У Бердичеві попрощалися з Володимиром Сичем — воїном і рок-музикантом, якого називали «бердичівським Куртом Кобейном»
У Бердичеві 4 жовтня провели в останню путь 41-річного Володимира Сича — воїна 24-ї окремої механізованої бригади, для якого до війни великою частиною життя була рок-музика. Він грав на гітарі, басу й барабанах у місцевих гуртах, писав власні пісні, малював, а знайомі називали його «бердичівським Куртом Кобейном». На фронті Володимир загинув 4 вересня поблизу Іжевки на Донеччині.
2 жовтня Житомир Онлайн повідомляв про загибель Володимира Сича та заплановане прощання з ним у Бердичеві. Тоді було відомо, що військовий загинув під час артилерійського обстрілу поблизу села Іжевка Краматорського району Донецької області.
Володимир Сич народився у Бердичеві 28 жовтня 1984 року. Навчався у школі №1, – розповідає Ріо Бердичів.
Але справою, яка справді його захопила, дуже рано стала музика. У 13 років Володимир прийшов до тодішнього Будинку дитячої творчості на гурток вокально-інструментального ансамблю, яким керував Василь Кармазін.
Саме там збиралися бердичівські підлітки, для яких рок був значно більшим, ніж просто музикою. Вони вчили перші акорди, розбирали гітарні ефекти, грали композиції своїх кумирів і мріяли про власні гурти.
РІО Бердичів згадує, що рокерську компанію у Будинку творчості підтримувала заступниця директора Олена Ланцова. Для молодих музикантів вона стала своєрідною «рок-мамою» — могла й захистити хлопців, коли їхня поведінка виходила за межі зразкової.
Одним із найпомітніших у цій компанії був Володимир Сич. Його навіть називали «бердичівським Куртом Кобейном» — через зовнішню схожість і любов до Nirvana. Пісні гурту він міг переспівувати, практично не знаючи англійської.
На початку 2000-х РІО Бердичів організовував у місті рок-фестивалі. Саме тоді журналісти видання добре познайомилися з місцевою рок-тусовкою і Володимиром Сичем.
За різних років він грав на соло-гітарі, бас-гітарі та барабанах у кількох бердичівських колективах. Серед назв, які збереглися у спогадах, — «Зуби на бордюр», «Винос тела», «Розмальовані задоволення» та «Чавкає в кеді».
Згодом музиканти почали переходити від переспівування чужих композицій до власних. Однією з відомих пісень Володимира була композиція, присвячена жертвам міліції.
Після дев’ятого класу Сич вступив до Бердичівського політехнічного коледжу, де навчався на ливарника. Але музика вже давно займала у його житті значно більше місця, ніж навчання.
Пізніше він спробував отримати музичну освіту у Житомирському коледжі мистецтв. Та академічна програма, за спогадами знайомих, виявилася далекою від панк-року, яким він жив.
Навіть коли багато друзів із молодої бердичівської рок-тусовки створили сім’ї й відійшли від постійних концертів та репетицій, музика залишалася важливою для Володимира.
Він також малював. У матеріалі РІО Бердичів згадують його психоделічні малюнки, які Сич створював звичайною кульковою ручкою.
Заробляв на життя зовсім іншою роботою — працював сантехніком у водоканалі, брався за різні підробітки.
У Володимира народилася донька.
Після початку повномасштабного вторгнення Володимир, за даними РІО Бердичів, кілька разів сам звертався до ТЦК, однак спочатку його не мобілізували через стан здоров’я.
Улітку 2024 року він усе ж долучився до Збройних сил України. Офіційно Бердичівська міська рада повідомляла, що військову службу Володимир Сич проходив із червня 2024 року.
Він став стрільцем — номером обслуги 1-го мотопіхотного відділення 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Спочатку служив далі від лінії бойового зіткнення, згодом — дедалі ближче до фронту. За словами людей, які його знали, Володимир телефонував матері, підтримував зв’язок із друзями, згадував старі концерти й репетиції, цікавився тим, що відбувається у Бердичеві.
4 вересня Володимир Сич не зателефонував рідним. Згодом його мама отримала сповіщення про те, що син зник безвісти.
Пізніше, за інформацією РІО Бердичів, рідним стали відомі обставини останнього бойового завдання. Володимир був у складі евакуаційної групи, яка вирушила по пораненого військового.
Група потрапила під артилерійський обстріл. За даними видання, із чотирьох військових троє загинули, ще один воїн у важкому стані потрапив до госпіталю.
Бердичівська міська рада офіційно повідомила, що Володимир Сич загинув 4 вересня 2026 року під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Іжевка Краматорського району Донецької області.
Тіло військового вдалося повернути лише через кілька тижнів.
4 жовтня біля батьківської оселі Володимира на вулиці Озерній зібралися мешканці мікрорайону, друзі, знайомі, колишні музиканти, люди, які колись приходили на їхні концерти, бойові побратими та інші бердичів’яни.
Заупокійне богослужіння відбулося у Свято-Преображенському храмі.
Потім сформувалася велика автомобільна колона з українськими прапорами. За спостереженнями журналіста РІО Бердичів, у ній було близько пів сотні автомобілів.
Маршрут цього разу став своєрідним поверненням до життя Володимира до війни.
Колона проїхала повз міський Палац культури імені Олексія Шабельника, де юний музикант свого часу репетирував у студії В’ячеслава Одинця та виходив на велику сцену.
Далі — повз школу №1, де він навчався, і Центр позашкільної освіти імені Олександра Разумкова — місце його перших рок-репетицій, порваних струн і зламаних барабанних паличок.
Володимира Сича поховали у військовому секторі міського кладовища. Там знову звучала молитва, відбулася церемонія прощання та військовий салют.
Попрощатися з ним прийшло багато людей. Друзі, з якими колись грав рок, знайомі, побратими й мешканці міста пройшли останній шлях разом із чоловіком, для якого свобода спочатку звучала у гітарних акордах, а згодом стала тим, що він захищав зі зброєю в руках.
Стежте за новинами Бердичева та Житомирщини у Telegram, Facebook та Viber.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
5 жовтня 2026
