Батяр у Білому домі: як Трамп ламає правила і грає Україною

10.05.2025, 16:35 grinchenko-inform.kubg.edu.ua

Сто днів — небагато, якщо міряти часом історії, але надто багато, якщо в «Овальному кабінеті» засів картяр та батяр**. Та ще й засів удруге. Його цьогорічне повернення спершу викликало ефект дежавю: той самий риторичний стиль, ті ж ультимативні заяви в Twitter (перепрошую, в «X»), ті ж звинувачення в бік «глибокої держави» (deep state) — цим терміном він «криє» тих держслужбовців, суддів, силовиків і бюрократів, які, на його думку, саботують його політику зсередини. Цього разу він не просто скаржиться, як у 2017-му, а діє системно: кадрові чистки й перепідпорядкування ключових відомств стали нормою перших тижнів його другого терміну. Проте вже перші сто днів показали: Трамп-2 — це не просто римейк, а радше сіквел, але за жорсткішим сценарієм. Світ отримав нову серію політичного трилера з елементами гротеску, де геополітичні ризики — цілком реальні. Для початку відмотаємо плівку на декілька років і подивимось на рубікон Джо Байдена та на «воскреслого Донні» (принаймні майже так позиціонував себе Трамп, коли куля ледь зачепила мочку його вуха). Байден: 100 днів симпатії і заяв Його перша «стоденка» 2021 року відзначалася демонстративною відданістю демократичним цінностям і транснаціональній солідарності — принаймні у риториці. На тлі російської агресії, яка тоді ще здавалася «в’ялою», Україна знову опинилася в списку пріоритетів. Байден уникав прямого втручання, але вже в березні 2021-го посилив нам підтримку — військову, дипломатичну, енергетичну. Основною ставкою була оборонна допомога, а ключовим меседжем — «ми з вами, але без військ». Україну тоді сприймали як частину великої демократичної мозаїки, і попри бюрократичну повільність, саме адміністрація Байдена заклала основу для майбутнього ленд-лізу. Відносини були прагматичні, але із чітким світоглядним каркасом: добро — це ми, зло — це кремль. І хоча симпатія не дорівнює дії, Україна тоді відчувала бодай моральну безпеку. Трамп-1: 100 днів «бізнесу як політики» У 2017-му він розпочав своє президентство з… дзвінків. Серед перших — до путіна, інший — до Порошенка.З обох він намагався «зробити угоди». Для України це були 100 днів напруги: новий господар Білого дому не поспішав скасовувати санкції проти рф, але його захоплення «лідерством» путіна викликало занепокоєння. Пам’ятаємо й історію з Джуліані, й ті обережні фрази про «втому від конфлікту». Хоча допомогу Україні не згорнули, її темп і обсяг залежали від зовнішньополітичних торгів Трампа. На відміну від Байдена, який розглядав Україну через призму демократії, Трамп трактував її як актив у геополітичній грі: вигідний — співпрацюємо, невигідний — забуваємо. Саме тоді заклалася та логіка транзакційності, яка тепер у Трампа-2 виступила на повну потужність. У внутрішній політиці Трамп діє за відпрацьованим принципом: гучно ламати, а зібрати — «колись потім». Масштабну дерегуляцію, «чистку» федерального апарату, особливо в Мін’юсті та ФБР, деякі експерти вже порівнюють із «інституційним знесенням». Так званий Департамент урядової ефективності (DOGE), очолюваний Ілоном Маском, як символ нової адміністративної епохи чи то утопії, чи управлінського тролінгу, став інструментом демонтажу залишків бюрократичної опірності. Цифровізація, приватизація, автоматизація — звучить модерно, але проблема в тому, що державний апарат США не стартап, і запускати його після ребрендингу буде складніше, ніж продати чергову модель «Tesla». На тлі внутрішнього демонтажу Трамп знову обрав імміграцію як головну «страшилку» для електорату. Програма добровільного повернення нелегальних мігрантів, із виплатою $1000 на «квиток додому», стала