Вікторія Амеліна: письменниця, яка стала розслідувачкою російських злочинів
Рівно 40 років тому у Львові народилася Вікторія Шаламай – майбутня українська письменниця Вікторія Амеліна.
Дівчина ще в підлітковому віці емігрувала до Канади, а згодом усе-таки повернулася в Україну. Проте на шлях письменства вона стала не відразу. Спочатку Вікторія закінчила навчання в НУ «Львівська політехніка», де здобула ступінь магістра комп’ютерних технологій. Згодом призупинила-таки кар’єру в ІТ заради письменницької роботи.
І тут Вікторія стала майстром своєї справи. Її вірші сьогодні зворушують серця мільйонів людей, хоч вона сама казала: «Я не пишу поезію – я прозаїк».
До 2022 року письменниця опублікувала два романи: «Синдром листопада» і «Дім для дома» – та дві дитячі книжки: «Е-е-есторії екскаватора Еки» і «Хтось, або Водяне серце».
Окрім цього, 2021 року вона стала лавреаткою премії Джозефа Конрада та заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль на Донеччині.
Літературна премія імені Джозефа Конрада – літературна премія, яку Польський інститут заснував 2007 року в Києві. Нагороду присуджують українським письменникам віком до 40 років. Лавреат премії отримує грошову винагороду розміром 3000 євро та можливість піврічного стажування в Польщі в рамках стипендіяльної програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «GAUDE POLONIA».
Серед переможців, окрім Вікторії Амеліної, у різні часи були: Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Наталка Сняданко, Софія Андрухович, Таня Малярчук, Катерина Калитко, Артем Чех та Андрій Любка.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Вікторія Амеліна купила свій перший пістолет у Львові. Про це вона розповіла в книжці «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну»:
Я чула, що кожен здатен вбивати, а ті, хто стверджує протилежне, просто не зустріли ще потрібної людини. Озброєний незнайомець, який проникає в мою країну, може бути цією «потрібною людиною».
Та письменниця разом із сином за тиждень до початку повномасштабного вторгнення вирушила у відпустку в Єгипет. Вони мали повернутися додому 24 лютого, після чого Вікторія планувала відвідати уроки зі стрільби з вогнепальної зброї.
Окрім цього, письменниця, згадуючи відпустку, пише, що і в Єгипті не змогла відпочити через постійну тривожність та, незважаючи на це, робила все, щоб її син почувався спокійно і розслаблено.
Час несе мене й тримає так само, як я тримаю за руку свого сина: надто міцно. Та я відчуваю себе не захищеною, а викраденою. А що, як вони (росіяни - ред.) нападуть зараз, просто зараз? Не маючи змоги перевірити останні новини через поганий мобільний зв’язок, я хочу, щоб ця екскурсія якнайшвидше закінчилася, – пише Вікторія.
Літак до України мав відлетіти о 07.00 24 лютого. Та Вікторія Амеліна, їдучи із сином до аеропорту, натрапила на повідомлення «Вибухи в Києві».
Я задихаюся. Це, мабуть, помилка. Безліч звуків можуть здаватися далекими вибухами, коли тобі страшно. А що, якщо це просто феєрверки чи чийсь жарт? – згадує жінка в книжці.
Прибувши до летовища, Вікторія почула від працівника, що вони не можуть полетіти до України через те, що скасували всі рейси туди. Та згодом жінка купила авіаквитки до Праги, звідки поїздом дісталася до Польщі. Уже звідти вона разом із польським письменником вирушила до свого дому. Так вона врешті опинилася в рідному Львові 26 лютого.
Невдовзі Вікторія доєдналася до правозахисної громадської організації Truth Hounds та почала розслідувати воєнні злочини росіян на українських землях, що стало її звичною рутиною.
Маруся (позивне Вікторії) опитувала свідків російських злочинів, потерпілих від них, долучалася до розслідувальних експедицій на звільнених від ворогів українських територіях.
Одним із ключових викликів у дослідженні воєнних злочинів є забезпечення безпеки дослідників та свідків, особливо в зонах бойових дій, - розповідає жінка в книжці.
