Іранська війна Трампа: друге видання Іракської війни Буша-молодшого, але набагато гірше і дурніше
Те, про що з самого початку війни в Ірані «шепотілися» в медіа з посиланням на анонімні джерела в американській розвідці, знайшло своє офіційне підтвердження. Прологом стала скандальна відставка директора контртерористичного центру США Джо Кента через незгоду з війною в Ірані, але Кента ще можна було звинувачувати в тому, що він «дивний хлопець», яким він, по суті, і є, і взагалі — він «ходить під статтею» про розголошення.
Але в середу 18 березня керівники розвідслужб, включаючи голову національної розвідки США Тулсі Габбард, на слуханнях у Сенаті під присягою та відповідальністю за надання неправдивих відомостей дали свідчення про те, що розвідка США не зафіксувала спроб Ірану відновити свою ядерну програму після ударів по його інфраструктурі влітку 2025 року, а саме це Трамп і його адміністрація називали головною причиною початку війни.
Тут і виникає аналогія між Другою Іранською війною Дональда Трампа 2026 року та Другою Іракською війною Джорджа Буша-молодшого у 2003–2011 роках, причому порівняння буде явно не на користь Трампа. Будучи незаконною з точки зору міжнародного права і мотивованою брехливими заявами про ядерну зброю, нинішня війна Трампа є куди більш дурною, сумбурною і погано підготовленою, ніж війна Буша.
Вдаватися в історичні подробиці не будемо, оскільки це займе багато місця і часу, але деякі обставини слід зазначити для логічності викладу.
Друга війна в Затоці, вона ж Друга Іракська війна президента Джорджа Буша-молодшого, стала продовженням Першої війни в Затоці (серпень 1990 – лютий 1991 років), коли Ірак на чолі з тодішнім диктатором Саддамом Хусейном вторгся в сусідній Кувейт, окупував його, оголосивши своєю територією (зовсім як Путін!), і навіть став загрожувати Саудівській Аравії, вийшовши на її кордони.
Агресія саддамівського Іраку була засуджена дуже багатьма, хоча і не всіма країнами. Рада безпеки ООН після низки резолюцій, що закликали Ірак негайно припинити агресію, ухвалила резолюцію, яка дає право вжити заходів для звільнення Кувейту. Відновлення суверенітету та територіальної цілісності Кувейту було досягнуто зусиллями міжнаціональних сил, головну роль у яких відігравали США на чолі з тодішнім президентом Джорджем Бушем-старшим.
Кувейт був відновлений як незалежна держава, але від вторгнення в Ірак коаліція утрималася. Окрім величезного масиву повітряних ударів, операція містила значну наземну компоненту. З боку США в цій війні брали участь, за різними даними, близько 450 тисяч (!) військовослужбовців. Попри те, що по іракському режиму Саддама Хусейна було завдано сильного удару, він устояв, а з часом навіть внутрішньо зміцнів.
Починаючи Другу Іракську війну (Другу війну в Затоці) на хвилі боротьби з тероризмом після теракту на «вежах-близнюках» у Нью-Йорку у 2001 році, Джордж Буш-молодший ніби «продовжував справу свого батька» з тим, щоб покласти край кривавому режиму Саддама.
Але тільки цього разу все було інакше…
У 1998 році був ухвалений Акт «про звільнення Іраку», який встановлював як офіційну частину зовнішньої політики США дії, спрямовані на повалення Хусейна. Вона була прийнята на тлі відмови від співпраці Іраку з комісією ООН з роззброєння та її вислання за кілька місяців до цього. У жовтні 2002 року Конгрес Сполучених Штатів ухвалив спільну резолюцію, яка надала Бушу право застосовувати військову силу проти іракського уряду. Незабаром була прийнята резолюція Радбезу ООН № 1441, яка дала «останній шанс» роззброїтися Іраку. Але рішення, що санкціонує силовий вплив на режим Хусейна, як це було в Першу війну в Затоці, в ООН прийнято не було.
Втім, Буш-молодший подбав про створення антисаддамівської коаліції, до якої, крім США та Британії як ініціаторів, увійшла низка країн, включаючи Україну. Таким чином, з точки зору міжнародного права, вторгнення в Ірак було не зовсім легітимним.
Але найголовніше, що споріднює Другу Іракську Буша з Другою Іранською Трампа, є брехливе обґрунтування. У 2003 році режим Саддама звинувачували у зв’язках з терористичною організацією Аль-Каїда, а також у тому, що Ірак незаконно і підпільно виготовляє ядерну зброю, щоб застосувати її проти інших країн. У підсумку і те, і інше виявилося свідомою брехнею, що пізніше було визнано Штатами та Британією.
Точно так само зараз розвідка США фактично спростовує заяви Трампа про те, що Іран нібито вже був близьким до створення ядерної зброї та її застосування проти своїх опонентів, і взагалі напередодні війни Іран небезпеки не становив, про що далі.
Але якщо республіканець Буш-молодший у 2003 році хоча б частково легітимізував військові дії проти Іраку і створив багатонаціональну антисаддамівську коаліцію, заручившись міжнародною підтримкою, то Трамп подібними «дрібницями» взагалі «не переймався».
