Від безумовного оптимізму до прагматичного сорому: як українці відклали вирок ЗЕ-владі до перемоги
88% українців вимагають тотального перезавантаження еліт після війни. Політичні динозаври вже готують нові вишиванки, але їх чекає сюрприз.
Українське суспільство на п’ятому році повномасштабного протистояння демонструє виразну психологічну трансформацію: накопичена втома від затяжних випробувань та управлінських прорахунків дедалі помітніше виливається в негативні емоції щодо чиновників і політиків.
Проте побутове розчарування не переростає в безвідповідальний радикалізм. Громадяни прагнуть докорінного оновлення всієї керівної ланки, проте цілком тверезо відкладають внутрішні політичні перегони до настання миру, аби не підважувати обороноздатність держави.
Такі висновки випливають із результатів свіжого соціологічного дослідження, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у межах всеукраїнського опитування громадської думки «Омнібус» на замовлення ГО «Форум». Опитування відбулося 12–21 вересня 2026 року методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера серед 1002 дорослих респондентів на всій підконтрольній уряду території. Попри воєнний контекст і формальну статистичну похибку до 4,1%, дослідники підкреслюють високу надійність масиву та його здатність об’єктивно відображати реальний зріз колективних очікувань.
Отримані соціологами цифри показують відхід від безумовного оптимізму перших років вторгнення на користь критичного осмислення реальності. Замість чорно-білих оцінок у соціумі запанував прагматичний компроміс: люди зберігають єдність перед зовнішньою загрозою, проте дедалі жорсткіше вимагають від лідерів звітності та самовідданості, не пробачаючи зловживань та імітації реформ.
Читайте також: Два фронти виснаження: корупція у владі стала для українців таким самим викликом, як ракетні удари
Оцінюючи вектор розвитку подій, українці демонструють розкол думок із незначною перевагою песимізму. За підсумками вересневого дослідження, 45% опитаних переконані, що справи в Україні рухаються скоріше або безумовно в хибному напрямку. На противагу їм, 40% респондентів вважають нинішній курс правильним. Ще 15% опитаних не змогли однозначно визначитися зі своєю позицією або вагалися з вибором відповіді.
Порівняно з початком 2024 року загальні контури сприйняття виявилися доволі сталими, проте якісні зміщення все ж відчутні. Частка оптимістів за півтора року зменшилася на чотири відсоткові пункти — з 44% до 40%. Водночас частка тих, хто фіксує помилковість дій, майже не змінилася (було 46%, стало 45%). Зростання відбулося переважно в групі людей, які втратили впевненість у відповіді: показник тих, хто вагається, зріс із 10% до 15%, що свідчить про накопичення невизначеності на тлі тривалої війни.
Примітно, що сприйняття ситуації безпосередньо корелює з рівнем персональної довіри до глави держави. Серед тих, хто повністю довіряє Володимиру Зеленському, 61% називає напрямок справ правильним. Проте навіть у цьому найбільш лояльному секторі майже 39% або критикують курс, або не знаходять аргументів на його користь. Якщо ж респондент довіряє президенту лише «скоріше», частка схвалення курсу знижується до 54%. Серед аудиторії, яка відчуває недовіру, спостерігається цілковите домінування критичних оцінок.
Така тенденція сигналізує про вичерпання авансу безумовного схвалення, яким влада володіла на початку повномасштабного вторгнення. Громадяни розділяють повагу до функцій головнокомандування та власні оцінки ефективності державної машини, яка в багатьох сферах тилового життя продовжує викликати питання через повільність структурних перетворень чи брак справедливості.
Читайте також: «Красти так мільйон, вибивати так пенсію»: як клан «Канцлера», його «Муза» та паспорти РФ поховали генпрокурора
Найбільш показові зрушення соціологи зафіксували в емоційному стані громадян щодо нинішньої влади. Респондентам пропонували обрати до трьох почуттів із переліку, що включав 12 базових емоцій. Результати показали помітну еволюцію настроїв порівняно з груднем 2025 року: домінуючими переживаннями стали розчарування та сором, тоді як позитивні маркери закріпилися на нижніх сходинках рейтингу.
Наразі головним відчуттям до влади є розчарування — про нього прямо заявляють 44% опитаних проти 36% торік. На друге місце піднявся сором, який продемонстрував стрімкий стрибок: якщо в грудні 2025 року його фіксували на рівні 20%, то у вересні 2026 року про це говорить уже третина опитаних (33%). Паралельно спостерігається зростання відверто деструктивних емоцій: показник злості піднявся з 14% до 20%, ненависті — з 11% до 14%, а байдужості — з 7% до 12%.
Тим часом надія, яка тривалий час виступала стрижневим клеєм суспільної витривалості, застигла на позначці 23%. Інші конструктивні почуття залишаються маргінальними: співчуття викликають дії влади у 16% опитаних, гордість — лише у 7%, а щиру симпатію відчувають заледве 4% громадян. Іронічне або висміювальне ставлення зафіксували 4% респондентів, тоді як вдячність коливається в межах похибки.
