Є травми, яких не видно: як підтримати ветеранів та про які хитрощі варто знати їхнім родичам

28.12.2025, 11:26 24tv.ua

Психологічні наслідки війни часто не видно неозброєним оком, але саме вони найбільше змінюють життя військових. Часом найскладнішими пораненнями є не фізичні, а внутрішні травми, з якими треба вміти працювати.

Ксенія Возніцина, керівниця центру психологічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна", зараз вже не уявляє своє місце в простій клініці, адже за кожною історією і діагнозом є військовий досвід. Фахівці центру не просто працюють з пацієнтом, насправді тут мовиться про більше – про травми, яких не видно.

Про реабілітацію військових, поширені травми, правильний підхід суспільства та важливість психологічної стійкості рідних ветеранів – читайте в матеріалі 24 Каналу у проєкті "Війна. Любов і терапія".

Дивіться також "Під час бою ми не пара, а побратими"․ Як військовим зберегти кохання на фронті

Ксенія Возніцина з колегами намагаються довести ветеранам, що з ними все добре, але в центрі їм стане ще краще. Техніка, фахівці та лікарі – це вже додаткові елементи, до яких пацієнти дуже чутливі.

Основа роботи – з психікою. Поранення невидимі, тому і робота з ними невидима, – наголосила директорка центру.

За її словами, 3 тижні перебування в центрі даються на стабілізацію, і лише потім починається лікування. Часом перший тиждень взагалі йде на формування довіри. Посттравматичний стресовий розлад у більшості випадків буде зберігатися з людиною завжди, але її треба навчити жити з ним. Для цього потрібен тривалий супровід.

Адже вилікувати людину за цей період нереально. Особливо ту, яка повертається на фронт, ту, яка прийшла з фронту вже з великим багажем за спиною. Однак це той період, коли можна показати, що ця терапія працює.

"Це вже перемога. Ми вже підготували людей до того, що ця робота є, вона видима, дієва і працює. Вселити ту думку, що дбати про психічне здоров'я – важливо", – зауважила Возніцина.

Для кожного пацієнта фахівці центру підбирають окремий напрям роботи – комусь легше працювати в групах з багатьма людьми, комусь – краще підходять індивідуальні консультації. Найважливішим є усвідомлення, що психотерапія – це не метод лікування "таблетками", які ти випив і стає краще. Тому те, що ідеально підійде одній людині, може зовсім не підійти іншій.

Однак є й базові напрямки роботи з пацієнтами та лікування. Зокрема, ветеранів можна навчити навичок дихання, самодопомоги, наприклад, на практиках йоги; проводити психотерапію з фізичною реабілітацією, малювати та співати з ветеранами. Існує дуже багато цікавих практик, які хлопці потім "забирають" з собою.

Як проходить реабілітація ветеранів / Фото центру "Лісова поляна"

Велика помилка думати, що психологічна травма – це щось на рівні емоцій, адже тут мовиться про весь організм. Тому на цю травму треба "навалюватися" усім, що тільки є у світі.

Директорка центру пояснила, що ще з радянських часів в українському суспільстві побутує думка, що психологічних проблем не існує, буцімто, "немає фізичної травми – немає проблем". Однак зараз в Україні думки, на щастя, змінюються. З кожним днем в країні зростає кількість освітніх та медійних програм.

Величезна кількість військових є форвардом у цьому. Вони вже відчули цю допомогу. Є багато організацій, які працюють з військовими, які показують, що таке є, це працює, це важливо. Вони вже як амбасадори у суспільстві, і будуть ними. Я дуже на це сподіваюсь, – наголосила вона.

Возніцина зазначила, що найпрогресивнішою у цьому контексті є саме молодь – вона прислухається до свого емоційного стану, ходить до психолога та навіть психотерапевта. Водночас "важковиками" частіше виступають люди старшого покоління. Зокрема, Возніцина зізналась, що її тато-хірург до кінця не розуміє, чим займається його донька.

Ксенія Возніцина про реабілітацію військових: дивіться відео

До центру часто дзвонять родичі військових, щоб записати їх на лікування. Однак частіше до них звертаються командири, начмеди та офіцерський склад, які піклуються про своїх підлеглих.

Бувають й випадки, коли бійців привозять і побратими. Возніцина поділилась історією: нещодавно вона почула плач дівчини у холі центру, якій було дуже погано, вона не могла стримати сліз.

Керівниця центру підійшла до неї й дівчина сказала, що до неї приїхали хлопці, привезли речі. Як виявилось, двоє військових привезли свою посестру, про яку дуже дбають.

Двоє дуже втомлених вже дорослих чоловіків, дівчина достатньо молода, а вони кажуть, що вона нам дуже дорога, вона такі завдання виконує, ви не уявляєте. Це вони її підтримали, вони її привезли, вони дали їй цю змогу. Це просто надзвичайна історія, вона мене дуже зачепила. Ми вже стабілізували дівчину, – пригадала вона.

Возніцина зауважила, що у центрі трапляється багато критичних ситуацій, коли пацієнтам стає погано і вони можуть мати навіть суїцидальні думки. Однак найголовніше – завжди бути поруч. Через це клініка є єдиною в Україні, де разом з лікарями вночі чергують і психологи.

Фундаментальним фактором у підтримці лікування та психотерапії ветеранів є саме підтримка його оточення, зокрема, рідних людей. Саме вони можуть або допомогти військовому, або нашкодити.

