Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Другі роковини повномасштабної війни: якими є втрати української промисловості

mind.ua

Другі роковини повномасштабної війни: якими є втрати української промисловості

У 2022-му році через масовані обстріли промислових потужностей Україна втратила 29,3% ВВП – тобто фактично третину свого промпотенціалу. 2023 року вдалося отримати приріст економіки в 5% (за даними НБУ). Щоправда, за підрахунками спеціалістів ООН, зростання трохи менше – 4,8%. Для України це гарний показник. Водночас сьогодні вже можна рахувати втрати, які не підлягають відновленню. Mind спробував нагадати про найбільші з них.Читайте також: Друга річниця повномасштабної війни: з чим до неї прийшло сільське господарство. ІнфографікаСуднобудування. Україна втратила всі суднобудівельні потужності в Херсоні та Миколаєві. Або ж вони дуже сильно пошкоджені. Це з десяток підприємств, які ще були «на слуху», тому що їх час від часу намагалися «перезапустити» чи не кожен з українських прем’єр-міністрів протягом останніх двох десятиліть.Йдеться про Херсонський суднобудівний завод, Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод, Херсонський державний завод «Паллада», Чорноморський суднобудівний завод, Миколаївський суднобудівний завод, Миколаївський суднобудівний завод «Океан», Суднобудівний-судноремонтний завод «Нібулон», та інші менші судноверфі в Одесі, Чорноморську, Кілії, Очакові.Зі стапелів цих підприємств могли сходити легкі військові кораблі, танкери для перевезення палива та хімпродукції, «панамакси» для сипучих продуктів – зерна, руди, металу тощо. Наразі всі причали та доки зруйновано та розорено. З херсонських підприємств вивезене найцінніше обладнання, а саме – великі вантажні крани німецької фірми Krupp, які срср купував свого часу за валюту, отриману від продажу нафти. Портове вантажне обладнання Krupp стало однією з найголовніших цілей для ворожих ракет.Єдиний «руський» авіаносець «Адмірал Кузнєцов» будувався на Миколаївських судноверфях наприкінці 1980-х. Але 1991 року його було викрадено та перебазовано в російський порт Мурманськ. Завершити повне збирання, переобладнання та комплектування російські суднобудівники не можуть і досі: зараз корабель стоїть на черговому капітальному ремонті.Руйнування миколаївської інфраструктури триває дотепер. Через присутність на косі Джарилгач «руські війська» отримали контроль над Дніпро-Бузьким лиманом, а це означає, що з портів Миколаєва, Очакова та Ольвії неможливо нічого вивозити, адже туди просто не можуть зайти кораблі без ризику бути знищеними.Нафтопереробка. Вірогідно, Україна втратила два нафтопереробні заводи – Херсонський та Лисичанський. Перший не є критичною втратою: він своє «відпрацював» ще у 1980-х.А от на Лисичанському НПЗ було встановлене сучасніше обладнання, яке навіть дозволяло виробляти продути нафтохімії – поліетилен і поліпропілен. Але сам завод був зупинений ще 10 років тому його власником – компанією «роснєфть». Що зрештою там залишилося, побачимо після деокупації.Також загарбники розграбували підприємство «Сєверодонецький Азот»: все устаткування звідти вивезено в невідомому напрямку. Заводу вже не існує – від нього залишилися самі лише бетонні блоки. Так само як і знаменитий «Стирол» – найбільше хімічне підприємство України, що розташовувалося в Горлівці. За 10 років російської окупації з нього викрадено все обладнання. До речі, через територію «Стиролу» проходить магістральна труба аміакопроводу Тольятті – Одеса, який зараз не працює, але аміак у трубі залишається.Найбільших атак російськими дронами та ракетами й досі зазнає Кременчуцький НПЗ у Полтавській області. Він не є «секретним об’єктом», адже побудований наприкінці 1960-х і позначений на всіх картах та в довідниках. Тому його методично бомбардують майже щомісяця. І що показово: як тільки на заводі відбуваються якісь виробничі процеси – туди відразу прилітають ворожі ракети.Металургія. Це – найбільш болюча втрата для ВВП України за час повномасштабної війни. Руйнування двох Маріупольських метзаводів – «Азовсталі» та ім. Ілліча – просто викинули нашу країну з десятки найбільших світових виробників металу. З довоєнних 12–15 млн тонн сталі на рік тепер вітчизняна промисловість ледь видає виплавку на рівні 3,5 млн тонн.А підрив Каховської ГЕС створив великі труднощі для роботи гірничо-збагачувальних комбінатів Криворіжжя та меткомбінату «Арселор Мітал Кривий Ріг». Останній ледве працює на 30%. Це сталося через дефіцит електроенергії та постачання прісної води для виробничих потужностей.