Розсекречені архіви радянських спецслужб: Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька… під прискіпливим стеженням нквс
Напередодні 185-річчя від дня народження визначного українського історика, публіциста, літературознавця, фольклориста, філософа, громадського діяча Михайла Драгоманова (18.09.1841 – 02.07.1895) в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виокремлено й досліджено низку матеріалів, які дають змогу пролити світло на деякі маловідомі сторінки роду Драгоманових-Косачів.
Зокрема, на підставі розсекречених документів простежується драматична доля Світозара Драгоманова, який упродовж усього життя займався популяризацією науково-літературної спадщини батька, захистом його доброго імені від утисків і перекручень представниками радянської влади, пошуком його архівів для повернення до України.
Навесні 1935 року оперуповноважений особливого відділу управління нквс урср по Київській області Бондаренко отримав кілька донесень від своїх секретних співробітників, які перегукувалися між собою. Один із них повідомляв, що зустрів на вулиці свого давнього товариша ще зі студентських років Світозара Михайловича Драгоманова. Той був дуже схвильований, переживав за арешти знайомих, зокрема Миколи Зерова, з яким мав хороші стосунки. Бідкався, що і його можуть заарештувати.
«Усі сили докладаю для того, щоб утекти за кордон, – переповідав слова Світозара Драгоманова агент. – Умови життя такі важкі, що немає сил, а до того ж безсонні ночі, боязнь будь-якого стуку, який означатиме, що прийшли за мною. Я дуже жалкую, що переїхав зі Швейцарії, де й нині моя рідня в хороших умовах. Кузен Косач мешкає в Польщі, мається добре, спокійний» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9861. – Т. 1. – Арк. 57).
Про Світозара Драгоманова агент повідомляв, що той раніше мешкав у Києві на вулиці Паньківській, 14 у родині Косачів – у своєї тітки письменниці Олени Пчілки, донькою якої була Леся Українка. Протягом певного часу у Косачів нібито мешкав й Андрій Макаренко, майбутній член Директорії УНР. Про нього агент зазначав, що він емігрував до Чехословаччини і що Світозар знає його адресу й листується з ним.
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Роман Ільницький - діяч демократичного крила ОУН, якого могла спіткати участь Лева Ребета
Наприкінці однієї з агентурних довідок зроблено напис:
«Драгоманов нам відомий. Він є одним із визначних представників українських націоналістичних кіл… Дано завдання продовжувати розробку Драгоманова, виявляти його зв’язки, характер його листування із закордоном, з ким саме і конкретну його контрреволюційну діяльність» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9861. – Т. 1. – Арк. 56).
Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку такого змісту:
«Я, Драгоманов Світозар Михайлович, який мешкає в Києві на Паньківській вул. № 14, кв. 4, здійснював протягом низки років злочини проти радянської влади. Бажаючи спокутувати цю свою провину, добровільно беру на себе зобов’язання виконувати доручення органів нквс… Свої донесення органам нквс підписуватиму “Відданий”» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9861. – Т. 1. – Арк. 14).
Але «Відданий» виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти. Спершу його попросили написати автобіографію і список знайомих. Ці багатосторінкові тексти справили неабияке враження. Рукописна автобіографія на 13 аркушах справді становить наукову цінність. У ній Світозар Драгоманов докладно виклав увесь свій життєвий шлях. Коротко описав дитячі та юнацькі роки в Швейцарії, Франції та Болгарії, першу зустріч із двоюрідною сестрою Лесею Українкою в Софії, переїзд до Києва, мешкання в родині Косачів, навчання в гімназії, Політехнічному і Комерційному інститутах.
Світозар Драгоманов написав і про свій перший арешт у 1912 році. Тоді він потрапив у поле зору київської жандармерії як член Української соціал-демократичної робітничої партії та учасник студентської нелегальної організації. Водночас за відсутності доказів справа до суду не дійшла. Не приховав свого знайомства ще в студентські роки з Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Миколою Поршем та іншими українськими соціал-демократами.
На кількох сторінках розписав роботу в різних урядових установах періоду Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, радянської влади. Зокрема, він обіймав відповідальні посади в міністерствах і закладах народного господарства, був лектором, викладачем у навчальних закладах, ректором Київського архітектурного інституту, працював у газетах, журналах і на київській студії «Укрфільм».
Наприкінці автобіографії Світозар Драгоманов описав своє скрутне становище через минулу діяльність. Зокрема, зазначив таке: «Соцкомісія соцстраху в грудні 1935 р. зняла мене з пенсії “як бувшого керівника департаменту міністерства внутрішніх справ Центральної Ради та активного члена української партії соціал-демокр.”. Президія облпрофради 5.02.1936 р. залишила мою апеляційну заяву без наслідків, “оскільки ці факти не спростовуються”» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9861. – Т. 1. – Арк. 26).
