ГЕРХ: стравохідні та позастравохідні симптоми, методи діагностики й лікування
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — це хронічний стан, за якого вміст шлунка або дванадцятипалої кишки регулярно закидається у просвіт стравоходу. Такий закид подразнює слизову оболонку, спричиняє запалення (езофагіт), порушує цілісність епітелію, а в деяких випадках призводить до формування синдрому Барретта та інших серйозних ускладнень. Лікарі-гастроентерологи наголошують: серед усіх захворювань травної системи ГЕРХ посідає одне з провідних місць за поширеністю. Печію, типовий симптом цієї хвороби, періодично відчувають близько 40% людей у світі, а приблизно у 10% вона виникає щодня. Попри це лише чверть пацієнтів звертається по медичну допомогу, решта намагається впоратися самотужки за допомогою епізодичного прийому ліків або народних засобів, що лише тимчасово знімає симптоми, але не усуває причину.
Ушкодження слизової оболонки стравоходу відбувається під впливом агресивних компонентів шлункового соку — насамперед соляної кислоти, а іноді також ферментів підшлункової залози та жовчних кислот, які потрапляють із дванадцятипалої кишки. Для того щоб ці речовини пошкодили внутрішню вистилку стравоходу, мають бути наявні певні патологічні чинники:
Поєднання цих факторів призводить до постійного подразнення епітелію нижньої третини стравоходу та розвитку запалення.
Існує низка причин та умов, які підвищують імовірність виникнення гастроезофагеальної рефлюксної хвороби або посилюють її перебіг:
Усунення керованих факторів ризику (корекція харчування, зниження ваги, відмова від алкоголю) є важливою складовою профілактики та лікування.
Для оцінки тяжкості ураження стравоходу гастроентерологи використовують кілька класифікацій. Найпоширеніші — класифікація Саварі–Міллера та Лос-Анджелеська класифікація.
Ця класифікація не враховує наявність ускладнень, але широко застосовується для опису ендоскопічної картини:
Вибір класифікації залежить від клінічної ситуації та мети обстеження.
Клінічні прояви гастроезофагеальної рефлюксної хвороби поділяють на дві великі групи: стравохідні (езофагеальні) та позастравохідні (екстраезофагеальні).
Позастравохідні прояви часто ускладнюють діагностику, оскільки пацієнти звертаються до отоларинголога, стоматолога або пульмонолога, не підозрюючи про основну причину.
За відсутності адекватного лікування ГЕРХ може призвести до серйозних наслідків:
Регулярне спостереження у гастроентеролога та своєчасна терапія допомагають запобігти цим ускладненням.
Для встановлення діагнозу лікар використовує комплекс інструментальних та лабораторних досліджень:
За потреби лікар може призначити додаткові обстеження: визначення рівня пепсину в слині, УЗД органів черевної порожнини, загальний та біохімічний аналізи крові, електрокардіографію (для виключення серцевої патології) тощо.
Для самостійної оцінки наявності симптомів можна скористатися спеціальною анкетою. Відповідаючи на запитання, пацієнт може зрозуміти, чи є у нього ознаки ГЕРХ:
Після підрахунку балів можна орієнтовно оцінити ймовірність ГЕРХ та ризик розвитку ерозій:
Опитувальник не замінює лікарської консультації, але може стати приводом для звернення до гастроентеролога.
Основу терапії неускладненої ГЕРХ становить курсове, а часто й постійне застосування лікарських препаратів. Лікування має на меті:
Основні групи препаратів, що застосовуються:
Наприклад, Гевіскон. Препарат швидко розчиняється у шлунку, утворюючи гелевий бар’єр на поверхні шлункового вмісту. Цей бар’єр механічно перешкоджає закиду кислоти та ферментів у стравохід, захищаючи слизову оболонку.
Альмагель, Релцер, Гастал, Гастрацид, Маалокс, Ренні. Вони нейтралізують соляну кислоту в шлунку, роблячи його вміст менш агресивним. Ефект настає швидко, але триває недовго, тому антациди частіше використовують для ситуативного полегшення симптомів.
Смекта, Полісорб, Ентеросгель. Зв’язують кислоти та ферменти в просвіті травного тракту, зменшуючи їх шкідливий вплив.
Нольпаза, Лосек, Парієт, Нексіум, Ланцид. Це основні препарати для лікування ГЕРХ. Вони пригнічують секрецію соляної кислоти в шлунку, що сприяє загоєнню слизової оболонки стравоходу. Після основного курсу часто призначають тривалу підтримувальну терапію для запобігання рецидивам.
Фамотидин, Ранітидин. Також зменшують продукцію соляної кислоти, але поступаються ІПП за ефективністю, тому використовуються рідше.
Церукал (метоклопрамід) та інші. Покращують моторику шлунково-кишкового тракту, прискорюють спорожнення шлунка та підвищують тонус нижнього стравохідного сфінктера, що зменшує частоту рефлюксів.
Важливо пам’ятати: самолікування може бути небезпечним. Підбір препаратів, їх дозування та тривалість курсу визначає лише лікар з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта.
Окрім прийому ліків, важливу роль відіграє корекція способу життя:
Ці заходи допомагають зменшити частоту та інтенсивність симптомів і підвищити ефективність медикаментозної терапії.
Негайна консультація гастроентеролога потрібна, якщо:
Раннє звернення до фахівця дозволяє вчасно встановити діагноз, розпочати лікування та уникнути серйозних ускладнень.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 вересня 2026