Він несподівано перервав переговори з Іраном щодо ядерної програми і спільно з Ізраїлем почав повітряну операцію проти Ірану, мало кого повідомивши навіть у Штатах і безкарно порушивши закон. У результаті навіть більшість його прихильників, а також Конгрес і вся Америка були шоковані. Жалюгідна спроба демократів, які перебувають у меншості, через Сенат заборонити Трампу продовження військових дій провалилася через боягузливу позицію багатьох республіканців, які налаштовані проти війни, як і їхні виборці, але вони бояться суперечити Трампу.
Піддавшись своїм інфантильним фантазіям про те, що владу в Ірані вдасться змінити на лояльну до Штатів так само легко, як у Венесуелі, Трамп і його оточення почали замислюватися про створення міжнародної коаліції тільки тоді, коли зрозуміли: бомбардуваннями з повітря іранська проблема не вирішується, венесуельський сценарій в Ірані не проходить у принципі, і взагалі війна зайшла в глухий кут. Після цього були відомі істерики та безрезультатні спроби Трампа втягнути у війну союзників по НАТО, інші розвинені країни, курдів, арабські країни Затоки. При цьому Штати перекидають у регіон не надто численні військові контингенти, відверто недостатні для серйозних наземних операцій.
Відразу ж зауважимо, що жодних симпатій до релігійно-фашизоїдного режиму іранських аятол, а також до КВІР, до «Басідж», до законів шаріату та інших відвертих збочень іранської соціально-політичної системи немає. Тим паче, що автор за віком непогано пам’ятає їх прихід до влади у 1979 році і фактично все життя спостерігає у розвитку процеси в Ірані. Це середньовічне мракобісся і жорстокість, але на досить сучасній технологічній основі дуже нагадує описане в хрестоматійних книжках братів Стругацьких «Важко бути богом», «Заселений острів», а також у менш відомому і рідко цитованому творі фантастів під назвою «Хлопець із пекла».
Жодних симпатій не було і до такого ж фашизоїдного режиму Саддама Хусейна, який відрізнявся від іранського лише тим, що був не релігійним, а світським. Але режим Саддама тримав країну, як обручі бочку, зокрема придушував ісламський екстремізм і тероризм. З його падінням Ірак фактично перестав існувати як дещо ціле, нехай навіть штучно створене у процесі переділу сфер впливу у світі країнами Антанти після Першої світової війни та розпаду Османської імперії. Те саме стосується Сирії, яка теж фактично перестала існувати після падіння такого ж кланово-фашизоїдного (напів)світського режиму Асадів.
Друга війна в Затоці, що тривала фактично з 2003-го до 2011 року, коли з Іраку були виведені війська вже за Обами, остаточно дезінтегрувала цю державу, яка де-факто розпалася на анклави сунітів, шиїтів та Іракський Курдистан, що являє собою майже незалежну, хоч і не визнану державу. Вакуум влади після повалення режиму Саддама та безгосподарність з боку Тимчасової коаліційної адміністрації призвели в Іраку до широкомасштабної громадянської війни між шиїтами та сунітами, а також до тривалого повстання проти коаліційних сил. Сполучені Штати відповіли нарощуванням контингенту до 170 тисяч військовослужбовців у 2007 році. Це нарощування дало більший контроль уряду та збройним силам Іраку, а також дало Сполученим Штатам більший вплив на післявоєнне відновлення Іраку. У 2008 році президент Буш погодився на виведення всіх бойових частин Сполучених Штатів з Іраку. Виведення було завершено за Барака Обами у грудні 2011 року.
Але це ще не всі наслідки. Друга війна в Іраку стала однією з найважливіших причин масштабної міграції до Європи, що переросло у соціальну проблему, яка невпинно загострюється. Крім того, саме розвал держави в Іраку та вакуум влади призвели до виникнення на частині території Сирії та Іраку у 2015 році релігійно-терористичного утворення, відомого як Ісламська держава, ліквідація якого зажадала величезних жертв і ресурсів.
Повернемося в день сьогоднішній.
За останніми даними, Пентагон почав перекидання в район Затоки підрозділів, призначених для наземних операцій, насамперед морську піхоту. Не будемо забігати наперед і фантазувати про те, чи почне Трамп наземну операцію, а якщо почне, то в якому обсязі. Точно так само не будемо прогнозувати, чи зможе він повалити нинішній іранський режим і встановити на його місці новий. А головне — не беремося поки що прогнозувати, що буде з Іраном, якщо існуючу владу вдасться повалити, оскільки Іран — це не тільки не Венесуела, але навіть і не сусідній Ірак.
Але зазначимо, що Іран являє собою значну за площею і численну за населенням країну, в якій мають місце драматичні соціальні, етнонаціональні та релігійні суперечності. Оскільки в адміністрації Трампа політика найчастіше взагалі «ліпиться від ліхтаря» і, пардон, «через ж*пу коліном», там взагалі ніхто не думає про те, що буде з цією великою і складною країною, якщо нинішній режим буде повалено і утвориться вакуум влади. Адже у разі повалення нинішньої влади Іран може з нинішньої потрапити в іншу, не менш драматичну трагедію. Але думати в адміністрації Трампа про це нікому і, схоже, нічим через відсутність необхідних когнітивних здібностей.
Повернемося до теми брехливих обґрунтувань та аргументів, якими Трамп і його оточення виправдовували несподіваний початок війни 28 лютого.
У медіа з самого початку з’являлися чутки та інформація американських розвідувальних органів про те, що жодної атомної збр
- Останні
- Популярні
Новини по днях
22 березня 2026