«Та дівчатка, ми тільки вчимося. Будемо всі ї**шити пі**рів». Жінки з тюрем йдуть на війну
Колишні увʼязнені жінки долучились до війська та вже виходять на бойові позиції на Запорізькому напрямку. Вони керують ударними дронами, хоча ще кілька місяців тому відбували строк і працювали в тюремному швейному цеху. Видання Frontliner простежило їхній шлях від колонії до першого бойового виходу та розповіло, чому вони вважають армію своїм другим шансом.
Троє в тактичному одязі, з папками в руках, ідуть подвір’ям в’язниці. За великими каламутними вікнами швейного цеху видніються обличчя жінок. Вони з цікавістю роздивляються незнайомців. Коли військові заходять всередину, біля дверей на них уже чекає юрба. Жінки одягнені по-різному: хтось у гумових капцях, хтось – у кросівках чи валянках. Голови вкриті різнобарвними хустками.
До жінок починає говорити сивий, підтягнутий чоловік у прямокутних окулярах. Це – «Джаз», заступник командира Першого окремого штурмового полку з морально-психологічного забезпечення. Він об’їздив десятки колоній по всій Україні й завербував чимало сильних штурмовиків, відколи ухвалили закон про мобілізацію засуджених. Сьогодні ж його завдання інше – заохотити жінок долучитися до експериментальної жіночої роти операторок дронів.
Заступник командира 1 ОШП з морально-психологічного забезпечення “Джаз” проводить рекрутинг серед ув’язнених жінок у колонії, Полтавська область, 24 жовтня 2025 року. Діана Делюрман / Frontliner
Ми хочемо взяти до себе порядних людей,які прагнуть змінити щось в своєму житті,
Для нього це – не претензійні слова. Він вірить, що армія справді може дати другий шанс. Те, що із засудженими рідко трапляється. «Джаз» показує на Олександру – дівчину у військовій формі, яка приїхала до колонії разом з ним. Наприкінці літа 2024 року вона достроково вийшла із в’язниці та вступила до війська. Дівчина швидко заслужила авторитет серед командування. Тепер вона – старший сержант і сама вербує добровольців до батальйону.
Після промови «Джаза» кілька десятків жінок записуються на співбесіду, що відбувається прямо в колонії. Дехто каже прямо: вирішили піти за прикладом Олександри, бо знають її особисто. Але попереду – суворий відбір. У 1 ОШП шукають добровольців без наркотичної чи алкогольної залежності. Командири переконані: це «косить» особовий склад швидше, ніж ворожі атаки. Також серед умов – відсутність важких інфекційних хвороб, як-от туберкульоз або ВІЛ.
Деякі жінки ледь ступають у кабінет, і «Джаз» одразу каже «ні». Йому достатньо поглянути на обличчя і він вже розуміє, що людина має залежності. З більшістю жінок «Джаз» все ж таки говорить і досить швидко робить висновки, що їм – не по дорозі.
Співбесіда з кандидатками серед ув’язнених жінок на вступ до складу 1 ОШП, Полтавська область, 24 жовтня 2025 року. Діана Делюрман / Frontliner
За стіл навпроти рекрутерів сідає брюнетка з підведеними тушшю карими очима і татуажем брів. Називає статтю Кримінального кодексу: 307, частина третя. Поширення наркотиків.
– Що вживала?, – запитує «Джаз» без докорів.
– Метадон. Дванадцять років, – беземоційно відповідає жінка.
«Джаз» витримує недовгу паузу та хитає головою.
– Виховання щодо наркотиків в нас дуже жорстке. Кажу відверто перед адміністрацією. Я вже тридцять людей повернув в їхню «альма-матер» ще з плюсом вісім років, – каже військовий.
– Я йду туди не поширювати наркотики. Я не підведу, – запевняє засуджена.
До цих обіцянок «Джаз» ставиться зі скепсисом. Поруч сидить командир батальйону колишніх ув’язнених «Йож», який тримає на колінах розгорнутий нотатник. Він мовчки ставить мінус навпроти імені цієї кандидатки. Минають співбесіди, «Йож» ставить все більше мінусів. Лише деякі випадки викликають у рекрутерів обговорення. Але очі не горять.
У кабінет заходить дівчина з чорним, як вугілля, волоссям. Вона стоїть біля дверей, опустивши голову, не сідає, поки її не просять. «Джаз» прищурює сірі очі, вдивляючись у обличчя. 29-річна Ельвіра розповідає, що вона сирота, потрапила в колонію за 115-ю статтею – умисне вбивство. За її словами, це сталося під час самооборони. Ельвіра відбуває строк трохи більше двох років. Залишилось ще п’ять. Вона закінчила лише сім класів школи, тому продовжує навчання в колонії.
Кандидатка на вступ до армії Ельвіра у колонії, Харківська область, 24 жовтня 2025 року. Діана Делюрман / Frontliner
Коли Ельвіра виходить із кабінету, адміністрація колонії відмовляє рекрутерів брати її у військо. Мовляв, зараз вона психологічно нестабільна. Але «Джаз» у ній все ж щось побачив.
«У неї нікого немає. Я хочу дати цій дитині шанс. Ми її заберемо», – рішуче каже він.
Кожну доброволицю «Джаз» попереджає, що вороття назад немає. І якщо вони підведуть, проти них застосують суворі заходи: знову посадять.
За два дні рекрутери поспілкувалися із сорока жінками й обрали лише пʼять. Усі – з однієї колонії. Тепер вони разом зіштовхнуться з новими викликами.
Засуджені жінки, які хочуть долучитись до війська, йдуть на співбесіду, Полтавська область, 24 жовтня 2025. Діана Делюрман / Frontliner
Хоча рекрутери розчаровані кількістю, якість для них важливіша. Далі список спрямовують до Державної кримінально-виконавчої служби, потім – медкомісія. Якщо все складається, кандидатка йде на суд, де ще може відмовитися від служби.
