19 вересня 1356 – Битва при Пуатьє: як англійці взяли у полон короля Франції та що з ним зробили
На горбистому полі, перерізаному живоплотами та виноградниками, зійшлися дві армії, зіткнення яких назавжди змінило політичну карту Європи. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
У Битві при Пуатьє 19 вересня 1356 року зійшлися з одного боку англійські експедиційні сили під командуванням Едварда, Чорного Принца, виснажені довгим рейдом, але загартовані у боях, а з іншого – квіт французького лицарства на чолі з королем Іоанном II Добрим (Жаном II), який прагнув одним нищівним ударом скинути загарбників у море. За співвідношенням сил передбачався тріумф французької корони.
Але у підсумку сталася одна з найгучніших катастроф в історії монархії Франції – там битва стала не просто військовою поразкою, а днем, коли гордість цілої нації була розтоптана у багнюці, а її суверен став найдорожчим бранцем Європи. Сьогодні ми можемо реконструювати ті події із хірургічною точністю.
Напередодні битви французька армія мала від 12 до 16 тисяч вояків, тоді як Чорний Принц під своїм командуванням зібрав не більше 6 чи 7 тисяч. Проте англійці обрали ідеальну оборонну позицію – Едвард розташував своїх людей за густими живоплотами, залишивши лише вузькі проходи, які унеможливлювали масовану кавалерійську атаку. Ключовим же фактором стала англійська й валлійська піхота, озброєна знаменитими довгими луками.
Французьке командування, пам'ятаючи гіркий урок битви при Кресі 1346 року, вирішило змінити тактику. Жан II наказав своїм лицарям спішитися, вкоротити списи та наступати пішим строєм, залишивши на конях лише невеликий авангард для прориву ліній лучників. Парадоксально, але саме це рішення виявилося фатальним.
Важкоозброєні лицарі, долаючи кілометри по нерівній місцевості у важких обладунках, підійшли до англійських позицій уже виснаженими. Авангард на конях був миттєво знищений сталевим дощем стріл – англійські лучники цілили не у товсту броню вершників, а у незахищених коней. Тварини падали, калічачи своїх вершників і сіючи паніку в рядах піхоти, що наступала позаду.
Коли основні сили французів нарешті дісталися англійських ліній, почалася кривава м'ясорубка. Англійські латники, зберігши сили, зустріли виснаженого ворога свіжими ударами, а у вирішальний момент Чорний Принц відправив невеликий кавалерійський загін в обхід французького флангу. Удар у тил зламав бойовий дух французів – армія почала розсипатися, залишаючи свого короля напризволяще.
Як відбувалася Битва при Пуатьє 1356 року та чому була важливою у Столітній війні: дивіться відео WarAndHistory
Король Іоанн II не був боягузом – коли його армія почала тікати, він відмовився покинути поле бою. Оточений ворогами, монарх бився пішим, розмахуючи важкою бойовою сокирою, а поруч стояв його 14-річний син Філіп (майбутній герцог Бургундський Філіп Сміливий), який відчайдушно попереджав батька про удари: "Батьку, праворуч! Батьку, ліворуч!" Проте героїзм не міг зупинити неминуче.
Король був поранений у голову і, зрозумівши безвихідь ситуації, здався у полон Дені де Морбеку – французькому лицарю-вигнанцю, який служив англійській короні. Чорний Принц ставився до свого бранця з підкресленою лицарською повагою – того самого вечора він особисто прислуговував Іоанну за вечерею. А навесні 1357 року Жана перевезли до Лондона.
Його ув'язнення було далеким від темних підземель – Іоанн мешкав у розкішному Савойському палаці, мав власний двір, кухарів, музикантів, вільно полював і влаштовував бенкети. Англійський король Едвард III ставився до нього радше як до почесного гостя, ніж як до в'язня. Що й не дивно, бо полон короля Франції був геополітичним землетрусом, і англійцям доводилося зважати на безліч нюансів – а у підсумку відпустити француза.
Проте ціна за його свободу була астрономічною. За мирним договором у Бретіньї 1360 року, викуп за Іоанна II склав 3 мільйони золотих екю – сума, що дорівнювала кільком річним бюджетам Франції (саме щоб зібрати ці кошти, французька корона була змушена викарбувати нову монету – франк). Іоанну дозволили повернутися до Франції для збору грошей, але він залишив у Лондоні заручників, серед яких був його син Людовік Анжуйський.
Цікаво, що фінал цієї історії став безпрецедентним прикладом середньовічної честі. У 1363 році Людовік Анжуйський порушив слово і втік з англійського полону – дізнавшись про це, Іоанн II, керуючись суворим лицарським кодексом і вважаючи вчинок сина ганьбою для корони, добровільно повернувся до Лондона у статусі полоненого.
"Якщо справедливість і честь будуть вигнані з усього світу, вони повинні знайти притулок у серцях королів", – ось що сказав він тоді. Та хай там як, але сам Іоанн II Добрий так і не побачив більше батьківщини – гроші не зібрали, і монарх помер у Лондоні у квітні 1364 року, зберігши свою особисту честь, але залишивши Францію розтерзаною.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 вересня 2026
