«Росія у Криму виховує суспільство, з якого можна взяти все»: психологиня Світлана Паніна – про те, як війна та російські заборони змінюють Крим
Анексований РФ Крим в умовах повномасштабного вторгнення Росії до України є прифронтовим регіоном. Там регулярно звучать повітряні тривоги та фіксують «прильоти» ракет і безпілотників ЗСУ по військових об'єктах РФ. Підконтрольна Москві місцева влада забороняє це показувати та, заперечуючи війну в регіоні, запроваджує нові й нові обмеження для місцевого цивільного населення. Як змінюється життя у Криму між війною та миром, хто найбільш вразливий у цих реаліях та як вижити серед російських заборон? Про це розповідає психологиня та психотерапевтка Світлана Паніна в інтерв'ю Крим.Реалії.
– Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну анексований Крим фактично живе в реальності між війною та миром: з одного боку, російська влада не оголошувала там воєнного стану та усіляко публічно демонструє мирну ситуацію, а з іншого – півострів є прифронтовим регіоном, куди давно дійшла війна й усі її можуть спостерігати на власні очі. Що ви як психологиня бачите у цій подвійній реальності?
– Реальність не може бути подвійною. А от уявлення про реальність може бути спотворене. І дійсно, те, що люди бачать навколо себе і те, що транслюють офіційні російські джерела інформації, не перетинається між собою. Я зараз живу у Франції і тут немає блокування російських інформаційних смітників (я не можу назвати їх інформаційними джерелами).
Сьогодні, на четвертому році війни, найголовніша новина про Крим у них – скасування рейсів потягів і погіршення погоди. Паралельно з цим повідомляють, як в Україні «інструкторів НАТО» начебто «розмітали» «Орешником». Тобто росіяни намагаються надавати своєму суспільству дозовану інформацію з елементами «переможної війни» навіть не з Україною, а з НАТО.
І я дивлюся, як на ці новини реагують у Криму. Ніяк. Бо люди там бачать, що відбувається насправді. Жодної згадки про те, що прилітали українські дрони і є пошкодження російської військової інфраструктури у Криму. Люди живуть у стані війни, і вони усе бачать. Але існує табу на обговорення цього.
– Коли люди живуть у війні, а їм говорять, що це мир, як це впливає на їхню свідомість?
– Люди намагаються відокремлювати своє життя від офіційної інформації влади. Крим завжди вважали заповідником колишнього Радянського Союзу, там було багато ностальгії. У радянських реаліях було викликом – жити окремо від офіційної картини світу. Були розмови на кухнях, анекдоти пошепки, які можна було розповідати тільки тим, кому ти довіряєш, бо інакше за них могли донести.
Усе це дуже швидко відродилося у Криму після 2014 року. Населення більш старшого віку звикло так жити і дуже швидко повернулося до старих, але ефективних навичок – жити своє життя, незважаючи на інформацію з офіційних джерел.
Найгірше там людям, які або народилися вже за незалежності України, або сформувалися поза колишнім Радянським союзом. Це найбільший відсоток людей, які покинули Крим після 2014 року. Ті, хто залишилися, до цієї реальності пристосувалися.
– Які небезпеки для жителів Криму несе спотворення реальності про війну і мир?
– Люди у Криму живуть в умовах виживання. Можливо, не завжди це фізичне виживання, але це виживання. Більш притомні з них вже навчилися читати офіційні джерела інформації навпаки: якщо кажуть, що скоро мир, значить треба затягнути паски, бо війна триватиме. Якщо кажуть, що не буде ніякої мобілізації, значить треба купувати собі «вовчий квиток», ховатися чи виїздити.
Тобто у більшій безпеці перебувають ті, хто не орієнтуються на російську пропаганду та офіційні джерела інформації.
Найбільш вразливими перед нинішньою кримською реальністю є підлітки та молоді люди. Коли навколо транслюються «культ смерті» та «героїзація російських військових», багатьом доводиться рятуватися еміграцією, аби не померти у Криму від відчаю чи не загинути на «СВО» (так у РФ називають своє повномасштабне вторгнення в Україну – КР). Бо нема чого робити молоді у Криму, окрім як йти на «СВО».
Для молодих людей ця реальність дуже важка. За моєю інсайдерською інформацію з медичних кіл Криму, дуже багато стало випадків суїцидів серед молодих хлопців. Про це ніхто публічно не каже, але відсоток суїцидів серед молоді зріс. Він розповсюджений серед хлопців віком від 16 до 24 років.
(Від редакції: російська влада не повідомляє про зростання суїцидів у Криму. Офіційної російської статистики у цій сфері за останні роки у відкритому доступі немає)
– Це пов'язано з російською війною проти України?
– Зараз це вже стало помітно. У Криму загалом загалом рівень напруженості зріс після лютого 2022 року, і ситуація стає дедалі гіршою. Війна до Криму вже прийшла, і в тих, хто хоче бути від неї подалі, залишається усе менше часу і можливостей, щоб від неї втекти.
У місцевих молодіжних колах існує великий розкол: одні вважають, що їм нема чого робити у Криму і треба їхати закордон, а інші впевнені, що треба йти на «СВО» «заробляти нормальні гроші».
– Усе ж таки самогубства, про які ви говорите, – це наслідок загальної військової атмосфери у Криму чи страху молодих людей бути мобілізованими до російської армії?
