Гундяєвський дебош в Биківні під прикриттям перегару: чому київська поліція спершу не розгледіла ворожих гасел

29.09.2026, 13:53 argumentua.com

Якщо ви вважали, що релігійні суперечки в столиці вирішуються виключно в судах чи на богословських диспутах, завітайте до Биківні, де духовне життя набуло несподіваного колориту.

Тут за повернення майна колишнього настоятеля, який у перервах між молитвами мріє про квартиру в Болгарії, взялися не церковні дипломати, а колоритні персонажі з камінням у руках, криками «Ахмат — сила!» та актуальними анкетами в системі «Оберіг», поліція як завжди вже філософськи намагалась списати проросійські лозунги на звичайний побутовий перегар.

На початку вересня невідомі особи напали на Свято-Троїцьку парафію ПЦУ у Биківні, намагалися прорватися на територію храму, який п'ять місяців тому перейшов з УПЦ МП до Православної Церкви України. Під час інциденту вони кричали гасла з типової російської мілітарної пропаганди. У ПЦУ запевнили, що вимагатимуть розслідування справи і реакції на такий ворожий акт. Про інцидент повідомив керуючий Донецькою єпархією Православної Церкви України, голова Синодального управління соціального служіння ПЦУ митрополит Сергій Горобцов.

За словами штатного священника храму о. Костянтина Кузнецова, дебошири били ногами по огорожі та кидали каміння у церковні ворота, намагаючись проникнути всередину. Священнослужитель також встиг записати на телефон погрози, які лунали на адресу церкви. Що це була за події, яке було продовження і що загалом відбувається довкола цього храму — у профільному виданні РІСУ розпиталиу самого владики Сергія.

Джерело фото: РІСУ

— Владико, на початку детальніше розкажіть про цей інцидент.

— Насамперед треба розділити те, що ми достеменно знаємо, і те, що ще мають встановити правоохоронці.

2 вересня близько 9:47 мені зателефонував штатний священник Свято-Троїцької парафії протоєрей Костянтин Кузнецов і повідомив, що невідомі чоловіки намагаються потрапити на територію храму. Вони били ногами по огорожі, кидали каміння у ворота, погрожували та вигукували, зокрема, «Ахмат — сила!», говорили про «Русь» і заявляли, що це їхня церква. Вони також прямо говорили, що вже п’ять місяців тому ПЦУ нібито «захопила» цей храмовий комплекс.

Отець Костянтин був безпосереднім свідком цих висловлювань і встиг записати частину розмови на телефон. Один із чоловіків на вимогу залишити територію відповів: «Не для цього я приїхав сюди, щоб зараз їхати». Коли на місце приїхала поліція, наш священник показав правоохоронцям відеозапис і повідомив про погрози та проросійські вигуки. Однак, за його словами, поліцейські спочатку не поспішали забирати учасників інциденту, пояснюючи це тим, що вони нібито неадекватні та перебувають у стані алкогольного сп’яніння — мовляв, «що з них взяти».

Після того, як я особисто зателефонував до Служби безпеки України, ситуація, за моєю інформацією, змінилася і ставлення до події стало значно серйознішим. Під час подальшого спілкування офіцер СБУ повідомив мені, що, за наявною у правоохоронців інформацією, один із учасників раніше був засуджений та відбував покарання, а двоє інших перебувають у розшуку за системою «Оберіг». Цю інформацію я отримав безпосередньо від представника СБУ, тому остаточний правовий статус цих людей мають підтвердити компетентні органи.

Учасники нападу на храм / Джерело фото: Фото з фейсбук-сторінки владики Сергія

Окремо вважаю необхідним перевірити дії та бездіяльність поліцейських, які першими прибули на місце події. Якщо є відеозапис, на якому зафіксовані погрози, агресивна поведінка, спроба проникнення на територію храму та проросійські вигуки, то пояснення на кшталт — «вони неадекватні, на підпитку — що з них взяти» — не можуть бути достатньою підставою для того, щоб не дати належної правової оцінки події.

Алкогольне сп’яніння, якщо воно справді мало місце, не скасовує відповідальності за можливі правопорушення. Особливо тривожить те, що після мого звернення до СБУ ставлення до ситуації змінилося. Тому я вважаю необхідним провести службову перевірку: встановити, коли саме поліція прибула, що саме повідомив священник, які матеріали були надані правоохоронцям, які процесуальні дії були проведені щодо кожного з учасників та чому первинна реакція була саме такою. Якщо поліцейські діяли відповідно до закону — це має бути підтверджено. Якщо ж була бездіяльність або неналежне реагування — відповідальні особи також повинні понести відповідальність.

У державі, яка воює з Росією, проросійські вигуки біля українського храму та спроба силового проникнення не можуть списуватися на «п’яних неадекватних людей».

Для мене важливий і загальний контекст. Коли приблизно п’ять місяців тому громада перейшла до ПЦУ і ми вперше зайшли на територію храмового комплексу, під час толоки, у якій брали участь парафіяни, волонтери, ветерани війни та представники «Бойового братерства України», ми виявили значну кількість літератури антиукраїнського змісту. Усе це було зафіксовано. Тому нинішні вигуки «Ахмат — сила!», розмови про «Русь» і твердження, що ПЦУ нібито «захопила» храм, я не схильний вважати випадковим набором слів.

