«Найбільша втрата – загибель нашого працівника»: розмова про проблеми агробізнесу зі співвласником Agricom Group

27.03.2023, 13:58 thepage.ua

Українські аграрії зараз розпочали вже третю посівну кампанію після початку повномасштабної війни. Про те, що відбувається з компанією, яка тимчасово втратила частину активів у Луганській області, відновила діяльність на звільненій Чернігівщині й далі працює на Житомирщині, розмовляло з Петром Мельником, виконавчим директором і співвласником Agricom Group, президентом Українського Клубу аграрного бізнесу (УКАБ).

Другий воєнний врожай: чого чекають від 2023 року аграрії та які виклики стоять перед ними

У якому стані зараз активи на Чернігівщині, де велися бойові дії?

– Торік ми практично все відновили в Чернігівському агрокластері. Було важко, адже поля потрібно було перевірити на наявність вибухонебезпечних предметів. Села, де розташовані наші землі та підприємства, було звільнено одними з перших, 4 квітня. Тоді ніхто не знав, як треба перевіряти поля. Спочатку робили це самостійно. Придбали в інтернеті за кордоном три звичайні металодетектори, за день — два навчилися з ними працювати й почали самостійно перевіряти території. Якщо знаходили щось підозріле, позначали це місце, і до нього ніхто навіть не наближався.

Зруйноване підприємство Agricom Group

За тиждень вдалося залучити військових — допоміг нам у цьому голова Чернігівської ОВА. Потім допомагали ДСНС і волонтери. Закінчили розмінування всіх небезпечних 400 га лише в серпні. На завершальному етапі перевірку полів провели професійні сапери.

Щодо втрат, то вони були значними. Наша машинно-тракторна станція розташована в селі Красне, яке опинилося посередині між українськими військами та окупантами. На неї тричі скидали бомби, вона була під постійним артобстрілом. Дуже сильно постраждала техніка. Щось вдалося відновити, запчастини шукали де тільки можна. Але весняну сівбу торік ми таки провели.

Зруйнована техніка Agricom Group

Село Михайло-Коцюбинське, де розташовано наше переробне підприємство, було окуповане. Ми встигли знеструмити завод, забрали жорсткі диски з комп'ютерів. Окупанти обладнали у виробничих приміщеннях свої укриття, але серйозно нічого не постраждало – було пошкоджено приміщення, розграбована сировина, продукція. На жаль, там загинув один із наших працівників – окупантам не сподобалися фотографії в його телефоні й вони його вбили. Це найбільша втрата.

Після звільнення села ми за три — чотири дні прибрали приміщення підприємства й 13 квітня запустили виробництво.

Агро підприємство після обстрілу

Агрохолдинг Agricom Group спеціалізується на виробництві та дистрибуції харчових продуктів. Об'єднує три земельні кластери в Житомирській, Чернігівській і Луганській областях із загальним земельним фондом 28 тис. га. У травні 2018 року у смт Михайло-Коцюбинське Чернігівської області розпочав роботу автоматизований виробничий комплекс із виготовлення пластівців із зернових культур і продуктів на їхній основі під ТМ «Добродія», San Grano, San Granola, WOW та YUMMOJI. Загальний обсяг інвестицій у завод становить $11 млн. Продукція експортується до 30 країн світу.

З якими рослинними культурами ви зараз працюєте? Нішеві вам зараз цікаві?

– Минулого року ми вимушено відійшли від своєї технологічної карти: сіяли те, що було. Але зараз повернулися до неї – агросектор не любить різких рухів.

Колись ми мали нішеві культури в обороті. Але поняття «нішеве» – відносне, для когось овес – нішева культура, а для нас вона – одна з основних. Зараз збільшили її посіви, щоб до 70% покрити власні потреби. Восени погода не дала нам засіяти більше пшениці, хоча таке бажання було. Цієї весни, оскільки в землі багато вологи, вирішили посіяти трохи гречки та проса.

Раніше три роки поспіль ми сіяли льон. Навіть був рік, коли засіяли 20% загального обсягу посівів цієї культури в Україні. Але я так і не зміг зрозуміти, як складаються ціни на неї. Тому ми відмовилися від льону з економічних міркувань. До того ж ця культура важка для збирання, вона швидко «вбиває» комбайни.

Розмінування полів

До соняшника, з яким було багато проблем торік, ваше ставлення змінилося?

– Ми трохи скоротили площу посівів під ним в одному з кластерів, але лише тому, що не встигли підготувати землю. Ця культура потребує спеціального обробітку землі.

Під соняшник ми залишили 2 200 га, приблизно 15% нашого нинішнього земельного банку. Це оптимальний обсяг для того, щоб не виснажувалася земля й була нормальна ротація культур.

Якою була середня врожайність, прибутковість культур минулого року? Наскільки ці показники збіглися з вашими очікуваннями?

– Про прибутковість зараз взагалі не варто говорити. За низкою культур ми пішли далеко в мінус, на деяких, насамперед на вівсі, трохи заробили. Сою прибирали пізно, вона вже частково почорніла, тож отримали невеликий мінус. Немає такої культури, яка б дуже добре себе показала торік. На період збирання припало багато дощів, через них ми півтора місяця простояли. Головним завданням минулого року було вижити. Ми ще не весь урожай продали, тому важко говорити про узагальнений фінансовий результат. Сподіваюся, вийдемо в нуль.