певним символом нового підходу: гуманність на публіку, жорсткість на практиці. Така політика, за задумом, мала б заощадити гроші платників податків, але насправді відкриває ризик посилити тіньові механізми міграції. Зовнішня політика Трампа завжди була «театром одного актора». Цього разу він грає цю одноосібну роль із подвоєним завзяттям. Повернення до гасел «America First» на практиці означає дистанціювання США від багатосторонніх угод і структур, включно з новими спробами підірвати довіру до НАТО. Підписані за перші сто днів двосторонні енергетичні угоди з Саудівською Аравією та Індією демонструють орієнтацію на ресурси й ринки, а не на принципи чи союзництво. Навіть зміна риторики щодо Китаю — з конфронтації на «конкурентне співіснування» — вказує на суто транзакційний підхід до міжнародних відносин. Для Європи це означає нову фазу стратегічної самотності. Франція й Німеччина дедалі активніше декларують «автономну оборону» та необхідність самостійного вирішення кризи в Україні. Вашингтон реагує на це німою зневагою. Трамп відкрито назвав європейських партнерів «нахлібниками», і це не гіпербола, а програмна позиція. Тепер до України. Варто віддати належне: Дональд Трамп не забув, що така держава існує. Ба більше — навіть згадав її в контексті глобальної стабільності. Але як саме? Риторика Білого дому за перші сто днів була радше інструментальною: Україна — це те, через що можна торгуватися з путіним, тиснути на Європу та виставляти себе «миротворцем». Перспективи принизливі. Призупинення військової допомоги Україні під приводом «неефективності її використання» супроводжувалося закулісними сигналами Києву: мовляв, перегляньте свої позиції щодо переговорів з «ерефією». Формально — все в межах дипломатії. Неофіційно — шантаж. І саме тут починається найнебезпечніше. У лютому Білий дім повідомив про готовність «перезавантажити» відносини з росією, розглядаючи війну в Україні як один із багатьох елементів. Українські дипломати були шоковані, адже про перемовини у форматі США-рф без Києва навіть не попереджали. У кращому разі нас запросять до столу, коли вже про все домовляться. У гіршому — поставлять перед вибором: або погоджуєтесь, або залишаєтесь самі. Це не новина. Це повернення до 2018 року, коли Україна була зручним об’єктом у грі між великими. Але тепер — з одним нюансом: Україна не та. Вона має потужну армію, досвід виживання у війні, дипломатів світового рівня. Але без підтримки США цей ресурс може виявитися недостатнім, якщо москва отримає міжнародну індульгенцію. Аналітично це означає: Трамп «другого терміну» — це час великого перегляду статус-кво. Світ більше не буде стабільним у класичному розумінні. Рішення ухвалюватимуться кулуарно, на основі вигоди, а не цінностей. Україна опиняється між кількома ризиками: стратегічна втома союзників, втрата пріоритету в зовнішній політиці США, можливе нав’язування «мирного плану» за російським сценарієм. Усі ці шляхи небезпечні, але не фатальні. Зрештою, навіть Трамп не вічний. Але його вплив — реальний, і Україна має діяти відповідно: посиленням коаліцій у Європі, розширенням ВПК, зміцненням відносин з Конгресом США (який, на щастя, ще не Трамп) і стратегічною комунікацією з громадською думкою Заходу. Бо якщо ми не напишемо свою версію історії — її напишуть за нас. І в новій редакції геополітичного трилера ми можемо виявитися не героями, а другорядними персонажами з трагічним фіналом. *Флоп у покері – «друга вулиця», тобто, момент, коли дилер відкриває 3 карти з 5-ти на столі, а гравці можуть вдруге зробити ставки. **Тут це слово вжито як данина не львівській субкультурі, а угорському оригіналу betyar, що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюрист, гульвіса.