«Так вийшло, що ваша дочка померла!» – сказали мені лікарі

06.03.2025, 18:07 33kanal.com

— Моя 37-річна донька хворіла легеневою гіпертензією, лікувалась у Києві в Інституті Стражеско. У Львові проходила курс лікування у професора Любомира Кулика, — розповіла у редакції Галина Володимирівна Луцишина з Великої Ростівки Оратівської ТГ.— Повернулись додому. Але 8 лютого у неї почався сильний напад блювання, в Оратівській лі­карні його зняли. Сказали, що в неї різко впав гемоглобін. Очевидно, десь в організмі сильний крововилив. Зранку 9 лютого «швидкою» відправили у Вінницю, в обласну лікарню ім. Пирогова.У «Високоспеціалі-зованому клінічному Центрі отоларингології та склероми» (далі — Центр) зробили рентген і поклали її у блок інтенсивної терапії, у реанімацію. Це була неділя. Вона просила відкрити вікно, бо задихалась — не відкрили. Просила дати води — санітарка не дала, бо, мовляв, не було команди лікаря. Просила викликати її лікуючого лікаря з районної лікарні — не викликали. А ще якийсь незрозумілий дим пішов з блоку інтенсивної терапії, санітарки бігали коридором, махали, провітрювали.Біля дочки були лікарі Юлія Бондар, Лідія Дорожкіна. Поклали її навзнак, хоч вона просила повернути на бік. Але сказали, що цього не дозволяє тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА). Вона страждала, зірвала кисневу маску. Тоді їй дали кисень через ніс і прив’язали руки до ліжка. Донька сильно кричала: «Відв’я­жіть! Я буду напівсидячи-напівлежачи!». В неї було запалення гайморових пазух, вона ніколи не дихала киснем через ніс, завжди мала при собі кисневу масочку. Я намагалась порадитись з лікарями Центру, але мені відповіли, що в лікарні свої правила, і назвали мою доньку істеричкою.Чотири години я чула крики-верески доньки. До того ж мене лякали по­ліцією, якщо буду прориватись до неї. Послали мене в аптеку, я купила все, що було у списку, віддала лікарям.Я не знаю, що там було. Я почула, як донька дуже сильно застогнала двічі і замовкла. Через півгодини вийшли три лікарки, стали переді мною. «Що, вже істерички немає?» — питаю у них. А вони мені: «Так вийшло, що ваша донька померла!»Що зробили з моєю дитиною в «Пироговці»? Я не знаю. Тільки знаю, що у Львові, у Києві до неї ставились дуже уважно, професор водив її по коридору, дивився, коли в неї починалась задишка. Волонтери зі Львова перекинули гроші на карточку для операції. А тут — вона кричала по-звірячому, стогнала, а потім замовкла назавжди.— На жаль, ця пацієнтка тривалий час страждала на невиліковне захворювання, — пояснив Василь Стойка, заступник директора Центру по медичній частині. — Вона була госпіталізована у критичному стані з підозрою на шлунково-кишкову кровотечу та анемію важкого ступеня. Останніх три дні знаходилась на кисневій терапії за допомогою концентратора в домашніх умовах. Положення пацієнтки було вимушене, сидяче. Її сві­домість була порушена, збуджена та некритична до свого стану. Це об’єк­тивно зумовлено гіпоксимією змішаного ґенезу. Всі ці дані свідчили про декомпенсацію основного захворювання.Жінка була транспортована у відділення інтенсивної терапії №2, де їй було надано необхідну допомогу, консультацію лікарів (кардіолог, хірург, гінеколог, судинний хірург, ендоскопіст). Були терміново проведені всі необхідні діагностичні і лікувальні заходи!Але стан пацієнтки залишався важким, спостерігалася значна декомпенсація основного захворювання. Медичний персонал доклав максимум зусиль для її стабілізації, допомога була надана у повному обсязі відповідно до клінічних протоколів. Однак, незважаючи на всі вжиті заходи, врятувати життя молодої жінки не вдалося.Ірина ЗОНОВААвтор: Ірина Зонова