Добровольці 120-ї - Лєба про свій легендарний гіпс із Бахмуту та бунти ухилянтів у Польщі

25.04.2024, 10:22 33kanal.com

Руслан Лебєдєв прийшов добровольцем у 120 бригаду Сил ТрО ЗСУ з самого початку. Новина про повномасштабне вторгнення застала чоловіка у Польщі. Руслан вирішив повернутися в Україну, залишивши спокійне життя та роботу приїхав боронити Батьківщину.– Не шкода було кидати роботу, хорошу зарплатню, тихе життя?– 2 березня я виїхав з Польщі, а 4 вже був у територіальній обороні. Так ворог під Києвом був, як я міг лишитись за кордоном. Хоча, коли повертався, то нас у вагоні їхало 4 громадян України та польська преса і все…Багато хто лишився у Польщі.– Чи були колеги, які запитували, навіщо ти їдеш і для чого тобі це потрібно?– Були такі. Нажаль. Повертались одиниці.– Які тоді були думки? Що говорила тобі жінка?– Думка одна – відбити наступ ворога. Тоді вже йшли бої під Києвом. Жінка хотіла їхати в Польщу, але я їй заборонив, бо тоді було небезпечно добиратися.– Ти не жалкуєш що повернувся та пішов у ТрО?– Ні. Я вже третій рік служу у окремому підрозділі 120 бригади Сил ТрО ЗСУ, маю два поранення на Ізюмському напрямку та Бахмут.Ми з побратимами утримували позицію висоток на Бахмуті біля школи. О 4:30 ранку почав працювати по позиції танк, а о 12:00 дня був останній «прильот», який зруйнував висотку. Там я і отримав контузію та перелом руки зі зміщенням. Я тоді знаходився на першому поверсі. Снаряд залетів у шахту ліфта. Мене вибуховою хвилею відкинуло до входу. Коли я почав вставати, то завалювався під’їзд будинку, але я встиг вискочити. Як виходив звідти? Зброю не кинув?Виходив на своїх ногах, щоправда тоді був стан шоку. Права рука була в нормі, тож автомат міг тримати. Адреналін ще був довго, навіть коли мене евакуйовували в Костянтинівку, де зробили знімок та загіпсували ліву руку. На гіпсі розписався весь підрозділ розвідки, який був на бахмутському напрямку.– Що сказала дружина?– Я їй розповів про все що сталося, набрав по відеозв’язку, коли лікувався у медичній частині. Вона побачила мій стан, була шокована. Але слава Богу, що я залишився живим. Моя родина мене підтримує– Що зробив з гіпсом? Не думав передати у рідну школу?– Цей історичний гіпс буде залишатися в мене як пам’ять про захист Бахмуту.– Що ще і в якому стані побачили у цьому місті?– Були у Бахмутській школі, яка розбита була вщент. Серед руїн – книги, зошити. Багато зруйнованого, майже все… Але ми утримували позиції до останього. Шкода було, що русня все нищить. Знайшов я вцілілу книжку «Майстер і Маргарита» Булгакова – узяв собі на пам’ять, аби не пропадала.– Коли нас відводили Бахмут ще був наш. Там постраждало багато хлопців – 200, 300. Серед нашого підрозділу – лише контузії. Ми навіть тортом відсвяткували день народження побратима там.– Що ти думаєш про ухилянтів, людей які ховаються від повісток та намагаються втекти за кордон?– Я вважаю, що це не нормально. Тому що ворог йде на нашу державу, комусь потрібно її боронити. Нас добровольців не так багато залишилось і на наших плечах ми все не зможем винести. Новим людям потрібно приєднуватися, щоб доукомплектувати підрозділи. Обороняти країну потрібно, тож приєднуйтесь до лав ЗСУ.А ці молоді хлопці , які зараз у Польщі вимагають нових паспортів України, для мене взагалі якась дичина… Втекти із країни, яка стікає кров’ю, і вимагати своїх прав за кордоном… Який я добровільно залишив і приїхав воювати…– Зараз має вступити в силу закон про мобілізацію, довкола якого точились дискусії, зокрема чи варто запрошувати в ЗСУ людей, які зробили помилку раніше та відбули вже покарання? Одні кажуть що вони мають право служити, а інші що ні. Твоя думка?– Я рахую, що та категорія людей може теж воювати і проявити себе на полі бою не гірше ніж інші.– Коли війна закінчиться, то ти поїдеш знову у Польщу чи залишишся в Україні?– Залишусь в Україні!– З яким настроєм повертаєшся з відпустки?– З хорошим. У мене в сина було 8 квітня день народження – 9 років. Його привітав пес Патрон. Тепер відпускає мене знов на службу.