«Розстріляли машину, напали на родину». Кримський спротив від Помаранчевої революції до російської анексії півострова
Нещодавно, 21 листопада, в Україні відзначили День гідності та свободи. Цього дня з інтервалом у дев’ять років розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності 2013 року. Яким було відображення цих подій у Криму? Як реагували на них жителі Кримського півострова? І наскільки обидві революції вплинули на долю Криму та кримчан?
Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії ведуча Олена Бадюк поговорила з кандидатом історичних наук, представником Крайової Ради українців Криму Андрієм Іванцем і головою громадської організації «Євромайдан-Крим» Сергієм Мокренюком.
Як нагадує Український інститут національної пам'яті, 21 листопада 2004 року, за попередніми результатами другого туру, перемогу на президентських виборах здобув Віктор Янукович.
Масові фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів обурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата Віктора Ющенка 22 листопада 2004 року вийшли на мітинги.
Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності в Києві. У результаті цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів, за підсумками якого переміг Ющенко.
У Центрі протидії дезінформації при РНБО України стверджують, що Помаранчева революція 2004 року стала поворотним моментом для президента Росії Путіна, який сприйняв її як особисту поразку. Адже при реалізації сценарію анексії Криму російський президент дуже розраховував на Януковича, якого Росія активно підтримувала на виборах президента України 2004 року.
Як пізніше розповідав так званий «народний мер» Севастополя Олексій Чалий, «у 2004-2005 роках вперше готувалися до активних дій у зв’язку з Помаранчевою революцією».
Після Помаранчевої революції Росія посилила ідеологічний фронт і всіляко підживлювала проросійські настрої місцевого населення, зазначили в Центрі протидії дезінформації.
Кримський історик Андрій Іванець у 2004 році працював у штабі кандидата в президенти України Віктора Ющенка. Він згадує, що боротьба була дуже жорсткою. Їхній штаб стикався з організованими спробами зірвати їхню виборчу кампанію.
«Наприклад, у травні 2004 року якраз уже почалася виборча кампанія, тодішній прем’єр-міністр Янукович приїжджає до Криму, і в цей момент зникають усі білборди з рекламою Віктора Ющенка та блоку «Наша Україна», які були оплачені насправді до листопада. Це було, звісно, абсолютно незаконно», – розповідає Іванець.
А коли Ющенко приїжджав до Криму, то місцева влада намагалася перешкодити йому спілкуватися з кримчанами.
«Як кандидат у президенти Віктор Ющенко мав право виступити на державному телебаченні. Коли Віктор Андрійович приїхав на ДТРК «Крим», виявилося, що весь район знеструмлений. Тоді не було жодних блекаутів, була спеціально виведена з ладу вся телевізійна вежа, і в результаті Крим залишився без телесигналу», – сказав історик.
Крім того, виїзди кримської делегації на заходи в Києві супроводжувалися затриманнями.
«Коли виїжджала делегація кримчан на висунення президента 4 липня 2004 року до Києва, то в Армянську зупиняли наші автобуси, тримали їх півтори години. Усе ж таки вдалося тоді проїхати. Частину автобусів, які ми орендували, так і не випустили», – сказав Іванець.
Кримська делегація виїжджала і на з’їзд руху «Наша Україна» в Донецьку, і там стикалася з організованими спробами зірвати захід.
«Частина з них була вже п’яна – ті, хто намагався перешкодити проведенню цього форуму демократичних опозиційних сил. Потім намагалися не пустити Ющенка в Донецьк, заблокувати його в аеропорту. До речі, я з кримською журналісткою був тоді в аеропорту, і ми зустрічали Віктора Ющенка, і потім проривалися через боковий вхід. І все ж таки Ющенко потрапив у Донецьк і зустрічався з людьми», – сказав Іванець.
Андрій Іванець зазначає, що Помаранчева революція відіграла вирішальну роль у зриві планів Партії регіонів узурпувати владу та завадила спробам дестабілізації країни.
«Помаранчева революція завдяки тому, що відбувалася в мирній формі, і сам Віктор Ющенко закликав діяти організовано, але без насильства, дозволила зірвати план влади щодо узурпації влади, щодо фальсифікації виборів. І потім не дозволила реалізувати найбільш екстремістські проєкти Росії та проросійських сил щодо дестабілізації ситуації в Україні», – сказав Іванець.
Він додає, тоді підтримка Ющенка у Криму була близько 15%. Це вище, ніж у Донецькій та Луганській областях.
«До речі, коли Віктор Андрійович 23 січня вже проходив інавгурацію, потім була зустріч на Майдані Незалежності, то він запускав голубів у небо, і частина цих голубів була з Криму, і вони долетіли до Криму. Було символічно, що одна там голубка прилетіла поранена, очевидно, хижак на неї полював, але не спіймав, і вона потім вижила і ще літала не один рік. Такий був добрий знак для прихильників демократичного розвитку України у Криму», – сказав він.