У вересні 2022 року Вікторія долучилася до розслідувальної місії Truth Hounds на Харківщині, скасувавши свою участь у панельній дискусії у Швеції. Так у селі Капитолівка, що в Ізюмському районі, вона знайшла захований у саду щоденник українського письменника Володимира Вакуленка, якого закатували та вбили росіяни.
Село Капитолівка російський агресор окупував на початку весни 2022-го. Уже 23 березня росіяни обшукали дім В. Вакуленка та забрали письменника із собою, після чого, сильно його побивши, відпустили. Та наступного дня вони ще раз приїхали, узяли Володимира із собою знову, відтак живим його не повернули.
Українські військові деокупували Ізюм та сусідні села 10 вересня 2022 року. Так Truth Hounds одразу почала організовувати розслідувальну експедицію туди.
Вікторія документувала злочини росіян більше року. Окрім цього, вона писала свою першу нон-фікшн книжку «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну», яку планувала опублікувати англійською, щоб привернути увагу іноземців.
Та 27 червня 2023 року жінка разом із колумбійськими журналістами та письменниками вечеряла в краматорському ресторані. Саме в той час росіяни завдали ракетного удару по тій будівлі.
Унаслідок цього Вікторія Амеліна отримала важкі поранення. Її госпіталізували до лікарні Мечникова, що в Дніпрі. Проте 1 липня жінка померла.
Вона була сильною і потужною особистістю, і трагедія її загибелі стала подією для цілого світу, адже Вікторія мала величезну кількість людських контактів, і була такою людиною, яка постійно заводила нові знайомства. Вона просто приходила й казала: «Я – Вікторія», – і говорила з ними. Окрім цього, вона й у дуже великій кількості країн мала особисті знайомства. Усі відчули це (загибель Вікторії – ред.) як свою власну історію, – розповідає головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка.
Вікторію Амеліну поховали у Львові на Личаківському кладовищі на 78-му полі.
Після її загибелі опублікували дві книжки, які письменниця не встигла довести до кінця:
Назву «Свідчення» Вікторія встигла придумати ще за життя – 15 травня 2023 року.
Її збірка – це такий поетичний формат, який одночасно і є цими свідченнями. У цій книжці дуже багато є з її досвіду війни, досвіду комунікації з тими людьми, які постраждали від росії, від злочинів окупантів, і яким вона, безперечно, дуже глибоко емпатувала і підтримувала, – каже Мар’яна Савка.
Вона й додає, що збірку все-таки вдалося опублікувати завдяки друзям Вікторії, серед яких і Софія Челяк, яка була близькою подругою письменниці.
Найбільше посприяла, напевно, Софія Челяк, яка вела цей процес. Окрім цього, була й Галина Крук, яка редагувала книгу, бо Вікторія ще за життя хотіла, щоб саме вона редагувала її вірші. Та це була м'яка редакція, насправді не було особливих втручань, – каже головна редакторка «ВСЛ».
За словами Мар’яни, багато людей і намагалися перевірити, чи зібрані всі вірші, щоб нічого не загубити. Ба більше, Олександр Амелін, чоловік Вікторії, був присутній на всіх процесах підготовки книжки.
Ця книжка – перше нон-фікшн творіння Вікторії Амеліної. Її опублікували англійською з основним фокусом на іноземну авдиторію. Незважаючи на це, Мар’яна Савка стверджує, що «Видавництво Старого Лева» з радістю надрукувало б її українською, проте наразі ніхто не звертався до них щодо цього.
Буває, що важливі люди, які мають величезний потенціял за життя і не встигають його розкрити через фізичну загибель, усе одно продовжують жити і мати величезний вплив. І вплив Вікторії вже після її смерти – феноменальний. Мало хто із живих письменників мав такий, власне, вплив на міжнародну спільноту, як вона, – додає Мар’яна.
Юрій Маркевич - pravdatutnews.com
- Останні
- Популярні
Новини по днях
1 січня 2026