Окрім двох найбільших метзаводів, Україна втратила також найбільший у Європі коксохімічний комбінат – Авдіївський. За словами його керівника, з підприємства вдалося вивезти найцінніше обладнання та реактиви, але відновити довоєнні обсяги виробництва на інших підприємствах поки не вдається. До того ж під постійною терористичною навалою й інші меткомбінати у Дніпрі, Кам’янському та Запоріжжі.Через методичні бомбардування з боку військ рф, що засіли на лівому березі Дніпра в районі Енергодара та нижче, змушені були зупинити виробництво найбільші підприємства Нікопольського та Марганецького районів Дніпропетровської області. Восени 2023 року «встали» Марганецький і Покровський гірничо-збагачувальні комбінати, де видобували марганцеву руду, а слідом за ними зупинилися Нікопольський і Запорізький заводи феросплавів.Втім є певні невідповідності та непорозуміння. Наприклад, Запорізький залізорудний комбінат. Він знаходиться на окупованій території Запорізької області в селищі Малі Білозерці, буквально на лінії вогню. Важко визначити, чи видобувають там руду саме зараз, але чомусь одна українська енергетична компанія запевняє, що постачала туди електроенергію протягом цілого року. Зараз із цією справою розбираються суди. На жаль, є і більш прикрі дані. На окупованих територіях продовжують функціонувати металургійні підприємства. Майже на повну потужність за 40–50 км від лінії фронту працює Єнакіївський металургійний завод. Ба більше, функціонують і мартенівські печі заводу ім. Ілліча в Маріуполі: щомісяця десятки тисяч тонн металу відвантажуються з Маріупольського порту. Всі запаси холдингу СКМ зі складів там уже давно вивезли, тож зараз іде відвантаження «свіжої» продукції – грубої та дешевої, проте готової.Вугілля. На окупованих територіях Донецької та Луганської областей вугільної промисловості практично не залишилося. З 2014 року зі 154 шахт, що працювали, залишилося сім, і це переважно шахти з коксівним вугіллям. Ледве жевріє колишній актив Єфима Звягільського – шахта ім. Засядька. Вона теж опинилася на лінії бойових дій.Цієї зими половина окупованих територій Сходу України була позбавлена теплопостачання через дефіцит енергетичного вугілля. Але найцікавіше те, що місцеві мешканці не змогли купити навіть вугілля зі знаменитих донецьких «копанок». Свого часу радянська влада спеціально дозволила залишити відкритими та в доступі деякі вугільні пласти «про всяк випадок». Цими кар’єрами 70 років користувалися всі охочі, особливо активно – у роки незалежності.А от тепер навіть таке вугілля виявилося недоступним. Немає кому його видобувати, не залишилося виробничих інструментів і машин; немає тих, хто може заплатити за цей ресурс. Тобто росія «одним махом розв’язала» багаторічну проблему України з копанками, та й узагалі – з проблемними збитковими шахтами.Машинобудування та доля інших виробничих ліній. Під постійними обстрілами опиняються всі машинобудівні заводи. Ворог по кілька разів б’є в ті самі місця, руйнуючи вщент цехи й обладнання. Так знищений Новокраматорський машзавод, Дружківський завод газової апаратури, постраждали київський завод «Артем», миколаївський «Зоря-Машпроект», завод підшипників у Луцьку. Є руйнування цехів на дніпровському «Південмаші», запорізькій «Мотор Січі».Від початку війни зупинений Миколаївський глиноземний завод. І не лише тому, що він належить російському олігарху Олегу Дерипасці, а й тому, що туди не можна завозити боксити та немає збуту продукції в Україні. Адже ще один актив Дерипаски – Запорізький алюмінієвий комбінат – давно розграбований і зупинений.З окупованих територій ворог вивозить усе обладнання цілими цехами та виробничими лініями. Наприклад, така доля спіткала коньячний завод «Таврія» і підприємства з переробки томатів компанії «Чумак».А все, що не можуть вивезти, загарбники ріжуть на метал. Так, в окупованому Маріуполі під ніж пішов завод «Азовмаш» (виробляв різноманітні цистерни й обладнання для гірничопромислового комплексу), а в Бердянську «Азовкабель» (продукував великий асортимент силових кабелів для провідних галузей економіки й інфраструктурних об’єктів, електротехнічне обладнання).Великих руйнувань зазнали військові підприємства України, але зараз їх перераховувати недоречно. Загалом, після закінчення війни та повернення всіх територій Україні доведеться проводити нову промислову революцію.Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
13 квітня 2024