Історик звертає увагу на активізацію проросійських сил після Помаранчевої революції.
«Це свідчило про те, що експансіоністські плани Путіна щодо підкорення України зазнають фіаско, що за допомогою інформаційних технологій, політичних технологій на той момент не вдалося підкорити Україну, і що путінська Росія готувалася до нових способів підкорення України, зокрема й силових», – сказав Іванець.
Через 9 років після Помаранчевої революції, 21 листопада 2013 року, на Майдані Незалежності у Києві почалася акція протесту проти рішення Кабінету міністрів призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Так розпочався Євромайдан, який переріс у Революцію Гідності.
Крим не залишився осторонь від подій Євромайдану. Перші вуличні зібрання прихильників і противників євроінтеграції розпочалися 22 листопада 2013 року. Проєвропейські акції відбувалися усіх великих містах Криму: Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, Керчі та Ялті.
Український військовослужбовець у резерві, а у 2014 році активний учасник кримського Євромайдану Сергій Мокренюк згадує, як виник цей рух на Кримському півострові.
«Я почав дивитися в інтернеті, хто проводить акції 22 числа (22 листопада 2013 року), і не знайшов. Тоді я зателефонував Андрію Щекуну, ми заочно були знайомі. Зателефонував йому і кажу: «Андрію, ти все знаєш про те, що відбувається з українством у Криму. Скажи, будь ласка, де, хто, як проводить акції, як приєднатися». Він каже: «Я нічого не знаю, що відбувається». Ми тоді домовилися і зустрілися з ним і з Сергієм Ковальським. Ми стояли вчотирьох у Сімферополі. І попередили скрізь: ніхто нічого не йде позапланово організовувати, і тому ми вирішили, що ми це зробимо», – сказав Сергій Мокренюк.
Так з'явився координаційний комітет «Євромайдан-Крим». Саме його учасники відправляли повідомлення всім активістам і політичним силам, запрошуючи приєднатися до руху. На першу акцію у Сімферополі на площі Леніна прийшло близько двохсот людей, згадує Мокренюк. Тоді як провладний мітинг на тій же площі зібрав кілька тисяч. За словами Мокренюка, влада намагалася заглушити їх музикою з колонок.
«Там було кілька тисяч людей, за різними оцінками – від п’яти тисяч. Поставили неймовірно великі динаміки, почали співати пісні, щоб не дати можливості взагалі нам там бути присутніми. По факту людей було стільки, що місця навіть на тій площі нам не було», – сказав Мокренюк.
Активісти знайшли спосіб обійти перешкоди влади та перенесли акцію до Представництва президента України в АР Крим.
«Центральними вулицями Сімферополя ми кричали: «Крим – це Україна», «Україна – це Європа», «Крим – вставай». Ну і, власне, коли дійшли до Представництва президента [України в АРК], то нас уже було там близько 600 осіб. І це те, що надихає. А після цього воно якось так от і полетіло по всіх районах, по всіх містах», – сказав Мокренюк.
Як і за часів Помаранчевої революції, влада намагалася перешкодити активістам, каже Мокренюк. Він упевнений, що тиск був системним і координувався представниками Росії. Це були погрози, напади та інформаційні кампанії.
«Ковальському Сергію розстріляли машину з пістолета, на мою сім’ю вночі напали, коли я з дітьми, з дружиною повертався додому. А так, наприклад, по всьому Криму на приблизно 20 найбільш активних активістів розкидали та розклеювали по всіх тих містах, де вони жили, плакати «Зрадник Криму». Там була моя фотографія, Щекуна, Ковальського, Саші Дворецької, інших. І розвішували саме в тих містах, де ці люди жили», – каже Мокренюк.
«Нам різали машини, колеса різали... ну от мені особисто три рази порізали колеса повністю, всі чотири, тобто 12 пар, 12 коліс. Задували в машині монтажною піною вихлопну трубу, за будинком стежили, і ми були змушені не жити там, де розташована наша квартира», – розповів Мокренюк.
Мокренюк упевнений, що акції на підтримку Революції Гідності відіграли значну роль, демонструючи стійкість демократичного духу та об’єднуючи прихильників вільної України.
«По-перше, було зрозуміло, що, власне, середовище неоднорідне. По-друге, було зрозуміло, що, власне, дух вільної України, демократичний дух, він так глибоко проріс, що якщо на початку, умовно, я знав десяток, ну, може, два десятки людей так чи інакше цієї прогресивної тусовки, то десь під кінець лютого-березня [2014 року] коло моїх знайомих із Криму, які безпосередньо були так чи інакше залучені, я рахував якось, було за дві тисячі людей», – сказав Мокренюк.
У лютому-березні 2014 року рух «Євромайдан-Крим» трансформувався в протест проти анексії Криму. Коли проведення публічних акцій стало неможливим, протест перейшов у підпілля. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну виникли нові рухи спротиву, серед яких «Жовта стрічка», «Злі мавки» та «Атеш».
No media source currently available
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 листопада 2025