Очевидно, що ветерану буде складно без розуміння близьких, але ще гірше – коли рідні поруч, але не підтримують його. Це, на думку Возніциної, є токсичним елементом, подразником.

Якщо ми говоримо про родину, друзів, спільноту, яка підтримує, яка дійсно бачить, що з близьким другом, коханим, коханою щось не так, як було раніше, то тут треба самим людям відштовхнутися. Звісно, буде щось не так. Не може людина прийти з фронту і бути такою ж, як була до цього, – пояснила вона.

Як рідні можуть підтримати ветерана / Фото центру "Лісова поляна"

Варто розуміти, що підхід до військового буде різним – усе залежить, чи прийшов він у відпустку, чи повністю повернувся з війни. У випадку з відпусткою потрібно просто бути поруч з людиною і дозволити їй робити те, чого їй бракувало. Якщо хочеться багато спати – подбати про сон. Якщо не хочеться спілкуватись і зустрічатись з друзями – не підштовхувати до цього.

Складніше, коли людина вже повернулася додому і всі думають: "Усе закінчилось, нарешті все добре". Однак насправді період адаптації триває від 3 до 6 місяців.

В такому разі рідним та близьким потрібно стежити за людиною. Якщо небажання бути соціальним затягнулось надовго, якщо ветеран довгий час має проблеми зі сном, не має бажання працевлаштовуватись та має постійну роздратованість – варто простежити цей момент.

Треба забути фразу "тобі потрібен психолог". А говорити про те, що заважає отримувати якість життя. Наприклад, "подивись, ти зовсім не спиш". Тут можна говорити не одразу про психолога, а просто сказати, що є люди, які можуть з цим трішки допомогти. "Подивимося, є центри, громадські організації, які можуть просто давати консультативну зустріч або очно, або заочно". Все-таки тиснути на те, що "ти себе почуваєш погано, дещо тобі заважає", – підкреслила директорка центру.

Возніцина зауважила, що рідні можуть іти на певні "хитрощі" – апелювати до того, що "фізичний емоційний стан такий, що тобі (ветерану) просто самому некомфортно і важко, то хоча б спробуємо".

Крім того, дуже важливо відчувати наслідки легкої черепно-мозкової травми від вибухів, які можуть бути серйозними – роздратованість, емоційна запальність та емоційна нестабільність. Також у ветеранів можуть бути розлади слуху і ні в якому разі не можна їм говорити "ти ж не чув, що я тобі сказав/ла". Часто ветерани не хочуть визнавати проблеми й, зокрема у цьому випадку, ставити слухові апарати.

Ветерани можуть свідомо не визнавати проблеми / Фото Gettу Іmages

За останній рік в Україні розвивається важлива професія – фахівець супроводу ветеранів. Центр "Лісова поляна" вже готує таких фахівців, тому близькі ветеранів можуть звертатись і по таку допомогу. Найголовніше – не чекати, поки вашій рідній людині буде настільки погано, що вона буде сама просити допомогу.

Рідним, які чекають ветеранів вдома, завжди потрібно дбати про свій психологічний стан. Це єдине, що дозволить сприймати будь-які негативні ситуації стійко. Це стосується і всього суспільства – чим більше ми будемо стабільними емоційно, тим менше буде критичних кризових ситуацій, сварок, агресивності тощо.

"Хто має пояснювати це близьким? Звертатись до організацій, які працюють з ветеранами, які організовують заходи для родин. Це такий мейнстрим зараз, і мене це дуже тішить. Є всілякі виїзні кемпи для родин, групи підтримки, онлайн та офлайн", – зазначила директорка центру.

До переліку таких організацій входять "Веста", "Жіноча сила України", "Вільний вибір", "Ярміз".

Возніцина зауважила, що родина може "не вигрібати" – чіплятись до близької людини, яка повернулась з фронту, неправильно питати та щось очікувати. Однак найкраще – займатись власним життям, щоб бути емоційно стабільним, і вже тоді пропонувати ветерану щось робити разом. Зокрема, це можуть бути спільні прогулянки, заняття спортом.

Не секрет, що військовий, який повернувся з фронту, не може одразу адаптуватись у цивільне життя. Тому родини, які працюють над собою, мають великий шанс йому якісно допомогти.

Зверніть увагу! Психологиня Наталія Стадніченко розповіла, що часто українське суспільство не готове приймати військових з їхнім болем і травмами, тому ідеалізує їх. Однак насамперед треба усвідомлювати, що підтримка – це бачити ветерана як цілісну особистість. Це допомагає йому відчувати стабільність та впевненість у тому, що його цінують.

Коли на вулиці люди зустрічають ветеранів або військових у формі, у них в голові одразу виникають думки про те, що вони пережили, які у них були страшні події, досвід та втрати.

Директорка центру порадила, що якщо ви не можете емпатично до цього підійти, коли треба надати якусь допомогу, то хоча б не потрібно заважати чи говорити нісенітниць на кшталт "я тебе розумію". Не потрібно також ставити питання, які не стосуються професійної зацікавленості.

Просто банальна людська повага. Хоча б просто тиха повага. Без всіляких проявів вшанування. Це не про це. Часом люди так сприймають повагу, що ми маємо перед ними голову схиляти, – сказала вона.

Потрібно розум

Читати повністю…