Вкрай показово, що негативна емоційна гама перестала бути монополією опозиційно налаштованих виборців. Навіть серед громадян, які повністю довіряють президенту, розчарування зафіксоване на рівні 20%, а сором — 19%. Водночас у групі категоричної недовіри ці цифри зашкалюють: розчарування сягає 53%, сором — 49%, а злість і ненависть набирають по 33%. Це вказує на накопичення внутрішньої напруги, зумовленої корупційними скандалами, відчуттям непокараності старих еліт та втомою від управлінських помилок.
Читайте також: «Карфаген» і «єдине вікно»: підвищили "абонплату" за кришування колцентрів і система розпалася, бо хтось побіг у НАБУ
Попри гостроту критики та виразні емоційні претензії до чинних очільників держави, українці демонструють разючу політичну зрілість у питанні проведення голосування. Переважна більшість громадян — 71% — виступає категорично проти проведення виборів під час бойових дій. Тільки 24% респондентів наполягають на негайному відкритті виборчих дільниць, а 4% не визначилися з відповіддю.
Цей розподіл доводить, що суспільство не готове піддаватися спокусі швидких змін ціною дестабілізації воєнного стану. Навіть серед респондентів із найвищим рівнем роздратування — тих, хто зовсім не довіряє Володимиру Зеленському, — ідею негайного переобрання підтримують лише 53%. Якщо ж узяти групу тих, хто «скоріше не довіряє», то там уже 58% висловлюються проти виборів під час війни.
Це створює унікальний соціальний парадокс, який соціологи називають «відкладеним запитом». Громадяни прагнуть нових облич, не стримують обурення невдалими кроками уряду та сміливо артикулюють претензії публічно, але чудово розуміють технічну й безпекову неможливість рівного волевиявлення. Проведення кампанії в окопах, під загрозою ракетних ударів та без мільйонів біженців сприймається більшістю як небезпечна авантюра, здатна зруйнувати внутрішню стійкість держави.
Таким чином, вимоги окремих зовнішніх чи внутрішніх гравців форсувати електоральні процедури суперечать реальним настроям українців. Суспільство тримає фокус на головному завданні — збереженні державності, відсуваючи політичні рахунки на повоєнний етап.
Читайте також: Твереза євроінтеграція без рожевих окулярів: як корупція обігнала війну в списку головних гальм прогресу
Тема майбутніх повоєнних виборів викликає жваві дискусії, зокрема щодо другого терміну Володимира Зеленського. У вересні 2026 року більшість українців — 53% — висловилися за те, що він має виконати обіцянку 2019 року й обмежитися одним президентським терміном. Ще в грудні 2025 року такої позиції дотримувалися 46%. Натомість готовність підтримати його повторне висування зафіксували 42% респондентів (проти 45% торік), а 5% не визначилися.
Розподіл позицій тісно пов’язаний із персональним кредитом довіри. Серед безумовних прихильників президента 85% бачать його кандидатом на наступних перегонах. Серед тих, хто довіряє частково, цей показник падає до 53%. У таборі критиків підтримка другого терміну фактично зводиться нанівець: 20% серед поміркованих опонентів і лише 7% серед безкомпромісно налаштованих.
Як зазначає у коментарі до дослідження виконавчий директор КМІС Антон Грушецький, запит на оновлення влади не просто зберігається, а стрімко цементується як головна повоєнна вимога. Якщо навесні 2023 року заміну хоча б однієї гілки влади підтримували 73%, то до травня 2026 року показник злетів до 88%.
Як показує дослідження КМІС щодо доцільності перезавантаження влади, перезавантаження парламенту очікують 83% громадян (проти 69% у 2023-му), оновлення Кабінету міністрів вимагають 74% (було 47%), а зміну інституту президентства підтримують 67% респондентів (порівняно з 23% три роки тому).
Читайте також: Операція "Мідас", Епізод 2: Тіньовий уряд, 200 вілл на Маврикії та "Санта-Барбара" у Кабміні
Більше того, як засвідчило опитування КМІС щодо динаміки довіри за квітень 2026 року, лише 28% громадян висловлювали бажання бачити Зеленського на посаді глави держави після завершення бойових дій.
Утім, соціологи застерігають опозиційні політсили від передчасного тріумфу. Суспільний запит на очищення еліт не є компліментом для парламентських опонентів Банкової — навпаки, розчарування охоплює весь політичний клас старої генерації. Українці хочуть бачити біля керма нових лідерів, загартованих у найважчі часи оборони: авторитетних військовослужбовців, волонтерів, принципових діячів місцевого самоврядування. Виходом із глухого кута для нинішніх політиків мало б стати не протистояння, а консолідація заради перемоги з подальшою добровільною відмовою від амбіцій на користь нового покоління керівників.
—
Світлана Гринько для «Аргумент»
Читайте також:
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 жовтня 2026
