Як в Україні шукають та ідентифікують зниклих безвісти під час війни
Станом на кінець 2025 року Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, містив дані про понад 80 тисяч осіб, серед яких як військові, так і цивільні українці, а також особи без громадянства та іноземці, які на законних підставах перебували на території України.
Водночас українські посадовці наголошують, що реальна кількість зниклих може бути вищою, оскільки доступ до інформації на тимчасово окупованих територіях залишається обмеженим. Остаточна верифікація даних та встановлення долі багатьох зниклих стануть можливими лише після завершення бойових дій і деокупації територій України.
Попри великий обсяг інформації на державних ресурсах, у близьких зниклих безвісти однаково виникає чимало запитань про те, куди звертатися в разі зникнення людини та як саме відбувається пошук.
Також повномасштабна війна гостро поставила питання ідентифікації загиблих.
Як і хто збирає зразки ДНК для ідентифікації? Яка ймовірність помилки під час упізнання репатрійованого тіла? Чи можуть рідні здати зразки ДНК, перебуваючи за кордоном?
Відповіді на ці та інші запитання, які надходили ZMINA від родин зниклих, читайте в матеріалі видання.
Якщо безвісти зникла близька вам людина, передусім ви маєте за можливості зібрати якомога більше інформації про неї: ПІБ, дату народження, посаду та звання військового; номер чи контактні дані військової частини, в якій людина проходила службу; місце роботи цивільної особи; копії ідентифікаційних документів (паспорта, військового квитка, ідентифікаційного коду); свідоцтво про шлюб; свідоцтво про народження зниклої особи; її фотографію; копію сповіщення ТЦК та СП про зникнення безвісти військовослужбовця.
Усі ці документи разом із заявою про зникнення потрібно подати до Національної поліції, щоб там відкрили кримінальне провадження. Слідчий, який веде цю справу, має надати вам витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та пам’ятку про процесуальні права потерпілого.
Людина, яка подавала заяву до поліції, визнається потерпілою особою, що має право знайомитися з матеріалами справи, подавати заяви, клопотання тощо. Також до кримінального провадження можна за потреби долучати інших родичів, обґрунтовуючи це відповідною заявою.
Крім Національної поліції, рідні та близькі зниклої безвісти людини мають звернутися до Національного інформаційного бюро, Коордштабу з питань поводження з військовополоненими, СБУ та Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).
Кожен з цих органів має свої повноваження та функції в процесі пошуку зниклих.
МКЧХ за своїм мандатом має забезпечувати обмін інформацією про полонених, зниклих та загиблих між сторонами конфлікту.
Після отримання інформації від родини про загиблого чи живого бійця або цивільного ці дані передаються з Києва до Женеви, а звідти – до Москви й навпаки.
У кожній із країн, що воюють, згідно з МГП має функціонувати Національне інформаційне бюро (НІБ). НІБ веде реєстр зниклих військових та цивільних, збирає дані (фото, свідчення, обставини зникнення) та отримує інформацію про зниклих від МКЧХ. Водночас Росія не створила НІБ з початком війни, але його функції частково виконує гаряча лінія Міноборони РФ.
Коордштаб бере участь в обміні полоненими та репатріації тіл загиблих, комунікує з рідними військовополонених та незаконно утримуваних у неволі цивільних. Зокрема, перевіряє інформацію, чи не перебувають зниклі в полоні.
Національне інформаційне бюро приймає інформацію про військовополонених, цивільних бранців, загиблих, зниклих безвісти, депортованих або примусово переміщених з окупованих територій до РФ. До НІБ можуть звернутися рідні, друзі, знайомі або колеги зниклих осіб.
Якщо людина проживає в Україні, то вона може зателефонувати за номером 16-48, а якщо за кордоном, то варто телефонувати за номером +380 442 878 165. В обох випадках потрібно подати заяву або телефоном, або через сайт НІБ www.nib.gov.ua.
До Коордштабу можуть звертатися рідні та знайомі зниклих безвісти – як військовослужбовців, так і цивільних. Близькі родичі (діти, дружина, чоловік, батьки) можуть не лише зателефонувати за номером +380 800 300 529, а й зареєструватися на сайті в особистому кабінеті. У разі звернення знайомих слід зателефонувати до КШ, щоб повідомити всю інформацію, яка відома.
В особистому кабінеті на сайті користувачі матимуть доступ до інформації про провадження в ЄРДР та до контактів центрів Нацполіції з питань зниклих безвісти за особливих обставин. Також рідні можуть отримати витяг, подати додаткові відомості та завантажити світлини.
Координаційний штаб відповідає за: 1) комунікацію з родинами полонених, цивільних бранців і зниклих безвісти; 2) перемовини щодо обміну військовополоненими та сприяння репатріації тіл оборонців; 3) реінтеграцію звільнених з полону захисників.
До об’єднаного центру СБУ слід подати заяву з додатковою інформацію про зниклого безвісти, зокрема: ПІБ; дата народження; посада, звання, номер військової частини, ким працював (якщо цивільний); дата зникнення; населений пункт, де зник військовий або цивільний; особливі прикмети (татуювання, шрами, родимі плями тощо).
