«Він не сказав про поранення, щоб нас не засмучувати»
Військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти Андрій Гурський обороняв Маріуполь із перших днів повномасштабного вторгнення. У квітні 2022 року, під час спроби прориву з оточення, він потрапив у російський полон. Відтоді минуло 47 місяців.
Його наречена, Тетяна Дежуріна, розповіла «Точці Сходу» про останні повідомлення з оточеного Маріуполя, про поранення, яке Андрій приховав, щоб не хвилювати рідних, і про очікування, яке триває вже четвертий рік.
«Такі були повідомлення від Андрія з Маріуполя. З перших днів повномасштабної війни він захищав це місто. Дзвонити не міг зовсім, але писав повідомлення, які щодня ставали більш тривожними. Спочатку втішав мене і просив не хвилюватись, потім говорив, що безпечніше виїхати з Миколаєва, до батьків у село, а потім почав писати, що не розуміє, чи зможуть вони протриматися до ранку та прорватися з оточення. В середині квітня він писав, що намагається триматися, бо відповідає за певну кількість людей та має бути зібраним і рішучим. Щогодини Андрій втрачав побратимів, бачив як авіабомби руйнували багатоповерхівки. Я писала, що кохаю його, а стандартне слово “тримайся” я намагалась не писати, бо воно ніяк не підтримувало і не було їм за що триматися, розраховували тільки на себе».
«12 квітня частина захисників міста намагалась прорватися з Маріуполя, і таких групп було кілька, але група Андрія не змогла вийти з оточення. Потім було кілька дзвінків і якийсь чоловік — це точно був росіянин, сказав, що з Андрієм все буде добре і він повернется додому після завершення “СВО”. Хлопці, які перебували з моїм нареченим у полоні, говорять, що він дуже сильний духом і незважаючи на катування, не зневірився і дуже сильно вірить в повернення додому. Якісь новини про Андрія я отримую не часто — по півроку не буває вісточки і станом на зараз він змінив 8 колоній».
«Мій коханий дуже надійний, справжня стіна, за якою можна сховатися від всіх негараздів. Його надійність та турботу неможливо поставити під сумнів, поряд з таким чоловіком почуваєшься справді захищеною. Він огортає мене ніжністю та увагою, і тільки з ним я відчула, що таке справжня чуйність. Характер у нього, я це знаю, — кремінь. Він стриманий, спокійний, не емоційний, мало говорить, але якщо вирішив — точно зробить, слів на вітер не кидає, тому я сподіваюсь, що він витримає це пекло».
«Писати листи, брати участь в акціях, ходити на зустрічі — треба! Неможливо виділити щось одне, важливі всі кроки та максимальна залученість людей. А ще віра! Її втрачати в жодному разі не можна. Бабуся Андрія, їй 83 роки, дуже чекає на нього, разом зі мною, мамою та сестрою. Я сподіваюсь, що Андрій отримує наші листи, і хоча намагаюсь писати кожного тижня, розуміння, що вони доходять — немає, але надія є! Віра в Бога і молитва дають сили і я знаю, що всі мої почуття та переживання передаються коханому. Я вірю, що він повернеться, і впевнена, що що він відчуває мої думки! Сльозами лиху не допоможеш, допомогти можна реальними справами. На Андрія чекає вся наша родина, і його племінниця також, про яку він ще навіть не знає, бо вона народилась, коли він вже був у полоні».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
10 березня 2026