– Є страх потрапити на війну. Молодь відчуває це як втрату контролю над своїм життям. Загальний рівень тривоги, втрати контролю над своїм життям, невротизації та навіть психопатизації дуже високий у Криму. Крим – це прифронтова зона, туди доставляють дуже-дуже багато поранених російських військових. Між собою кримчани їх називають «недобитками». Молодь бачить, що ти можеш втратити здоров'я і все, що маєш, а до тебе ще й ставитимуться без поваги і «недобитками» називатимуть. Це гірше, ніж померти. Багатьох молодних хлопців у Криму ці реалії теж штовхають на незворотній крок.
Це все дуже засекречено. У висновках про причини смерті пишуть якісь захворювання, наприклад, отруєння невизначеною речовиною. Це може бути, наприклад, палений алкоголь, який вживали за гаражами. Часто також пишуть про передозування якимись речовинами. Проте вголос говорити про це заборонено. Тобто ви не знайдете про це згадок у офіційних джерелах.
– Часткова інформація про тривожну атмосферу у Криму зустрічається у російських джерелах. Згідно з публічними даними аналітиків РФ, після того, як Росія почала своє повномасштабне вторгнення в Україну, в Криму зросли продажі антидепресантів до сотні тисяч упаковок на рік, а місцеві медики говорять, що кримчани частіше звертаються з тривожними та депресивними розладами.
– Дані про продаж антидепресантів – це певне хизування з боку росіян. Мовляв, вони такі сучасні, що вже не лікують депресію прив'язуванням людини до батареї або трудотерапією, а перейшли на більш цивілізовані способи лікування.
Великий вплив на стан людей у Криму має, зокрема, інформаційне середовище, у якому вони живуть. Мозок так влаштований, що витрачає дуже багато ресурсів на те, щоб підтримувати викривлену картину світу. У нього не залишається енергії на щось більше, наприклад, обробку інформації, генерацію ефективних рішень.
Це дуже виснажує психіку. Через засилля інформаційного простору російською пропагандою збільшиться кількість ментальних розладів і залежностей, люди ставатимуть більш вразливими, зокрема, і до психосоматичних хвороб.
– Попри те, що війни у Криму офіційно немає, там присутні її атрибути у вигляді численних обмежень. Вони стосуються навіть побутових сфер: не можна слухати українськую музику та творчість «іноагентів», не можна висловлюватися про війну й називати її війною. Творчість вуличних музик тепер теж контролює російська влада. Яких результатів, на ваш погляд, прагнє досягти влада РФ подібними заборонами?
– Найбільше російська влада у Криму боїться протестів. Тому що там люди ще пам'ятають, що таке свобода думки та висловлювань. Як тільки вони зрозуміють, що момент прийшов і російська влада у Криму ослабла, вони почнуть діяти. Бо цей підпільний осередок спротиву російській окупації у Криму досі існує, він нікуди не подівся.
Гучним за нинішніх умов він не може бути, бо забагато у Криму російського військового контингенту. Озброєна Росгвардія разом із поліцією на новорічні свята патрулювала кримські міста. Це неприємно бачити, це створює відчуття небезпеки.
Коли людина не відчуває себе в безпеці, у неї вимикається значна частина критичного мислення. В диктатурі нікому не потрібні раби з критичним мисленням, які здатні ставити запитання та шукати на них відповіді. І, звісно, це теж одна з цілей Росії у Криму – виховати суспільство, якому треба небагато, але з якого можна взяти усе.
– Попри потужний адмінресурс у Криму зафіксовано більш ніж 1,6 тисячі фактів антивоєнного спротиву. Попри драконівські закони і заборони цей спротив не згасає, а триває четвертий рік. Як ви можете пояснити цей парадокс?
– Згадаємо: коли почалося правління Путіна у Росії і затонув російський підводний човен «Курськ», почалися протести вдів загиблих військових. Він тоді назвав їх «шльондрами за 10 доларів». Але це не спрацювало, російській владі не вдалося переконати суспільство, що цей протест незначущий. У Криму теж намагаються так робити.
Але коли антивоєнні протести вже стають масовими, спрацьовує ланцюгова реакція у суспільстві. І тоді владі доводиться з цим боротися.
Для цього використовується радянська практика доносів. Багато хто у Криму любить доносити, наприклад, на своїх сусідів. Але і тут є нюанси. Я знаю, що деякі російські слідчі у Криму вже не приймають такі заяви, бо стало занадто багато дрібних скарг. Їх можуть носити по 150 штук на день через те, що хтось вдягнув труси синього кольору, а майку – жовтого.
Силовики самі вже дуже сильно задовбалися від подібних доносів. У них там є, з чим боротися насправді – справжня злочинність у Криму не зникла. Але силовиків на всі ці справи не вистачає, бо багатьох відправляють або на війну з Україною, або у «гарячі точки» Росії, як-от Чечня, Дагестан чи Інгушетія. Багатьох кримських поліцейських відправили туди, подалі від Криму.
Якщо ж говорити про антивоєнний та проукраїнський протести, то ситуація у Криму виглядає так, що якщо ти пройдеш вулицею sз синіми та жовтими квітами, скоріше за все, тобі хтось sз перехожих може тихенько сказати: «Дякую». Це такий код між тими, хто т
- Останні
- Популярні
Новини по днях
21 січня 2026