Колишні ув’язнені називають колонію «лагерем». Життя тут гнітюче: день тягнеться, мов тиждень, кажуть засуджені жінки. Усе монотонне, не змінюються ані робота, ані обличчя навколо.
«У лагері не минає й дня без відчуття провини», – каже 40-річна Наталя, яка провела за ґратами два роки. Її засудили за 185-ю статтею – крадіжка. В умовах воєнного стану закон передбачає суворіше покарання, тож жінці присудили п’ять років ув’язнення. Тюремний строк став для неї переломним: Наталя відчула, що опинилася на самому дні. Вона була переконана, що через кримінальне минуле не матиме майбутнього.
Мобілізація засуджених для мене – це крок у нове життя.Я готова повністю віддатись цій справі,
Відтоді вона щодня чекала на рекрутерів і раз у раз нагадувала про себе адміністрації колонії. Рішення піти до війська не було спонтанним: вона думала про це не один вечір, стверджує Наталя. Коли до колонії прийшли з 1 ОШП, жінка пішла на співбесіду та переконувала, що хоче змінитися. «Джаз» їй не вірив.
– Подумайте, будь ласка. А колись ми сядемо за одним столом і ви зрозумієте, що не помилились, – запевняла Наталя.
– Нам треба подумати, – відповів їй «Йож».
Невдовзі Наталя дізналася результати. Після двох невдалих співбесід з іншими бригадами її взяли в армію. Вона не мала уяви, куди йде, адже увʼязнені відрізані від реальності і мало розуміють війну. Нічого не знала про батальйон «Шквал», у який мобілізується. Проте Наталю втішала одна думка:
Для своїх дітей я буду не мамою-зечкою,а мамою-військовослужбовицею,
Вона вважає, що колонія – це лише період, а не все її життя. І тепер вона зможе побудувати інше майбутнє.
Того дня на волю також вийшла Анна, яка потрапила у в’язницю у 21 рік. Строк за умисне вбивство мав закінчитися у 2028-му. Дівчина стверджує, що вбила нападника під час самооборони. Тому до останнього судового засідання вона не вірила, що її засудять до позбавлення волі. Підвів поганий адвокат, вважає Анна.
Перед виходом із в’язниці довго не могла заснути, згадує дівчина. Вона лежала на нарах і чула власне серцебиття. На ранок стало ще тривожніше: після чотирьох років у колонії вона не уявляла, яким буде життя на волі. Та щойно вийшла із сумками за межі тюрми і сіла у військову машину, відчула спокій.
«Ми тільки від’їхали від колонії, а в мене вже було враження, ніби я там ніколи не була», – згадує Анна.
Доброволиця Анна на псевдо «Х» їде на полігон, Донецька область, 2 грудня 2025 року. Надія Карпова / Frontliner
«Джаз» домігся, щоб до війська взяли Ельвіру, від чого відмовляла адміністрація тюрми. Дівчина не вірила, що це справді відбувається з нею. Процедура мобілізації промайнула стрімко: Ельвіра не встигла оговтатися, як уже стояла з сумками на виході з тюрми.
Якщо я виживу, армія поставить мене на правильний шлях,
Дорогою дівчина дивилася на автівки, що пролітали повз, на вітрини магазинів, перехожих, звичайне життя великого міста. Коли мобілізованих привезли до сільської хати на Донеччині, все здавалося сном. А тоді почалася адаптація й облаштування побуту. Перше, що зробили дівчата, – купили собі косметику. Згодом у щоденній рутині з’явилися нові обов’язки: стежити за генератором, носити воду з криниці, топити піч, чергувати на прибиранні й готувати їжу.
Новобранка Анна фарбується вранці перед тренуванням, Донецька область, 15 листопада 2025 року. Карпова Надія / Frontliner
Невдовзі до будинку приїхала ще одна дівчина – 24-річна Дарʼя. Її шлях у війську був непростим. Вона пішла на війну під час першої хвилі мобілізації ув’язнених жінок. Але через проблеми з дисципліною переходила з підрозділу в підрозділ. Дарʼя була на Покровському напрямку: готувала їжу побратимам і надавала першу допомогу. Саме там на власному досвіді дізналася, що таке «медевак», «трьохсоті» й «двохсоті».
Дар’я з позивним “ДШК” чистить зброю після заняття на полігоні, Донецька область, 2 грудня 2025 року. Надія Карпова / Frontliner
Зрештою вона знову опинилася у «Шквалі» 1 ОШП. Тепер Дарʼя вдруге проходить навчання разом із новобранками й перекваліфіковується на операторку дронів.
Думки про службу з’явилися в неї ще тоді, коли почалася мобілізація засуджених чоловіків. Вона боялася, але насамперед бачила в цьому шанс забезпечити двох маленьких синів, які залишилися з бабусею.
«Я чекала рекрутерів цілий місяць. Я засинала з думкою: «Будь ласка, прийдіть». Кожного дня я вставала в 6-й ранку і фарбувалася», – згадує Даша.
У колективі Дарʼя з позивним «ДШК» – найбільша оптимістка: постійно підбадьорює інших. Наталя поступово розкривається саме такою, у яку міг би повірити «Джаз»: зібрана, відповідальна. Вона тримає лад у будинку, старанно тренується на полігоні й із першої зарплати замовила собі тактичну аптечку. Анна, позивний «Ікс», спершу була замкненою, але згодом занурилася в навчання. Потроху відкривається й Ельвіра «Ням-Ням», хоча їй серед усіх найважче. Вона визнає: не раз шкодувала про своє рішен
- Останні
- Популярні
Новини по днях
13 лютого 2026
