У розпалі тихої революції: безпрецедентний наступ незалежної юстиції на корупцію в Україні
Невдача спроби влітку 2025 року обмежити незалежність антикорупційної юстиції — НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — відкрила шлях до розслідувань проти вищого керівництва української влади та, зокрема, безпосереднього оточення президента Зеленського.
Ситуацію, коли протягом півтора року об’єктом розслідувань стали голова Офісу президента та три його заступники, віце-прем’єр, голова прикордонної служби, міністр юстиції та генеральний прокурор, цілком можна описати як своєрідну тиху антикорупційну революцію, порівнянну за наслідками з Майданом середнього масштабу.
За рік ця кампанія позбавила Зеленського значної частини його команди та послабила створену ним управлінську вертикаль. Однак поки що це не призвело до обвалу легітимності президента. Хоча частка українців, які покладають на нього відповідальність за збереження корупції, зросла з 31 до 57%, більшість, як і раніше, бачить у ньому основу єдності державної влади та виступає проти проведення виборів до завершення війни.
Легітимність Зеленського має три опори: його роль як представника інтересів України на зовнішній арені, роль головнокомандувача, відповідального за опір російській агресії, і, нарешті, роль у внутрішньополітичному контексті. Провал на останньому напрямку ще не призводить до обвалу всієї конструкції легітимності — чому сприяє, зокрема, відмова Зеленського від нових спроб протидії антикорупційній юстиції.
Однак опір «тихої революції» виходить далеко за межі президентського офісу. І, мабуть, на передньому краї цього опору сьогодні опинилася Верховна Рада. Підозри в корупції вже висунуто кожному дев’ятому депутату, а серед решти багато хто почувається вразливим. У результаті за останні півроку Рада практично припинила ухвалювати законопроекти, узгоджені з міжнародними організаціями як умови продовження фінансової допомоги Україні.
При цьому кризу, що розгортається в українському політикумі, не варто зводити до протистояння між антикорупційною юстицією та офісом президента. Вона набагато багатошаровіша: антикорупційній революції та вимогам міжнародних організацій протистоїть значна частина ділової та політичної еліти України, вкорінена в системі як виконавчої, так і законодавчої влади. І вирішення цієї кризи в умовах війни та заблокованих виборчих процедур видається неймовірно складним завданням.
Поки що зрозуміло лише те, що криза, яка набирає обертів, та відгомін корупційних розслідувань суттєво ускладнять отримання Україною європейського фінансування на наступний рік, особливо на тлі успіхів ультраправих партій у Європі. І в цьому сенсі їхнім безпосереднім продовженням може стати криза проукраїнської європейської коаліції вже цієї осені.
Читайте також: Безсмертний "Карфаген" на Різницькій: чому антикорупційні блокбастери завершуються мемами замість вироків
Корупційні скандали продовжують сколихнути Україну. Після того як у липні минулого року Верховій Раді та офісу президента Зеленського не вдалося обмежити повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), діяльність цих органів вийшла на новий рівень.
Липнева атака на антикорупційні органи — спроба законодавчо обмежити їхню незалежність, фактично підпорядкувавши їх генеральному прокурору, — мала, як тепер очевидно, превентивний характер і була покликана запобігти виходу слідчих на вищі ешелони влади та до людей, безпосередньо близьких до президента.
Цій атаці передувало вручення «підозри» НАБУ віце-прем’єру Олексію Чернишову та обшуки у колишнього заступника керівника офісу президента Ростислава Шурми. Однак провал цієї атаки — внаслідок тиску як зсередини України, так і зовні (але насамперед, звісно, зовні, з боку європейських структур та урядів) — відкрив простір для безпрецедентної кампанії розслідувань щодо офісу президента, його найближчого оточення та інших представників влади в Україні.
Уже в серпні 2025 року НАБУ викрило схему відкатів за військовими контрактами, в центрі якої перебував депутат із президентської фракції. У листопаді 2025 року об’єктом спільної операції НАБУ та САП «Мідас» став близький до Зеленського бізнесмен Тимур Міндич, а скандал, що вибухнув, призвів до відставкам міністра юстиції Германа Галущенка та міністра енергетики Світлани Гринчук.
Наступною жертвою сніжної кулі, що набирала обертів, став всесильний глава офісу президента Андрій Єрмак, який був змушений покинути свою посаду. У лютому 2026 року Галущенка було затримано, а у травні Єрмак отримав статус підозрюваного. У січні 2026 року в центрі розслідування контрабанди сигарет опинився керівник прикордонної служби Сергій Дейнеко, а голова опозиційної фракції Юлія Тимошенко була викрита у систематичних виплатах депутатам фракції за «правильні» голосування.
У серпні звинувачення були висунуті також заступниці голови президентського офісу Ірині Мудрій (операція «Форрест Гамп»). А 7 вересня генпрокурор Руслан Кравченко подав у відставку після того, як НАБУ викрило мережу шахрайських кол-центрів, юридичний захист яким забезпечувала Генпрокуратура (операція «Карфаген»). Кравченко звинуватив директора НАБУ Семена Кривоноса у підробці офіційних документів, а в ніч на 14 вересня втік із країни.
