П’ять секунд після п’ятнадцяти кілометрів
На першому тренуванні Олена Циганкова не втрималася в каное й опинилася у воді. Минуть роки, перш ніж вона навчиться не лише впевнено вести човен, а й відчувати момент, коли треба стриматися, а коли – додати. У марафонському веслуванні саме це іноді вирішує все. Навіть якщо після п’ятнадцяти кілометрів переможницю від суперниці відділяють лише кілька секунд.
Коли Олена Циганкова уявляла свою першу велику перемогу, їй здавалося, що на фініші емоції накриють одразу. Що після останнього гребка прийде те саме відчуття, заради якого роками тренуються і виходять на старт.
Насправді все було інакше. Після майже півтори години на воді сильнішою за радість виявилася звичайна втома.
«Коли я в мріях уявляла цю перемогу, думала, що емоції будуть переповнювати мене, а насправді втома від майже півторагодинної роботи була сильнішою за емоції», – розповідала вона після чемпіонату Європи 2025 року. Радість прийшла трохи пізніше. А до цього фінішу було ще дуже далеко від того дня, коли одинадцятирічна Олена вперше прийшла на веслувальну базу у Млинові.
Човен, до якого вона повернулася
Олена виросла неподалік млинівської веслувальної бази, тож байдарки й каное були поруч із дитинства. Цим спортом займався старший брат, а коли тренер Олег Кислицький почав запрошувати школярів на заняття, вирішила спробувати й вона.
Перше знайомство з каное виявилося не надто вдалим.
«На першому тренуванні я взагалі випала з човна у воду, але мене це не зупинило», – згадувала спортсменка.
Наступного разу вона знову прийшла на базу. Спочатку було просто цікаво. Потім з’явилося бажання впевненіше триматися в човні, швидше проходити дистанцію, випереджати інших. Веслування поступово перестало бути просто заняттям після школи.
«Мені хотілося бути першою – і я до цього йшла».
Втім, навіть тоді не кожен день починався з бажання тренуватися. Одного разу Олена навідріз відмовилася йти на заняття. Мама не стала довго переконувати: сказала, що треба обрати – або сьогодні на базу й далі займатися, або на цьому з веслуванням закінчити.
Олена зібралася.
Можливо, саме такі маленькі рішення й визначають, чи залишиться дитяче захоплення просто спогадом, чи стане чимось більшим. Для Олени воно залишилося. А Олег Кислицький, який був поруч від її перших занять, з роками став людиною, яку вона сама називає своїм «спортивним татом».
Вода, зал і знову вода
З роками те, що починалося на млинівській базі, стало професією.
«З гордістю кажу, що тренування – це і є моя робота».
У звичайному режимі Олена має близько десяти занять на тиждень, кожне триває півтори-дві години. Вільною залишається неділя. Решта тижня складається з води, залу, бігу й відновлення.
З боку марафонське веслування може здаватися просто довшою версією звичайної гонки. Насправді воно вимагає зовсім іншої витривалості – не лише фізичної.
На довгій дистанції потрібно годинами залишатися зібраною, стежити за суперницями, ловити хвилю, правильно заходити в повороти, враховувати течію, берегти сили на кінець. І все це в той момент, коли рухи вже стають майже автоматичними, а втома дедалі більше дається взнаки.
А думки тим часом можуть піти зовсім в інший бік.
«За цей період встигаєш і кинути веслування, і повернутися назад. Встигаєш подумати, що будеш купувати на вечерю, що будеш завтра снідати в аеропорту».
У довгій гонці це теж частина реальності. Спочатку думаєш про темп і суперниць, потім – про те, скільки ще залишилося, а згодом у голову приходять зовсім буденні речі.
Поки з берега видно боротьбу за секунди, у човні час тягнеться інакше. Треба просто продовжувати – до наступного повороту, наступного кола, ще одного відрізка, який наближає до фінішу.
До золота теж треба дорости
Великі нагороди прийшли не відразу.
У 2023 році Олена здобула срібло чемпіонату світу на довгій дистанції. Наступного сезону в німецькому Бранденбурзі двічі перемогла на Кубку світу – на короткій і довгій дистанціях. Це було її перше міжнародне золото.
І навіть після такого старту найперша думка виявилася зовсім не про медаль.
«Нарешті все закінчилося», – згадувала Олена.
Лише трохи пізніше, вже під час нагородження, прийшло відчуття того, що сталося. Прапор, гімн, найвища сходинка – усе те, що для глядача виглядає головним, для спортсмена нерідко приходить уже після того, як найважче залишилося позаду.
