Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Олександру 54 роки і майже все своє життя він пропрацював у лісництві. Його рідне село на Київщині потрапило під обстріли й змусило мешканців рятувати свої життя покидаючи свої будинки. Його історію розповіли на ФБ-сторінці обласного фтизіопульмонологічного медичного центру.
Олександр зізнається, що їхати з села не планував.
“Мої рідні виїхали одразу, а я думав відсидітися в погребі”, - каже чоловік. – “Мене та ще кількох чоловік вивезли наші військові, коли бомбити почали по-серйозному”.
Прихисток Олександр знайшов у Рівному.
Тиждень життя "на вокзалі" у невідомості, а потім намагання облаштувати новий вимушений спосіб життя.
“Став шукати роботу. Без результату. Запропонували йти в ЗСУ і я погодився. Став проходити медичне обстеження і лікарі сказали, що є підозра на туберкульоз”, - розповідає чоловік.
Так, Олександр опинився у Рівненському обласному фтизіопульмонологічному медичному центрі.
“У пацієнта діагностували туберкульоз легень та гортані”, - розповідає завідувачка відділення, лікар-фтизіатр Шикор Олександра Павлівна. – “Чоловік перебуває в стаціонарному відділенні медичного центру. Місяць лікування згідно з встановленою схемою показує позитивну динаміку”.
Закладом та персоналом чоловік задоволений, от тільки нарікає на шум міста загалом.
“Не знаю, як люди в місті живуть. Мені спочатку здавалося, що я з глузду з’їду. Як тільки пройду лікування одразу повернуся до себе в село», - каже Олександр.
А ще чоловік переконаний, що Україна обов’язково переможе, бо по іншому бути просто не може.