Рідні можуть подати документи через вайбер, вотсап або телеграм за номером телефону +380 676 508 332, а також на електронну пошту [email protected]. Крім того, можна заповнити онлайн-форму про пошук зниклого.
Обʼєднаний центр СБУ створює і веде облік осіб, незаконно позбавлених волі; забезпечує переговорний процес та координує заходи щодо їхнього пошуку та звільнення.
За словами керівниці напряму з роботи з родинами МКЧХ Наталії Яцишин, родини зниклих безвісти можуть відкрити в них справу, заповнивши анкету на їхньому сайті або зателефонувавши на гарячу лінію за номером +380 800 300 155.
Також у МКЧХ є офіси, куди рідні можуть прийти по допомогу або звернутися для індивідуальної консультації. Дуже важливо щоразу оновлювати дані в справі (лист чи дзвінок від полонених чи цивільних), щойно вони з’являються. Водночас якщо в МКЧХ є інформація, то її представники обов’язково зателефонують рідним.
“Основне наше завдання – організувати обмін інформацією між сторонами не лише про живих, а й про загиблих. Після отримання інформації від родини про загиблого чи живого бійця або цивільного ці дані передаються з Києва до Женеви, а звідти – до Москви й навпаки. Добре працює система інформаційних потоків про живих”, – пояснює Яцишин.
Адже кожна сторона, яка взяла полоненого, зобов’язана його зареєструвати й надіслати дані до Женеви.
Коли МКЧХ отримує від РФ список підтверджених військовополонених, його передають до НІБ, а також телефонують рідним і повідомляють, якщо їхню справу відкрито в Червоному Хресті. І навпаки, Національне інформаційне бюро передає дані про росіян через МКЧХ до Росії.
Як зазначає Яцишина, файл, який МКЧХ передає РФ, складається з інформації, наданої родиною, державними органами влади та знайденої представниками МКЧХ у відкритих джерелах.
“Середній термін отримання підтвердження – три-шість місяців. Якщо з якихось причин цього не відбулося, то рідні нам телефонують і розповідають, яка в них є інформація. Після цього аналітичний відділ аналізує, як повторно подати запит до РФ, щоб уточнити інформацію про людину”, – пояснює Янчишина.
Також МКЧХ виконує роль нейтрального посередника між сторонами, його представники присутні в Україні, Росії та на ТОТ. Червоний Хрест відвідує з дозволу сторін конфлікту місця утримання бранців, передає листи й посилки підтвердженим полоненим і від них.
За словами начальника Головного слідчого управління Національної поліції Ігоря Калантая, в умовах війни правоохоронці не можуть повноцінно виконувати оперативні, розшукові та слідчі дії щодо пошуку зниклих безвісти, як це було в мирний час.
“Зниклі безвісти поділяються на дві категорії – військові (на лінії активних бойових дій або лінії розмежування) та цивільні (на окупованих територіях). До них ми застосовуємо один і той самий алгоритм слідчих дій. Слідчий приймає звернення від рідних, друзів або особи, якій відомо про це. Заявник детально описує всі обставини зникнення, які йому відомі. Якщо він є прямим родичем, слідчий пропонує здати біологічний зразок (відбір слини), це є обов’язковою умовою з 2023 року”, – пояснює він.
У разі зникнення особи слідчі працюють із трьома версіями. Якщо це військовий, то вони перевіряють, чи виконує він бойове завдання, яке не дозволяє йому певний час виходити на зв’язок з командиром або рідними. Адже обставини зникнення в такому разі можуть не підтвердитися. Якщо ж ця версія відпадає, то поліцейські перевіряють, чи міг захисник під час бою потрапити в полон або загинути.
“За цими трьома версіями проводяться стандартні слідчі дії. Обов’язково відбираються біологічні зразки, пишуться заяви, надсилаються повідомлення. Ми звертаємося до військової частини для отримання інформації, яку зазвичай отримують через акти службових розслідувань”, – додає Калантай.
Якщо це цивільні, то проводиться перевірка, чи людина виїхала з ТОТ, чи її викрали, чи вона загинула.
Кровні родичі мають обов’язково здати зразки ДНК. Перевага віддається батькам та дітям зниклого, адже в такому разі результати аналізу найточніші. Із собою необхідно мати документ, що посвідчує особу. Для неповнолітніх, яких має супроводжувати дорослий, це свідоцтво про народження.
Як наголошує начальник Головного слідчого управління Національної поліції, надалі з цих зразків виділяються ДНК-профілі, що вносяться до Електронного реєстру геномної інформації людини, який адмініструє МВС. Згодом їх порівнюють з ДНК-зразками загиблих осіб або невпізнаних тіл.
За словами Калантая, ідентифікація – це складний процес. Якщо тіло в більш-менш нормальному стані з наявними рисами обличчя і без серйозних ушкоджень, то ідентифікація проводиться швидше. Однак чимала кількість тіл, повернутих ворогом під час репатріації, надходить у стані, коли людину важко впізнати. На переконання правоохоронця, росіяни не дотримуються вимог міжнародних конвенцій щодо збереження тіл.
“Є випадки, коли ворог складав в один мішок декілька частин різних тіл”, – зауважує поліцейський.
Усі неідентифіковані ДНК-профілі загиблих вн
- Останні
- Популярні
Новини по днях
21 лютого 2026