До списку знайомих, крім зазначених в автобіографії, Світозар додав Михайла Грушевського, Бориса Мартоса, Максима Горького, Григорія Косинку, Василя Седляра, Михайла Бойчука, Олександра Довженка, Миколу Бажана, Панаса Любченка, Дмитра Мануїльського, Християна Раковського та інших осіб. Чекістів це неабияк зацікавило. «Відданому» ставили завдання надавати інформацію про тих, хто підпадав під підозру в антирадянській діяльності. Водночас те, що вони отримали, розчарувало.
«Агент “Відданий” має доволі великі зв’язки серед українських націоналістів, – ідеться в одній із тогочасних характеристик на Світозара Драгоманова, – але висвітлює їх надто стримано, даючи малоцінні відомості. До роботи ставиться несумлінно, деякі моменти про к-р діяльність окремих фігурантів розробки, які йому відомі, приховує, в роботі нещирий» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9861. – Т. 1. – Арк. 3).
Зрештою, у травні 1941 року вирішили припинити всілякі контакти зі Світозаром Драгомановим і здати справу до архіву. У постанові про закриття справи зазначалося, що він під час роботи з органами нквс матеріалів оперативного значення не надав, до того ж підозрювався в дезінформуванні. А потім розпочалася німецько-радянська війна і його на певний час випустили з поля зору.
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Михайло Воскобійник. Останній Голова Української Національної Ради
У травні 1946 року органи мдб урср завели на Світозара Драгоманова агентурно-розшукову справу як на особу, яка в роки німецько-радянської війни залишилася на окупованій території і займалася антирадянською діяльністю. Ця діяльність нібито полягала в тому, що він працював у Всеукраїнській спілці промислової кооперації, був науковим консультантом музею-архіву переходової доби, який очолював Олександр Оглоблін, брав участь у діяльності комісії з розгляду питання про українські емблеми, працював начальником архітектурного управління київської міської управи.
У 1943 році виїхав із родиною з Києва до Львова, а звідти до Праги, де працював в Українському музеї визвольної боротьби. З наближенням червоної армії переїхав до німецького міста Реґенсбургу. Там працював професором в Українському технічно-господарському інституті.
Тож із суб’єкта Світозар Драгоманов перейшов у категорію об’єкта агентурно-оперативної розробки. Через агентуру на нього почали прискіпливіше збирати інформацію, виписали низку спецперевірок, на контроль взяли всі його родинні зв’язки. Внаслідок проведених заходів з’ясувалося, що ще в 1921 році він особливим відділом Київського військового округу звинувачувався в шпигунстві. У 1926 році ця слідча справа була знищена «як малоцінна». Тобто всі свідчення були сфабриковані. Про цей епізод він нічого не написав в автобіографії. Це була перша справа на нього.
За останньою агентурно-розшуковою справою, за якою Світозар розшукувався як особливо небезпечний державний злочинець, розшук тривав кілька років. Лише в січні 1950 року працівники мдб в емігрантській газеті «Українські вісті» вичитали, що він мешкає в Реґенсбурзі. Дізналися й адресу. Одразу почали розробляти заходи з його перевербування. Шукали вразливі місця в його біографії, поведінці, матеріальному становищі, психологічному стані, стосунках із близькими родичами, які мешкали в радянській Україні. Одночасно готували кур’єра, якого мали послати на зустріч із ним до Західної Німеччини. Але не встигли.
У грудні 1951 року чекісти отримали інформацію, що Світозар Драгоманов після призначення його в Нью-Йорку головою комісії з підготовки ювілейних заходів до 110-річчя від дня народження Михайла Драгоманова виїхав із родиною до США на теплоході «Дженерал Тейлор».
Читайте також: Історик про полковника Євгена Коновальця: "Це гордість нашої нації"
У США Світозар Драгоманов упродовж певного часу працював професором і першим ректором Українського технічного господарського інституту в Нью-Йорку. Водночас був головою комісії зі збирання й вивчення спадщини Михайла Драгоманова при Українській вільній академії наук, написав низку біографічних нарисів про нього. За океаном продовжив займатися популяризацією науково-літературної спадщини батька, захистом його доброго імені від усіляких нападів. Така позиція була незмінною протягом усього його життя.
Ще в 1935 році в донесенні секретного співробітника «Васька» чекісти виокремили крамолу на Світозара Драгоманова. Агент повідомляв таке:
«…Мабуть, має певне значення й інформація про теперішнє політичне спрямування С. Драгоманова. Він нарікає передусім на недиференційований підхід до його батька: націоналіст, мовляв, якого лєнін назвав міщанином, що ідеалізує селянина з його купою перегною, – це все, що знає про Драгоманова переважна більшість теперішніх діячів…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9861. – Т. 2. – Арк. 80).
На початку 1941 року про зазіхання Світозара Драгоманова «на святе» сигналізував агент нквс «Немо». Він переп
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 вересня 2026