У липні 2024 року на чемпіонаті Європи в Познані Олена здобула срібло на короткій дистанції 3,4 кілометра. На 15,4 кілометра фінішувала п’ятою.
«Знаю, що можу краще», – сказала після того старту.
Повернувшись до тренувань, вона вже добре розуміла, над чим треба працювати.
Повернення до знайомої води
Наступний чемпіонат Європи приймав португальський Понте-де-Ліма. Для Олени це було знайоме місце: саме тут у 2022 році вона вперше спробувала себе в марафоні.
Тоді високого результату не було, але досвід тієї гонки не зник безслідно. Через три роки Олена повернулася до записів старих заїздів, згадувала, де втрачала час, як проходила повороти, на яких відрізках могла діяти точніше.
Частину підготовки провела у Добротворі, де вузький канал із течією нагадував португальську трасу. Там відпрацьовувала перебіжки, входи в поворот, поведінку човна на течії – усе те, що під час гонки може коштувати кількох секунд.
Уже в Португалії залишалося ще раз пройти трасу, запам’ятати мілини, течію, місця, де найпростіше втратити ритм.
На короткій дистанції Олена фінішувала четвертою, однак після штрафу однієї із суперниць отримала бронзу.
А попереду залишався головний для неї старт – 15,4 кілометра.
Не поспішати
Гонка, яка принесла Олені перший титул чемпіонки Європи, не була історією про постійні атаки.
Навпаки, довгий час вона трималася за суперницею, використовуючи хвилю від її човна й економлячи сили. У марафоні це звична тактика: той, хто веде групу, витрачає більше енергії, а спортсменка позаду може трохи полегшити собі роботу.
Сама Олена пояснила все значно простіше:
«Я просто всі 15 кілометрів відсиджувалася, а мене хтось катав».
За жартом стояв точний розрахунок. Не поспішати. Не витрачати сили завчасно. Не реагувати на кожну спробу суперниці відірватися. І чекати моменту, коли накопичений запас справді знадобиться.
Перед останньою перебіжкою Олена наздогнала угорку Лілі Матковіч і побачила, що суперниці вже важче. Саме тоді й вирішила додати.
На виході з перебіжки човни спортсменок зіткнулися. Олена швидше набрала хід, пройшла поворот і вийшла вперед.
Далі залишалося головне – не збитися з ритму.
За 1 годину 24 хвилини 49,71 секунди після старту вона перетнула фініш першою. Лілі Матковічвідстала на 5,66 секунди.
П’ятнадцять кілометрів – і трохи більше п’яти секунд між першим і другим місцем.
Людина на березі
Після фінішу Олені запам’ятався не лише результат на табло. На березі її чекав чоловік – веслувальник збірної України Денис Давидов.
«Він просто світився від щастя», – згадувала вона.
До цієї перемоги вони теж ішли разом. Денис був її спаринг-партнером, ділився власним марафонським досвідом, допомагав розбирати тактику, підказував, де краще потерпіти, а де вже можна ризикувати.
Подружжя живе і тренується у Хмельницькому, але на змаганнях Олена й далі представляє Рівненщину.
А емоції, яких не вистачило одразу після фінішу, прийшли вже під час нагородження – коли піднявся український прапор і зазвучав гімн.
І знову – до старту
За рік Олена знову вийшла на європейську марафонську дистанцію. На чемпіонаті 2026 року в Румунії в одиночці стала шостою, а в каное-двійці разом із Валерією Теретою виборола золото.
Український екіпаж подолав дистанцію за 1 годину 15 хвилин 40,09 секунди і майже на двадцять секунд випередив найближчих суперниць.
У двійці вже недостатньо відчувати лише власний ритм. Тут кожен рух має збігатися з рухом людини поруч, треба разом додавати швидкості, однаково проходити повороти й відчувати човен як щось спільне.
Потім знову буде церемонія нагородження, фотографії, результат у протоколі.
А трохи згодом – чергове тренування.
І вода, яка вже давно стала для Олени частиною щоденного життя.
Оновлено: 09.10.2026 16:58 У Рівному є місце, де замість звичних міських краєвидів відкривається зовсім інший світ. Дерев’яні хатини, вкриті соломою дахи, давні ремесла, човни з різьбленими носами та озеро, у…
- Останні
- Популярні
Новини по днях
11 жовтня 2026
