Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
У перший день повномасштабного вторгнення старший лейтенант В’ячеслав Радіонов загинув, врятувавши усю льотну бригаду, яка у перші дні війни рятувала Київ від повітряних атак ворога.
24 лютого російські війська намагалися захопити аеродром Василькова, аби мати плацдарм для висадки озброєного десанту, що вирушить в бік столиці. О 5.10 ранку, за майже 2 години до початку дій на летовищі Гостомеля ворог здійснив ракетний удар по Василькову.
Аби вберегти від обстрілів літаки, які перебували на аеродромі, необхідно було підняти їх в небо. Однак саме в цей час в напрямку Василькова рухалась ворожа авіація. 25-річний В’ячеслав Радіонов був за штурвалом першого винищувача, який вилетів назустріч трьом російським літакам. Він вступив у повітряний бій та загинув, проте у цей самий час усі літаки, які перебували у Василькові, здійнялися в повітря та вціліли.
Того ж дня льотчики 40-вої бригади тактичної авіації збили щонайменше 6 російських винищувачів. А у наступні дні війни боронили небо над Києвом. Саме їх називали «Привидами Києва» за готовність воювати за життя мирних жителів.
Ворожий десант у Василькові та околицях вночі о 0.30 26 грудня таки висадився – проте його вдалося знищити силами ЗСУ.
В’ячеслав Радіонов – онук військового льотчика. Він виріс у Запоріжжі, дід навчив його авіамоделюванню та з самого дитинства В’ячеслав мріяв літати в небі. Тому і вступив вчитися на льотчика до ліцеї у Запоріжжі.
«У 2014 році уже почалися бойові дії на Донбасі, і це покоління, ці хлопці, які поступали чітко знали, що вони пов’язують своє життя з військовою справою, і не просто будуть ходити у формі чи красуватися на парадах, а їм доведеться застосовувати свої знання та навички безпосередньо в бою», – розповів Руслан Кулька, керівник військового навчального закладу, де вчився майбутній льотчик.
В’ячеслав врятував інших – бо мав з дитинства загострене почуття справдливості, каже мама героя Інна:
«Ще з дитинства, якщо треба було когось захистити, ніколи не терпів несправедливість. І друзів вибирав собі таких. До його виховання багато доклала бабуся старого гартування: «Ні-ні, так-так»… Завдяки йому інші пілоти змогли полетіти… Він навіть тут не злякався», – каже мама.
В домі батьків зберігаються перші нагороди В’ячеслава, які отримав ще дитиною – з чемпіонатів з авіамоделювання.
«Я коли відлітав, працював на меблевій фабриці, робили з ним вдома вироби, наочності. Водив його ще коли в школі вчився на аеродром, покрутити, спробувати. І за столом у нас завжди була авіаційна тематика», – розповідає дід В’ячеслава Віктор Радіонов.
Посмертно 28 лютого льотчика нагородили орденом «Золота Зірка» – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Нагадаємо, наприкінці листопада у Василькові попрощалися із загиблим льотчиком Радіоновим, який загинув у перший день вторгнення.