Тим більше, що колишній священник разом із матушкою продовжує проживати поруч із храмовим комплексом і, за нашими спостереженнями, неодноразово створював конфліктні ситуації: закликав наших парафіян не ходити до храму, викликав поліцію, коли ми допомагали військовим і капеланам, заявляючи про нібито вивезення чи привласнення майна, а також здійснював відеозйомку з другого поверху будинку площею близько 900 квадратних метрів, який, за документами громади, належить нашій парафії. Частина цих матеріалів, за нашими спостереженнями, згодом з’являлася на ресурсах із проросійською позицією, зокрема на каналі «Перший козацький».

Я не стверджую без доказів, що саме колишні керівники громади організували напад, але вважаю абсолютно необхідним перевірити і цю версію. Ми очікуємо від поліції та СБУ не лише встановлення безпосередніх виконавців, а й відповідей на питання, хто і навіщо їх привів, чи була ця акція спланованою, а також чому на початковому етапі правоохоронці не відреагували належним чином на зафіксовані дії та висловлювання. Свято-Троїцька парафія має законне право на безпечне церковне життя у своєму храмі, а держава має забезпечити це право. Ми не будемо відповідати на провокації силою, але й не дозволимо замовчувати чи применшувати подібні випадки.

— А чи Ви або хтось з громади ПЦУ реагував на такі дії священнослужителя УПЦ МП?

— Так. Нас неодноразово називали «бандитами» і звинувачували в тому, що ми нібито «захопили» парафію. Але громада законним шляхом ухвалила рішення змінити свою юридичну та канонічну приналежність і приєднатися до ПЦУ. Більше того, коли колишній настоятель дізнався про офіційний перехід, він сам звернувся до секретаря Блаженнійшого Митрополита Епіфанія з проханням прийняти його до складу ПЦУ, а вже невдовзі почав говорити про «захоплення».

Я особисто розмовляв із ним у присутності священника. Він сказав, що служити більше не хоче, але хотів би залишитися в будинку. Я погодився і дав йому можливість проживати там до завершення опалювального сезону. Під час цієї розмови він говорив, що готовий був би виїхати, якби йому придбали квартиру в Болгарії або надали аналогічний будинок в іншому місці. Але храмовий комплекс і будинок площею близько 900 квадратних метрів — це майно громади, а не особиста власність настоятеля. І вирішувати його долю може громада у встановленому законом порядку.

Приміщення на території парафії ПЦУ / Джерело фото: Фото з фейсбук-сторінки владики Сергія

Є ще один момент, який для мене особливо показовий. Я особисто знаю людину, яка свого часу допомагала створювати цей храм, зокрема фінансово та у вирішенні питання із земельною ділянкою, і була одним із його фундаторів. Це шанована, порядна людина. Але, за моєю інформацією, під час розмови у присутності багатьох людей колишній настоятель не лише не виявив вдячності, а образив і фактично послав цю людину. Для мене це дуже болісний момент: храм будувався не однією людиною, а спільними зусиллями багатьох вірян і благодійників. Тому говорити сьогодні, що це особисто «його» храм, несправедливо і щодо громади, і щодо тих людей, які вкладали в нього свої кошти, працю та душу.

— Ми вже писали про виявлену на цій парафії проросійську пропагандистську літературу. А чи були ще якісь докази того, що можна потрактувати як порушення певних законів, норм тощо?

— Є свідчення парафіян про образи, погрози та спроби відлякувати людей від храму. Є й давніші публічні свідчення: у 2006 році преса писала про конфлікт у Биківні, під час якого, за словами учасників події, Олексій Сергєєв кинувся на місцевого мешканця із сокирою.Під час особистої розмови зі мною він також розповідав про свої поїздки до Росії та про те, що замовляв там ікони. Я не роблю з цього кримінального висновку, але в умовах війни такі обставини потребують уваги.

Парафіяни розповідають і про висловлювання, що храм нібито «не для бідних людей», а його дружина, за словами очевидців, говорила: «Якби не Майдан, усе було б добре». Нещодавно родина з Бахмута приїхала до нас по гуманітарну допомогу, і, за їхніми словами, дружина колишнього настоятеля називала нас «донецькими бандитами» та звинувачувала в тому, що ми нібито купуємо парафіян продуктами. Але ми не купуємо людей — ми допомагаємо людям, які постраждали від російської агресії.

Я не закликаю до помсти й не хочу робити висновків замість правоохоронців. Але ми не можемо замовчувати те, що відбувається. Колишній настоятель оскаржував перехід громади до ПЦУ через Міністерство юстиції, інші інстанції та суд, називаючи це «рейдерським захопленням». Однак громада зробила свій законний вибір. Майно громади належить громаді, рішення громади потрібно поважати, а кожен конкретний факт можливого правопорушення має отримати правову оцінку. Ми намагалися вирішити ситуацію по-людськи, проявляли терпіння і милосердя. Але милосердя не означає відмову від правди. Сьогодні ця громада має право молитися у своєму храмі, допомагати людям і служити Україні без погроз, образ та спроб повернути її до минулого.

Митрополит Сергій Горобцов

— Владико, чи відомо Вам про ще якісь такі провок

Читати повністю…