон зі 100 % українських комплектуючих), він намагався експортувати в країни Європи звичайні плати, подібні можна придбати на китайських майданчиках.

— Нам відмовили, бо льотний контролер — це оборонна історія. Експорт — це також про вплив. Уявіть, у Німеччині починають виробляти свої дрони, де за основу взяті компоненти з України — це спрощує захід для українських компаній на ці ринки, бо їх знатимуть, їх бачитимуть на виставках, — пояснює Бабенко.

В Офісі Президента і Міноборони розглядають три моделі оборонного експорту, пишуть Forbes і Еспресо, посилаючись на свої джерела серед виробників:

Їх також підтверджує Forbes ексзаступник міністра економіки Ігор Фоменко.

Кожен варіант має свої недоліки. Перший, найнепрозоріший: погодження видаватимуть у ручному режимі, тож чиновники можуть сприяти наближеним компаніям.

Сьогодні це так фактично і працює (точніше не працює): юридично експорт не заборонений, компанії приходять із заявкою в Державну службу експортного контролю (ДСЕК), а їм відмовляють або не відповідають.

Технологічні сили України натомість пропонують додати посередника між виробником і ДСЕК, який аналізуватиме кожну заявку на експорт за визначеними критеріями і допомагатиме ухвалити остаточне рішення. Цим посередником, на їхню думку, міг би стати Мінстратегпром.

Друга і третя моделі прозоріші і сприяють фінансовій підтримці Сил оборони, та через обговорювані відсотки (20 % мита) відсікають менших виробників, які не можуть собі дозволити платити спецплатіж або ті самі 20 % мита.

«Краще, ніж у 2022–2023 роках», — так описують ситуацію зі зброєю у війську учасники панелі «Досвід військових: забезпечення армії та державні закупівлі озброєння» на форумі «Експорт безпеки».

Шляхів потрапляння зброї у підрозділи є декілька — централізований через держзакупівлі і Командування сил логістики, децентралізовані через кошти, які дають на бригаду та програму єБали, а також волонтери і співпраця з виробниками. Якщо останні чотири — це про можливість вибирати, то перший — це про «бери, що дають», як перефразував один учасник: «отримуєш те, що не потрібне».

Тому в різних підрозділах рівень забезпечення відрізнятиметься.

— Оцінюючи динаміку, то у 2023 році не було нічого, у 2024 році щось з'явилося, у 2025, напевно, за відчуттями, десь 40 % [потреби фронту] точно закрито. У якихось історіях закрито 60 %, у якихось 70 %, але це цифри довкола цієї загальної, — каже Андрій Оністрат, старший офіцер Управління безпілотних систем Командування Сухопутних військ.

Якщо говорити про безпілотники й оцінювати, що є, чого немає, то тут суттєва різниця залежно від типу.

— Якщо треба FPV, ти питаєш в Командування Сил логістики, скільки на тебе виділено, і забираєш, скільки є. Але зараз основним засобом ураження на тактичному рівні є Vampire, відповідно, вони завжди потрібні, бо їх завжди не вистачає. Їх можна добирати за єБали. Якщо говорити про крила — це дуже круті засоби, їх особливо немає (у межах централізованого постачання), бо роль держзамовлення в цих засобах дуже невелика, — пояснює Оністрат.

На його думку, потрібно розвивати систему децентралізованих закупівель, тоді підрозділи могли б більше запаковуватися за потребою — і це вирішило б проблему нестачі та співпраці з виробниками.

— Думаю, було б добре, якби підрозділи отримали право безпосередньо формувати замовлення. І потрібне планування [замовлення й закупівель]. А в основі планування мають бути військові разом з експертами, — додав Оністрат.

Вище керівництво держави розмірковує про оборонний експорт ще з вересня 2024 року, розповідав Forbes Ігор Фоменко. За його словами, рішення могли ухвалити вже у травні. А робота триває кілька місяців на різних рівнях.

Тут мова не лише про Офіс Президента, а й Міноборони, ДСЕК, Мінстратегпром, Генштаб і парламентський комітет з питань економічного розвитку.

Ще в серпні минулого року нардеп Олександр Маріковський розповідав «Економічній правді», створюють робочу групу, аби напрацювати політики для розв'язання питань експорту озброєнь.

— Щойно робоча група розробить механізм, який влаштує і оборону, і бізнес, він швидко перетвориться на рішення на рівні законодавства, — пояснював депутат.

А втім, попри складність питання й наявні ризики, затягувати з цим питанням не варто, вважає Ярослав Ажнюк, засновник мілтехівських стартапів TheFourthLaw й Odd Systems.

На його думку, це, «можливо, найважливіше сьогодні рішення, яке має прийняти держапарат для збільшення української обороноздатності»:

— Оптимістичний погляд на майбутнє експорту української оборонки — його точно відкриють. Питання в тому, наскільки швидко? І скільки за цей час заробить Росія на експорті своєї зброї, скільки займе ринків, які могли б зайняти ми? Скільки недоотримає українська оборонна промисловість, скільки коштів буде недоінвестовано в розробки, які захищатимуть нас від поточних і майбутніх загроз? Скільки податків недоотримає держава, за які могла б закуповувати обладнання, якого бракує?

Натомість спершу депутати планують спростити виробникам виїзд на виставки озброєння. Та навіть коли це буде та які вимоги ставитимуть учасникам виставок, поки що прогнозів не дають.