Отже, йдеться про небачену в історії України та, можливо, усіх пострадянських країн антикорупційну кампанію, яка послідовно руйнує систему поручительства на найвищому рівні виконавчої влади та прокуратури. Ситуацію, коли протягом півтора року об’єктами розслідувань стають голова Офісу президента та три його заступники, віце-прем’єр, голова прикордонної служби, міністр юстиції та генеральний прокурор, цілком можна описати як своєрідну антикорупційну революцію, порівнянну за наслідками з Майданом середнього масштабу.
Незалежні антикорупційні органи були створені в Україні ще в 2014–2015 роках у рамках реалізації вимог Євромайдану і становлять паралельні організаційні структури слідства та підтримки обвинувачення, які виведені із загальної системи правозастосування.
У 2018 році було також створено окремий антикорупційний суд (→ U4: Ukraine’s High Anti-Corruption Court), який завершив формування системи спеціалізованої автономної юстиції, розробленої на основі досвіду цілої низки країн (→ OECD: Specialised Anti‑Corruption Institutions), зокрема — досвіду боротьби з корупцією у Польщі та Румунії, що є релевантним у українському випадку (→ OECD: Combatting High‑level Corruption in Eastern Europe).
Українська антикорупційна кампанія виглядає тим більш безпрецедентною, що розгортається в умовах триваючої війни та пов’язаного з цим призупинення виборчих процедур. Україні необхідно створити механізми оновлення влади в умовах, коли проведення виборів неможливе, — пояснює логіку цих подій поінформоване джерело Re: Russia у Києві.
Розслідування незалежних антикорупційних органів є, по суті, одним із таких механізмів. Однак головні питання на сьогодні — чи витримає політична система України такий стрес і наскільки легітимною залишиться в очах громадян чинна влада, уособленням якої залишаються обрані органи — президент Володимир Зеленський та нинішній склад Ради.
Читайте також: Як голосування в унісон зі "слугами" у ВР перетворюється на 6 квартир у Файна Таун та маєток біля румунського кордону
Опитування громадської думки вже давно показують, що корупція виглядає в очах українців центральною проблемою внутрішньої політики та головним викликом для України й її європейського майбутнього. На запитання, поставлене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС): «Що ви вважаєте більшою загрозою для розвитку України — військову агресію Росії чи корупцію в органах державної влади?» у квітневому опитуванні 2026 року перший варіант обрали 39%, а другий — 54% .
Експерти КМІС, втім, зазначають дещо штучний характер запитання та підкреслюють, що у списку актуальних викликів для України та українців війна посідає перше місце — 65%, тоді як корупцію згадали при такому «списковому» формулюванні питання лише 29% респондентів.
У опитуваннях служби SOCIS серед відповідей на питання «Що негативно впливає на ситуацію в країні?» корупція також, втім, традиційно посідає перше місце (49%), випереджаючи «постійні атаки дронів і ракет» (47%) та «зниження рівня життя населення» (39%), що саме по собі вказує на високий рівень політизованості суспільства.
Причому в останній хвилі опитування Зеленський вийшов на перше місце в рейтингу тих, кого респонденти насамперед звинувачують у збереженні високого рівня корупції (57%). Рік тому, у вересні 2025-го, таку оцінку давали 49%, а у червні 2025-го — коли розпочався конфлікт між НАБУ та офісом президента — лише 31%. І цей зсув є прямим результатом антикорупційної кампанії, яка триває вже майже півтора року.
Разом із тим опитування КМІС (щоправда, від початку серпня) зафіксувало помірне зниження довіри до Зеленського: 55% тих, хто довіряє, проти 40% тих, хто не довіряє. Майже такий самий результат було зафіксовано у лютому 2026 року (53 проти 41%), тоді як з травня 2025-го до січня 2026-го та з березня по травень 2026 року співвідношення трималося на рівні 61 проти 34%. (Характерно, що в останньому опитуванні результат Зеленського в Києві гірший, ніж у середньому по країні: 51% тих, хто довіряє, проти 42% тих, хто не довіряє.)
У рейтингу довіри до політиків Зеленський поступається за рівнем довіри Залужному та Буданова, а у деяких опитуваннях — ще й Федорова. Опитування SOCIS показує, що Зеленський набрав високий негативний рейтинг: не готові проголосувати за нього ні за яких умов 21% респондентів. У результаті гіпотетичних президентських виборів «наступної неділі» Зеленський із невеликою перевагою перемагає усіх основних конкурентів у першому турі, але з значним відривом програє трьом згаданим вище у другому.
Ці дані свідчать, що, хоча у Зеленського, як і раніше, зберігається помітне ядро підтримки, його внутрішньополітичний потенціал у багатьому втрачено в очах виборців, і у суспільстві домінує попит на нові обличчя. При цьому проблема не лише в особистості Зеленського, вважають деякі аналітики. На перших етапах війни він ст
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 вересня 2026