До війни ви багато уваги приділяли відпрацюванню технологій обробітку землі, цифровізації, точного землеробства. Війна внесла в це корективи?

– Ми вимушено відійшли від низки своїх традиційних технологій через брак ресурсів. Наприклад, ті самі дрони, які ми активно використовували в роботі до війни, не можна було використовувати з міркувань безпеки. Сподіваємося, що цього року багато до чого повернемося. Адже технології надають 20 – 30% приросту маржинальності. Під час посадки кукурудзи використовуємо лише точний метод, добрива вносимо після проведення хімічного аналізу землі на кожному полі. Онлайн-система моніторингу транспорту та техніки торік дала нам змогу зберегти суттєві кошти.

Як ви пройшли паливну кризу минулого року? Зараз купуєте паливо в Україні чи розпочали свій імпорт?

– Діяли як і будь-який середній аграрій: купували паливо де тільки можна. У нас був запас 90 кубометрів дизпалива в Чернігівському кластері. Але коли ми зрозуміли, що окупанти зовсім близько, було ухвалено рішення його злити, а місткості пошкодити. Я розумію, що це був екологічний злочин, але не міг допустити, щоб нашим паливом заправляли російські танки.

Можу сказати, що проблеми з паливом не вплинули на нашу операційну діяльність. Техніка не простоювала через те, що її не було чим заправити. Хоча часом її заправляли ледь не з бензовоза. Якщо з'являлася можливість, допомагали з паливом своїм сусідам-аграріям і теробороні.

Виробництво Agricom Group

Про власний імпорт палива не думали, оскільки наші потреби в ньому зараз не такі великі, щоб самим завозити. Партнери-оптовики пропонують нормальні умови постачання.

Наскільки важка зараз ситуація з добривами?

– Ситуація була на межі стресу, коли уряд обмежив імпорт карбаміду та деяких інших добрив. Але тут погода нам допомогла: коли з’явилася можливість розпочати польові роботи, добрива ми вже мали.

Нині ціни знижуються, тому той, хто зробив запас добрив восени, програв. Ще місяць — два тому тонна карбаміду коштувала 35 тис. грн, а зараз можна купити за 31 тис. і менше.

До того ж я впевнений, що аграрії зараз вноситимуть менше добрив, ніж рекомендується технологічними картами. Опитування, які ми проводимо в УКАБ, показують, що всі заощаджуватимуть на добривах. Безумовно, це позначиться на врожайності.

Металургія, агро, енергетика, інфраструктура, IT і телекомунікації: очікування від 2023 року

Отже, проблема аграріїв – у грошах, а не в доступності добрив. За моєю оцінкою, 60 – 70% добрив на ринку зараз імпортні, привезені з Єгипту, Марокко, Катару, ОАЕ – чого там тільки немає. І це правильно, оскільки ситуація, коли на ринку домінує один виробник, хоч і вітчизняний, – не на користь споживачам.

Добрива ми переважно купуємо в Україні. Частину придбали в румунській Констанці, але лише тому, що звідти поверталися наші фури, які доставили до порту зерно. Виграш у ціні був незначний.

А що з насінням?

– Щодо окремих культур, наприклад кукурудзи, то пропозиція велика, можливо тому, що цього року її посіви скорочуються. Соняшника сіють більше, але українські виробники насіння задовольняють попит. А загалом можна сказати, що той, хто не хоче ризикувати, розраховуючи на високу врожайність, насіння знайде легко — були б гроші.

А з грошима, повторюся, зараз біда. Багато аграріїв просто виживають. Якщо вони експортують, то втрачають гроші на різниці між офіційним і реальним курсом. Податківці вимагають повної та своєчасної сплати податків, незважаючи ні на що.

Виробничий цех Agricom Group

Банки допомагають вам кредитами?

– За моєю оцінкою, зараз рівень кредитування аграріїв становить приблизно 10% від довоєнного. Мінагрополітики обіцяє допомогти з розширенням програми «5-7-9%», яка зараз реально рятує аграріїв, особливо з отриманням обігових коштів.

Невеликим компаніям, які мають до 1 тис. га, зараз порівняно простіше. Їм потрібно менше «обіговки», багато хто перейшов на готівку й «оптимізує» податки. Середнім і великим, які не можуть діяти такими методами, доводиться сподіватися на допомогу держави, щоб протягнути до наступного сезону. Такими є реалії аграрного бізнесу.

Як змінилася ваша логістика, особливо експортна?

– Майже на 100%, як і в усіх аграріїв. Якщо раніше везли продукцію переважно на південь, до портів, то тепер відправляємо будь-куди, якщо з'являється можливість. Перші гроші, отримані від продажу врожаю минулого року, ми доповнили грошима партнерів і розширили свій парк автомобілів. Зараз це дуже допомагає – на експорт працюють 20 наших фур.

В особливо тяжкі часи багато хто вивозив зерно навіть у цементовозах та інших непристосованих вагонах. Але воно простоювало на кордоні по 30 – 40 днів, псувалося, покупці висували претензії, повертали товар.

До війни питання експорту нас не дуже хвилювали, адже 90% соняшнику, кукурудзи та пшениці ми продавали на внутрішньому ринку. Але торік майже 80% самостійно відвантажили на експорт. Відправляли зерно залізницею або машинами відвозили до кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, де його перевантажували у вагони європейської колії.

Ви оцінили обсяг своїх інвестицій цьог