«Шлях до неба» – у Рівному згадували Олександра Храпаченка
Чи просто в час некрологів і мрій про перемогу повертатися до подій Революції Гідності? «Ні», – каже прискорено твоє серце, коли переглядаєш репортажі з Інститутської. Ти вже не вперше бачиш, як починають свій шлях до неба Герої Небесної Сотні. І зізнайся: серце й сьогодні б’ється інакше, майже як у лютому 2014-го.
А я думаю про інше: як б’ється серце батька вбитого сина? Тато Олександра Храпаченка сидить у залі просто переді мною. Мама вже поруч із сином – на небесах.
У виставковій залі Рівненського міського будинку культури – однокласники Сашка, його вчителі, друзі, однокурсники, учні Рівненського ліцею №19. Вони прийшли вшанувати пам’ять Героя Небесної Сотні.
18 вересня Олександру Храпаченку виповнилося б 39. Усміхненому хлопцеві на світлинах і відео – назавжди 26. У його очах – жага до життя, у серці – безліч мрій. Куля снайпера обірвала їх 20 лютого 2014 року об 11:28.
Як описати атмосферу цього заходу, який режисер Юрій Ширко назвав «Шлях до неба»? Світлий сум, теплі спогади й великий жаль за людиною, яка могла ще стільки зробити. І водночас – відчуття того, скільки людей Україна втратила, захищаючи право бути собою. Добре було б, якби її герої залишалися живими.
Ровесники Олександра, які зібралися у день його народження, ділилися шкільними й студентськими історіями – майже як на справжньому дні народження. Згадували кумедні випадки, його почуття гумору, щирість, харизму й добре серце. Говорили про те, що він міг зіграти роль без жодного слова, як разом творили – від капусників до пластики й класики, як любили його дівчата.
Згадували, скільки талантів і мрій мав випускник кафедри театральної режисури РДГУ, як любив творчу роботу, грав на сцені, ходив у гори. І чому просто не міг не поїхати на Майдан.
Про Олександра Храпаченка можна прочитати в матеріалах Національного музею Революції Гідності. Але слухати тих, хто ріс поруч із ним, – зовсім інше. Це схоже на урок-сповідь і водночас на урок мужності. Важкий, але дуже потрібний.
Особливо важливо, що на цей захід прийшли одинадцятикласники Рівненського ліцею №19. Вони слухали дуже уважно.
Особливим було слово вчительки. Зоя Наконечна згадувала, як привела Олександра до рівненської 19-ї школи, як бачила його перші ролі й пам’ятає їх досі.
– Зою Вікторівно, дякуємо, що нас зібрали сьогодні, – вже після заходу випускники 2004 року знову сходяться біля своєї вчительки.
Дітьми їх уже не назвеш. Але для неї вони й досі діти.
Один з однокласників, Сергій Назарук, розповів мені про останню зустріч з Олександром Храпаченком:
– Після того, як майданівців обливали крижаною водою, Сашко захворів і мусив на короткий час повернутися додому, у Рівне. Говорив захриплим голосом. Але сказав, що хоче якнайшвидше повернутися до своїх хлопців, до «Волинської Січі». У сотні Сашко був ройовим.
Побратими згадували, що навіть у ті останні хвилини Олександр думав насамперед про інших.
У фільмі «Воскресіння» Олександр Храпаченко зіграв солдата, який повернувся з війни додому. Символіка, якій не судилося стати реальністю.
Сашко повернувся до рідного міста вже назавжди – в Алеї Героїв, меморіальних дошках, стелі, інсталяції, мистецькій премії, у «Золотій Зірці» Героя України. І передусім – у пам’яті людей, які його знали й любили.
Шлях до неба у кожної людини свій. Різна його довжина, різний слід залишається після нас. Олександр Храпаченко залишив пам’ять про людину, яка не зрадила ні своєму таланту, ні своєму покликанню, ні друзям, ні своїй країні.
Мирослава ЖОВТАН, членкиня НСЖУ
Оновлено: 22.09.2026 09:36 Цього тижня у Рівному можна буде послухати рок-гурт «Друга ріка» та Академічний камерний оркестр, побувати на виставах для дорослих і дітей, стендап-шоу та фестивалі. На вихідних у…
- Останні
- Популярні
Новини по днях
23 вересня 2026
