Від мільярда євро до цеглини на плиті

10.09.2026, 16:09 lb.ua

Київ. За п'ять днів до нашої розмови російська ракета вкотре знищила секцію житлової багатоповерхівки.

Важка техніка вже майже розчистила завали. Там, де були квартири, — чорна порожнеча. Біля дерева у дворі — квіти, дитячі іграшки, лампадки та портрети загиблих родин. Задня стіна розташованого поруч торговельного центру повністю обпалена. Люди стоять мовчки, дехто плаче.

— Я, мабуть, ніколи тут більше не купуватиму каву. Станція метро тепер назавжди асоціюватиметься зі смертю, — тихо каже перехожий.

Українська енергетика сьогодні існує саме в такій системі координат. Її неможливо просто ремонтувати за мирними регламентами. Необхідно одночасно латати дірки після ударів, захищати вціліле бетоном і сітками від наступних атак, будувати децентралізовану малу генерацію та інтегруватися в європейський ринок.

У мирний час ці етапи розтягнулися б на десятиліття. Під час війни вони мають відбуватися синхронно.

Німеччина стала ключовим партнером України у відновленні енергосистеми. Утім, навіть відповідь на базове журналістське запитання «скільки саме передано?» перетворюється на складне розслідування.

Офіційні цифри постійно оновлюються. Якщо навесні 2026 року в Берліні звітували про понад 1,2 млрд євро двосторонньої допомоги, то напередодні нової зими Федеральне міністерство економіки та енергетики (BMWE) оголосило про черговий масштабний транш: через державний банк розвитку KfW виділяється ще близько 250 мільйонів євро на термінові ремонтні потреби.

«Для нас Україна — це не далека війна. Її безпека — це європейська відповідальність. Саме енергопостачання залишається фронтовою лінією цього протистояння, — наголосила федеральна міністерка економіки та енергетики Катерина Райхе. — Німеччина є найбільшим донором Фонду підтримки енергетики та допомагає Україні разом із німецьким бізнесом. Завдяки поставкам енергетичного обладнання вдалося відновити постачання для 1,4 мільйона людей».

Сукупний обсяг допомоги важко звести в один рядок, адже в німецькому бюджеті немає єдиної статті «на українське світло». Фінансування розподілене щонайменше між п’ятьма міністерствами, банком KfW, агенцією міжнародного співробітництва GIZ, службою технічної допомоги THW та прямими муніципальними програмами.

Головний і найбільш структурований інструмент — Фонд підтримки енергетики України (Ukraine Energy Support Fund, UESF) при Секретаріаті Енергетичного Співтовариства у Відні. З урахуванням вересневого траншу внесок Німеччини зріс із 560 млн до приблизно 810 мільйонів євро. Загалом цей міжнародний фонд акумулював понад 2,4 мільярда євро від більш ніж 35 партнерів, і Берлін забезпечує близько третини всіх надходжень.

Другий потужний канал — прямі позики та гранти системному оператору НЕК «Укренерго». За даними компанії, з 2022 року уряд ФРН через KfW надав їй понад 366 мільйонів євро на спецтехніку, високовольтне обладнання, антидроновий захист та будівництво інтерконекторів. Сам KfW оцінює фінансування «Укренерго» у понад 450 млн євро, адже адмініструє і кошти Євросоюзу. Загальний же енергетичний портфель KfW Entwicklungsbank в Україні сягає 868 мільйонів євро.

Третій напрям — GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва). Лише за прямими закупівлями 2024–2025 років агенція надала обладнання на понад 54 млн євро: понад 120 когенераційних установок, 26 модульних котелень, 160 трансформаторних підстанцій та 140 промислових систем накопичення енергії. Окремо GIZ доставила українським громадам понад 22 тисячі одиниць техніки, переданої німецьким приватним бізнесом як гуманітарна допомога (зокрема, 18 тисяч сонячних панелей та майже двісті трансформаторів).

Четвертий канал — THW (Федеральна агенція з технічної допомоги): близько 170 млн євро, понад 1 700 верифікованих потужних генераторів, спецтехніка для ДСНС та мобільні станції очищення води.

Додайте сюди проєкти фізичного захисту Рівненської та Південноукраїнської АЕС, обладнання від німецьких операторів мереж Amprion, TenneT, TransnetBW і 50Hertz — і загальна сума перевищить будь-які консервативні звіти.

Чому цифри не сходяться в єдиний баланс? Тому що кожне відомство веде власний облік: хтось фіксує підписані зобов'язання, хтось — фактично списані кошти, а хтось — балансову вартість «заліза». Керівник підрозділу підтримки української енергетики Секретаріату Енергетичного Співтовариства Адам Балог визнає: «Ми також не бачимо всієї картини повністю».

Для донорів це питання координації та звітності. Для українського споживача — чи з'явиться взимку струм у розетці.

Восени 2025 року в українському енергетичному секторі спалахнув гучний корупційний скандал за участю високопосадовців. Для західних партнерів це стало моментом істини.

«Корупційні скандали жодним чином не сприяють довірі, — стримано, але жорстко коментує керівник представництва KfW в Україні Лоренц Гесснер. — Як фінансова установа, головним клієнтом якої є Федеральний уряд Німеччини, ми надзвичайно чутливо ставимося до таких питань. Це прямі репутаційні та фінансові ризики».

Але показова не стільки реакція, скільки фінансова архітектура, яку збудували німці. За словами Гесснера, «ми ніколи не передаємо всю суму фінансування одержувачам авансом. Ми здійснюємо прямі платежі підрядникам — і лише після фактичного підтвердження завершення робіт. Ми не спрямовуємо кошти через державний бюджет України для подальшого перерозподілу, а працюємо виключно напряму з підприємствами».

Цікаво, що у свіжому рішенні про виділення 250 мільйонів євро Берлін офіційно висунув зустрічну вимогу: підтримка через UESF безпосередньо прив'язується до дотримання стандартів корпоративного врядування (Corporate Governance) українськими державними енергокомпаніями та жорсткого комплаєнс-контролю з боку KfW.

У Відні, де розташований Секретаріат енергетичного співтовариства, процедури вибудувані не менш жорстко. Фонд залучає незалежного міжнародного закупівельного агента, тому тендери формально проходять поза системою українських публічних закупівель ProZorro.

«Там, де взагалі немає бюрократії і все відбувається миттєво, часто виникає корупція, — пояснює Адам Балог. — Якщо поглянути на гучні кримінальні провадження в секторі, то майже завжди йдеться про закупівлі за класичними державними процедурами. Ми не можемо дозволити собі таку модель».

Зворотний бік цієї медалі — закритість інформації. Донори та Міненерго свідомо засекречують точні специфікації контрактів, обсяги поставок і географію об'єктів з міркувань фізичної безпеки. Антикорупційний захист спрацював, проте платою за це стала майже повна непрозорість процесів для українського суспільства.

Місто Білопілля на Сумщині — за десять кілометрів від кордону з РФ. Інфраструктура громади розстрілюється росіянами прицільно.

Міський голова Юрій Зарко розповідає, що під удари системно потрапляють трансформатори, насосні станції, комунальні автобуси й навіть ремонтні машини. Станції першого підйому води винесені майже до самого кордону. Навіть маючи дизель-генератор, чергова бригада не може виїхати для його запуску: небо контролюють ворожі FPV-дрони, які полюють на цивільні автівки.

Обидва службові автомобілі мера вже розбиті дронами, пересуватися доводиться пішки або велосипедом. Один із потужних генераторів, переданих у громаду через GIZ, росіяни знищили прямим влучанням за лічені дні після доставки; інший вцілів завдяки натягнутій антидроновій сітці.

«Нам потрібні не громіздкі промислові агрегати, які неможливо заховати, а мобільні станції від 10 кВт, які можна за хвилину завантажити в пікап і швидко перевезти на інший об’єкт», — пояснює мер.

У сусідній Хотінській громаді більшість населення евакуйована, проте місцеве самоврядування продовжує роботу. Її очільник Микола Торяник наголошує: генератор чи зарядна станція тут тримають не просто окрему будівлю — вони дають змогу зберегти громаду як функціональну інституцію.

У KfW цю трагічну дилему визнають відверто: вибір пріоритетів повністю покладений на українську сторону, а ризик знищення майна на прифронтових територіях залишається колосальним. Але альтернатива — залишити людей без базових послуг взагалі.

На тлі повільних процедур великих міжнародних фондів найбільш життєздатними виявилися прямі партнерства «громада — громаді».

Місто Тростянець на Сумщині, яке пережило важку окупацію та регулярні обстріли, знайшло опору в німецькому містечку Монтабаур (земля Рейнланд-Пфальц). Зв'язок налагодився без участі міністерств: уродженка Тростянця Наталія Штрефлер прийшла до мерії Монтабаура з фотографіями руйнувань рідного міста.

Німецька сторона відреагувала миттєво. Тодішня міська голова Габі Віланд повезла мера Тростянця Юрія Бову до місцевого будівельного гіпермаркету і за власний кошт придбала перший бензиновий генератор та інструменти. Згодом співпраця масштабувалася: за підтримки партнерів та фондів Engagement Global і GIZ на двох дитсадках і будівлі міськради встановили дахові сонячні електростанції.

Три локальні СЕС уже виробили понад 80 МВт·год, заощадивши міському бюджету 1,1 млн гривень. У 2026 році Монтабаур доставив ще 500 перевірених уживаних сонячних модулів: їх змонтували на даху міської лікарні, додавши потужний генератор.

Секрет успіху Тростянця простий: місто не чекало, доки німці оплатять «під ключ» усі послуги, а саме виділило кошти на кабелі, інвертори та металоконструкції й миттєво звітувало за кожен крок. Допомога завершилася не підписанням протоколу, а появою напруги в мережі лікарні.

За даними Асоціації міст України (АМУ), наразі діє понад 270 прямих партнерств між українськими та німецькими містами. Експерт АМУ Олег Гарник підкреслює: децентралізований формат дозволяє розв'язувати проблеми оперативно, оминаючи бюрократичні лабіринти центральних урядів.

Утім, цей канал натрапляє на іншу перешкоду — відставання нормативної бази. «За три роки муніципалітети пройшли модернізаційний шлях десятиліть. Проте українське законодавство не встигає за цими темпами, створюючи юридичні колізії навколо передачі й підключення обладнання», — наголошує Гарник.

Виникає закономірне запитання: чому громади змушені шукати генератори у будівельних супермаркетах Ба